Польський Шахтар потрапив до фіналу єврокубка завдяки монетці, у поразці від Ман Сіті винні... дружини

У сезоні 1965/66 УЄФА запровадив правило виїзного гола в Кубку кубків. У сезоні 1966/67 це правило з’явилося в регламенті розіграшу Кубка ярмарків, а вже в сезоні 1967/68 – і в регламенті розіграшу КЄЧ. Щоправда, спочатку воно стосувалося лише першого раунду турніру. Саме з цієї причини у другому раунді Кубка європейських чемпіонів сезону 1969/70 між Ромою та ПСВ (1:1, 1:1) не було перегравання – долю путівки до чвертьфіналу вирішила монетка.

Через цю плутанину в 1970-му стався курйозний випадок. Після фінального свистка матчу-відповіді півфіналу Кубка кубків між Ромою та Гурніком коментатор Rai Нандо Мартінеллі на всю Італію оголосив про вихід римської команди до фіналу – він вважав, що другий гол римлян, забитий на виїзді, мав вирішальне значення. У цю пастку потрапив і диктор хожувського стадіону, який із фінальним свистком оголосив стотисячній юрбі: "Дякую за чудовий виступ, побачимося наступного року".

Більше того, гравці Гурніка теж покидали поле в поганому настрої: віце-президент клубу Губерт Гралка повідомив про майбутнє перегравання лише тоді, коли вони дійшли до роздягальні. Насправді ж регламент сезону 1969/70 передбачав обов’язкові перегравання виключно на стадії півфіналу. Правило перегравання у чвертьфіналі КВК застосовувалося лише в тому випадку, якщо команди обміняються однаковими перемогами (наприклад, 1:0, 0:1), або в двох зустрічах будуть зафіксовані однакові нічийні результати (наприклад, 0:0 і 0:0).

Перший півфінальний матч між Ромою та Гурніком відбувся в Римі й завершився з рахунком 1:1, у матчі-відповіді в Хожуві було зафіксовано результат 2:2 (Франческо Скаратті зрівняв рахунок на 120-й хвилині, емоції коментатора Мартінеллі можна зрозуміти). УЄФА призначив перегравання у Страсбурзі, але й ця зустріч не визначила переможця (1:1). Французькому арбітру Роже Мачіну довелося вирішувати долю путівки до фіналу за допомогою жетона.

Капітан Шахтаря (так перекладається Гурнік із польської) Станіслав Ослізло обрав сторону зеленого кольору – червоний викликав у нього негативні асоціації з Червоною армією (свого часу вона розгромила ферму батька Станіслава), зелений же асоціювався з надією. Капітану Роми Фабіо Капелло – тому самому – не залишалося нічого іншого, як вказати на червоний колір.

Фанати Гурніка "поховали" подальшу кар'єру Еленіо Еррери

Коли шматок металу впав на газон, Мачін вимовив одне слово: "Pille". Довгий час поляки були впевнені, що значення цього слова – "решка", але все виявилося набагато простішим. "Pille" означає "переможець". Так чи інакше, піднімати від радості руки вгору довелося Ослізлу – випав зелений колір. Спочатку його радість зміг розділити лише захисник Штефан Флоренскі – решта футболістів Гурніка вже перебували в роздягальні й чекали там новин від капітана.

Так головний тренер Гурніка Міхал Матіяс, який свого часу грав у київському Динамо, переміг великого Еленіо Ерреру.

Виходу до фіналу Кубка кубків полякам було замало, і клуб вимагав від УЄФА відкриття розслідування щодо вживання гравцями римської команди допінгу. Так клуб із Забже вилив на Союз європейських футбольних асоціацій негативні емоції через погане суддівство в матчах із Ромою (у всіх трьох!), а також через організацію перегравання з боку УЄФА: Гурніку довелося брати таксі та просити місцевих польських уболівальників підвезти їх до стадіону, бо чиновники подбали про автобус з ескортом лише для італійської команди. У підсумку команда прибула на стадіон за півгодини до стартового свистка, і, як з’ясувалося пізніше, це стало наслідком хитрості головного тренера Роми Еленіо Еррери.

"Чарівнику" не склало жодних труднощів переконати водія автобуса в тому, що той керує виключно "італійським" транспортним засобом, а тому повинен чекати біля стадіону на гравців і персонал Роми до самого кінця матчу, не повертаючись за поляками. До того ж у Страсбурзі двічі під час матчу на стадіоні вимикалося світло, і делегат зустрічі заявив, що в разі чергового блекауту гру буде скасовано, а її результат – анульовано.

Так чи інакше, до фіналу пройшов справді сильніший. Головний тренер Манчестер Сіті Джо Мерсер зізнався, що волів би зіграти у вирішальному матчі за трофей не з Гурніком, а з Ромою – мовляв, з римлянами шансів на перемогу було б більше.

Ніч 29 квітня 1970 року – одна з найвідоміших в історії англійського футболу. Коли Челсі вирвав перемогу у Лідса в переграванні фіналу Кубка Англії на Олд Траффорд завдяки переможному голу Девіда Вебба головою в додатковий час, за грою стежили близько 28 мільйонів телеглядачів. В історії британського телебачення лише фінал чемпіонату світу 1966 року зібрав більшу аудиторію серед спортивних подій.

Фінал Кубка кубків, який відбувався лише перед 7 968 глядачами у Відні й транслювався у Британії лише в пізньовечірньому випуску найкращих моментів на BBC Two із зернистим зображенням, виявився подією, котра загубилася на тлі того, що відбувалося на Олд Траффорд, і в тумані минулого часу.

Ман Сіті – Гурнік / Mirrorpix

Близько чотирьох тисяч уболівальників Сіті вирушили на єдиний європейський фінал клубу – на стадіон, здатний вмістити 80 тисяч осіб. "Підтримка була зовсім не такою, як у наші дні", – згадував Артур Гаррісон, якому тоді виповнився 21 рік і який працював інженером у Хайді. Він прогуляв роботу, щоб вилетіти з аеропорту Рінгвей разом із п’ятьма друзями. "Зараз на єврокубки їздять величезні натовпи. Тоді все це було новинкою, але цей досвід залишився зі мною на все життя".

Інтерес до матчу у соціалістичній Польщі був настільки величезним, що на Сілезії довелося реорганізувати графік роботи. Шахти зміщували зміни на дві години раніше, щоб кожен із гірників міг подивитися гру. У вибої залишилися лише працівники, залучені до управління підземним рухом. Але й вони знайшли спосіб переживати ці емоції разом із колегами: про кожну зміну рахунку їм мав повідомляти диспетчер.

Утім, безумство, пов'язане з матчем, торкнулося не лише шахтарів. У день фіналу в редакції газети Trybuna Ludu телефони розривалися від дзвінків. Як повідомляло видання, занепокоєні вболівальники намагалися з'ясувати, чи правда, що футболісти отруїлися морозивом і матч перенесли. Хоча спочатку це вважали жартом, зрештою справа виявилася настільки серйозною, що в одному з коментарів цю тему порушив навіть тодішній керівник клубу Генрик Лоска. Він назвав чутку цілковитою нісенітницею.

Коли довгоочікувана зустріч усе ж мала розпочатися, доля зіграла з польськими футболістами інший жарт. З неба пролився крижаний дощ. Тож фінал проходив у воістину британську погоду. Через роки гравці Гурніка жартували, що англійці привезли із собою навіть свою ауру.

Та ніч на Пратері, що не мав даху, під проливним дощем, ознаменувала завершення циклу для команди, створеної дуетом Джо Мерсера та Малкольма Еллісона. Це був останній трофей, який вони святкували разом.

Кубок володарів кубків виявився тріумфом, але водночас і своєрідною втіхою. Обійшовши Манчестер Юнайтед у боротьбі за чемпіонський титул 1968 року, Еллісон пророкував, що Сіті замінить своїх сусідів на посаді переможців Кубка європейських чемпіонів. "Я обіцяю вам, що Сіті обвалить на цих людей такі атаки, яких вони не бачили з часів старого Реала", – заявляв він. І додавав: "Я вважаю, що багато хто з цих європейців – боягузи".

Виступ Сіті в Кубку чемпіонів 1968/69 закінчився вже в першому раунді поразкою від Фенербахче. У підсумку команді довелося задовольнитися перемогою в Кубку Англії наприкінці того сезону, щоб потрапити до турніру, який тоді вважався другим за значущістю в Європі.

Обігравши Атлетік із Більбао, бельгійський Льєрс, португальську Академіку Коїмбра і потім Шальке, Сіті підійшов до фіналу з Гурніком без однієї зі своїх головних зірок. Майк Саммербі не пройшов фітнес-тест, а Коліну Беллу довелося відійти глибше в півзахист, коли Майка Дойла на самому початку матчу винесли з поля на ношах після підкату Стефана Флоренскі. У результаті ключову роль взяв на себе Френсіс Лі. Його витончену гру та вміння буквально ковзати полем, що перетворилося на болото, наступного ранку в газеті The Guardian Пол Фіцпатрік описав як "невтомну, майже непереборну, що постійно ставила в глухий кут оборону Гурніка".

Саме завдяки добиванню після парируваного удару Лі, Ніл Янг вивів Сіті вперед на 13-й хвилині. А за дві хвилини до перерви Янга збив воротар Губерт Костка, і Лі завдав потужного удару з пенальті – від ноги Костки відправивши м’яч у сітку. Янг, який забив переможний м'яч у фіналі Кубка Англії проти Лестера роком раніше, був скромною людиною в роздягальні, але справжнім гравцем для великих матчів. "Усі завжди говорили: Лі, Белл, Саммербі, але всі хлопці в команді повторювали: не забувайте про Ніла Янга, – доповнював Бут. – Він був гравцем зовсім іншого рівня і приголомшливим завершувачем атак".

Несприятлива погода залишила свій відбиток і на польському воротареві. Костка згадував через роки, що два найважливіші матчі в кар'єрі він грав під час злив: бій із Манчестер Сіті на Пратері та фінал Олімпійських ігор у Мюнхені. Різниця полягала лише в температурі.

Віденський дощ був жахливо холодним. За мить після початку матчу воротар не міг устояти на місці, а його щелепу звело від холоду. Можливо, саме через це виникли його помилки: невпевнений сейв після пострілу Лі та "привезений" пенальті.

Буту та Джорджу Хеслопу в центрі оборони залишалося стримувати атаки Гурніка, у складі якого був Влодзімеж Любанскі – один із найкращих нападників Європи, чий гол у червні 1973 року перекреслив надії збірної Англії щодо виходу на чемпіонат світу-1974. У жахливих погодних умовах Станіслав Ослізло на 68-й хвилині відіграв один м’яч, але Сіті втримав перевагу, і 36-річний капітан "містян" Тоні Бук зміг підняти над головою четвертий трофей клубу за три роки.

Тоні Бук з трофеєм / Mirrorpix

Після перемоги Еллісон знову накинувся з критикою на еліту європейського футболу, заявивши: "Їм до нас далеко. Ми просто виходимо на поле, кидаємося на суперника і весь час шукаємо щастя біля чужих воріт". Повернувшись до готелю команди, він очолив святкування, під час якого Лі танцював на піаніно під акомпанемент головного скаута клубу Гаррі Годвіна.

Саммербі, який на той час був партнером Джорджа Беста по нічних гуляннях у Манчестері й взяв на себе роль організатора вечірки, помітив гравців Гурніка, які сумували в іншому залі готелю, і запросив їх приєднатися. "Майк знав усіх, – згадував Бут. – Він спустився й привів їх. Усі дружини та дівчата промокли до нитки, і до того моменту, коли вони переодяглися й прийшли до нас, ми та друга команда вже були абсолютно п’яні".

Попри поразку у фіналі, у Przegląd Sportowy можна було прочитати, що "після матчу були смішки" (іграшки-смішульки). Ішлося, однак, не про чудові настрої забжан. Заголовок посилався на японські іграшки, які футболісти купили у Відні своїм дітям. Це єдині трофеї, які вони привезли до країни.

У Польщі досі переконані, що президент Гурніка Ерік Вира припустився серйозної помилки, дозволивши гравцям супроводжувати своїх дружин у віденському "марафоні по магазинах" за кілька годин до початку матчу з Сіті. У підсумку на полі багато хто з поляків виглядав блідою тінню самих себе...