Роман Нестеренко: У "Локомотиві" грав з Тітовим, Тихоновим і Шацьких!

- Романе, розкажи про свої перші кроки у футболі.

- Любов до футболу мені прищепив батько, я постійно з ним дивився матчі по телевізору. Батьки мені часто купували футбольні м'ячі, вони у мене протиралися до дірок, коли я грав у дворі у футбол з іншими хлопцями. Я був щасливий, коли мене прийняли в УОР м. Донецька. Першим моїм тренером був Сидоров Валерій Борисович, який багато чого мене навчив у футболі і в моє виховання також зробив вагомий внесок.

- Позиція воротаря відразу стала основною?

- У дитинстві завжди бігав у поле, але коли грав зі старшими хлопцями, то вони мене частіше за все ставили у ворота. Тоді вже я зрозумів, що мені подобається позиція воротаря, і я дедалі частіше сам зголошувався бути воротарем.

- Серед голкіперів чиясь гра на лінії імпонувала?

- Мені багато воротарів подобалося, але особливо в пам'яті відклалася гра бельгійця Жан-Марі Пфаффа. Мабуть, через його розкутість і впевненість, що передавалися на його партнерів по команді.

- Як думаєш, чому не зумів стати основним воротарем донецького "Шахтаря"?

- Складно однозначно відповісти. Але причини, напевно, лише у мені.

- Відігравши три сезони у другій команді "гірників" ти переходиш у луцьку "Волинь" Кварцяного. Хто тоді був ініціатором твого переходу?

- Тоді у мене був складний період. Я тільки оговтався після травми і довго перебував без великого футболу. Леонід Іванович Бакай запропонував мені приїхати в Луцьк на "оглядини", оскільки він тоді був асистентом Кварцяного у "Волині". Перегляд склався для мене вдало і зі мною підписали контракт.

- Чим запам'ятався період кар'єри в Луцьку?

- Звичайно ж, це перемога у першій лізі України. Володимирович (Кварцяний, - авт.) тоді запросив досвідчених Володимира Гащина, Юрія Дудника, Дмитра Топчієва та Олега Федюкова, які допомогли виконати поставлене завдання виходу у "вишку". У воротах в основному тоді стояв Юрій Нікітенко, а я набирався досвіду.

Пам'ятаю, якось грали в Ужгороді з "Закарпаттям", я  на початку матчу сильно вдарився головою у стійку воріт, і треба ж такому статися, що матч провів на хорошому рівні. Після гри мене Кварцяний похвалив, а потім жартома сказав: "Тепер перед кожною грою тебе треба бити по голові". Це був жарт, але після цих слів у мене з'явився свій ритуал перед виходом на поле.

- На слуху і те, що у Кварцяного сильні навантаження під час тренувального процесу

- Навантаження дійсно дуже серйозні. На зборах було дуже важко, і бігали кроси з 15-кілограмовими жилетами, і стрибали дуже багато, через бар'єри і через все поле.

- Після Луцька Казахстан. У 2004 році надходить запрошення від "Актобе". Якими перспективами привабила казахська команда?

- Ми на зборах зіграли з "Актобе", після гри мені зателефонував Іщенко (він тоді був головним тренером команди) і запропонував перейти до нього. У нього вже грали такі відомі в Україні футболісти, як Валерій Кривенцов, Боря Поляков, Андрій Соколенко, Сашко Митрофанов, з якими ми разом грали у "Волині". Я прийняв рішення перейти в Актобе. Тренувальний процес не сильно відрізнявся від луцького, ті ж великі навантаження. Тільки на відміну від "Волині" у "Актобе" було завдання боротися за призові місця. У 2005-му ми стали чемпіонами країни, а одними з кращих у складі були українці - Дітковський, Кіцак, Поляків і Митрофанов.

- Твої перші враження від Казахстану?

- До погоди потрібно було звикати. На півдні Казахстану влітку дуже жарко, а на півночі восени вже мінусова температура буває. У перші роки моєї кар'єри в Казахстані в декількох містах були футбольні поля не відповідного рівня, але з кожним роком в цьому плані ситуація поліпшувалася. Зараз багато штучних полів, що пов'язано з кліматичними умовами.

- Казахстан досить велика за територією держава. Під час матчів внутрішніх турнірів, напевно, наситився перельотами і переїздами?

- Відстані дійсно були великі. Поїздок багато. Летиш на одному літаку, потім пересадка на інший літак. Бувало, і на поїздах добиралися за дві доби. Якось раз у нас було чотири гри поспіль на виїзді, ми повернулися додому днів через двадцять, такий от вийшов виїзд.

- Що можеш сказати про життя в Казахстані?

- Гарна країна. Рівень життя досить пристойний, особливо покращився в останні роки. Подивіться, як розвивається Астана. Гарне місто Алма-Ата. Дуже гостинний народ.

- Середньоазіатська кухня сподобалася?

- Я щодо їжі не вибагливий, їм практично все. З азіатської кухні дуже сподобалися бешбармак (м'ясо, картопля, тісто, цибуля) та кумис (кінське молоко). І, звичайно ж, кази - кінська ковбаса. Цим стравам я найбільше віддавав свої апетитні переваги.

- А казахів борщем і салом пригощав?

- Якщо в гості приходили мусульмани, то борщ зазвичай готувався з яловичини. Свинину вони не їдять, тому і салом не пригощав.

- Сім'я тебе супроводжувала впродовж усієї кар'єри?

- Мою дружину звуть Марія, а синів Микита і Єгор. У перший рік моєї кар'єри в Казахстані дружина зі старшим були поруч зі мною. А в 2005-му народився Єгор, і дружина змушена була залишитися вдома. Незабаром Микита пішов у школу. Я часто прилітав додому. Навіть на один-два дні, щоб їх побачити. На літніх канікулах вони прилітали до мене.

- Казахська кар'єра тобі вдалася. Чемпіон, віце-чемпіон країни, включення в число кращих футболістів Казахстану і запрошення в збірну.

- Футбол - це командний вид спорту, тому я вдячний своїм партнерам за завойовані трофеї. Я завжди старався, щоб у мене якомога менше було роботи у воротах, підказував захисникам, кричав партнерам по команді, щоб вони мене чули і швидше реагували на той чи інший ігровий епізод. Якщо біля моїх воріт не виникало небезпечних ситуацій, то значить, що я добре відіграв цей матч. Виклик до збірної Казахстану для мене був несподіваним, мені вже виповнилося 34 роки. Я хотів потрапити у збірну, але дещо раніше.

- Ти відіграв лише кілька матчів за збірну, чому потім тренери збірної більше не поверталися до твоєї кандидатури?

- Так, зіграв проти збірної Сирії у товариському матчі (1:1, авт.) і у відборі на Євро-2012 проти збірної Азербайджану (2:1, авт.). Чому не стали запрошувати? Це питання не до мене.

- Романе, у вас досить насичена кар'єра в казахських командах. І все ж, якій з команд ти б віддав перевагу?

- Всі місцеві клуби стали мені рідними. У мене тут багато нових друзів. Сумую і з "Актобе", і "Кайсару". А в "Локомотиві" з Астани грав з великими майстрами футболу Єгором Тітовим, Андрієм Тихоновим і Максом Шацьких. Шкода, що до чемпіонства трохи не дотягли...

- А який із своїх матчів можеш назвати найбільш пам'ятним у кар'єрі?

- Матчів провів багато за кар'єру. Але з тих, що найбільше запам'яталися, виділю гру в чемпіонаті України з донецьким "Шахтарем" в травні 2003-го року. "Шахтар" був ще в ранзі чемпіона, а на полі, що не ім'я, то зірка: Шутков, Гай, Ндіайє, Тимощук, Бахарєв, Левандовскі, Брандао, Бєлік, Воробей. Матч проходив у Донецьку при заповнених трибунах стадіону "Шахтар". Тиск трибун був божевільним. Тоді "гірники" боролися за чемпіонський титул, а ми за місце в "шістці". Хоча я й зіграв у тому матчі всього 7-8 хвилин, для мене ці хвилини були дуже довгими, хвилювався, нервував. Я вийшов на заміну після того, як Саша Гуменюк отримав травму, за рахунку 2:1 на нашу користь. Ті слова, які мені казав Кварцяний перед виходом на поле, я запам'ятав на все життя. За хвилину до кінця зустрічі Самір Алієв зняв всі питання щодо переможця. Ми здобули сенсаційну перемогу з рахунком 3:1!

- Можна сказати, що рівень казахського футболу наближений до нашого вітчизняного, і які б місця займали у нашій Прем'єр-лізі їхні лідери?

- Лідерам казахського футболу було б важко конкурувати з "Шахтарем", "Динамо", "Металістом" і "Дніпром". Все ж загальний рівень дещо відрізняється, і з футбольною інфраструктурою (тренувальними базами, полями) у Казахстані є ще проблеми. Але як би там не було, рівень поступово підвищується, чому сприяє залучення сильних легіонерів в казахські команди, причому з провідних чемпіонатів, а також підвищення якості тренувального процесу та залучення солідних фінансових інвестицій у футбольні клуби. У поточному розіграші Ліги Європи порадував карагандинський "Шахтар". Думаю, що в українській Прем'єр-лізі не загубилися б багато команд Казахстану.

- Матч Ліги Європи своєї колишньої команди "Актобе" з київським "Динамо" відвідував?

- Дивився вдома по телевізору.

- І які враження від поєдинку?

- "Динамо" показало різницю в класі. Якщо у першому матчі це не так відчувалося, то у повторному - сповна.

- У Казахстані також на слуху ще один воротар-ветеран зі Львова Данило Ріхард. Доводилося спілкуватися з ним і з іншими українцями, котрі виступали в Казахстані?

- З Данею, звичайно, спілкувався. У Казахстані багато українців грало і практично з усіма спілкувалися після матчів. Та й зараз з багатьма підтримую зв'язок.

- Яке ставлення місцевих уболівальників до українських футболістів, і що вони думають про ваш ігровий рівень?

- У Казахстані такі ж вболівальники, як і в Україні. Їх ставлення до футболіста таке ж, як і футболіста до них. Так само і з місцевими футболістами, якщо на полі ти викладаєшся, показуєш видовищну гру, то до тебе не можуть погано ставитися, і неважливо, яка у тебе національність.

- У Казахстані за українським футболом стежив?

- Не дуже. Переглядав результати ігор зрідка, а переживав за "Волинь".

- На твій погляд, хто розіграє у цьому чемпіонаті призові та єврокубкові місця?

- Гадаю, що "Шахтар" завоює золото, а ось за 2-ге та 3-тє місця боротимуться "Динамо" і "Металіст" з "Дніпром". "Чорноморець" буде старатися, але, думаю, не зможе скласти конкуренцію в цій боротьбі. Одесити мало пропускають, але й дуже мало забивають для боротьби за призові місця.

 

- Була інформація, що вирішив "зав'язати" з футболом?

- Остаточного рішення ще не прийняв. Дуже хочеться бути поряд з сім'єю, тому що рідко бував удома.

- Чи плануєш залишитися у футболі?

- Хотілося б залишитися працювати у футбольній сфері. Футбол - це моє життя. Думаю в майбутньому отримати ліцензію для роботи тренером.

З особової справи:

Роман Григорович НЕСТЕРЕНКО

Народився 22 березня 1977 року у Вугледарі Донецької області.

Ігрове амплуа: воротар. Спортивне звання: майстер спорту України з 2002 року.

Виступав у командах: 1995/1999 - "Шахтар-2" (Донецьк), 1999/2000 - "Металург" (Володимирівка), 2001/2003 - "Волинь" (Луцьк), 2004/2006 - "Актобе" (Актобе, Казахстан), 2007/2010 (з перервою) - "Кайсар" (Кизилорда, Казахстан), 2009 - "Локомотив" (Астана, Казахстан), 2011/2012 - "Ордабаси" (Шимкент, Казахстан), 2013 - "Схід" (Усть-Каменогорськ, Казахстан).

У 2011-му році провів два матчі у складі збірної Казахстану проти Сирії (1:1) та Азербайджану (2:1).

Титули та досягнення:

• Чемпіон Казахстану 2005 року.

• Володар кубку Казахстану 2011 року.

• Срібний призер чемпіонату Казахстану (2): 2006, 2009 рр..

• Переможець першої ліги чемпіонату України 2002 року.

• Кращий воротар Казахстану 2008 року.

• Входив до списку 22-ти кращих футболістів Казахстану під № 2 (на позиції воротар) у 2007 і 2008 роках.

Розмовляв Віктор Хохлюк