Полісся завершило з єврокубками – вогонь на трибунах Паркена, одкровення Ротаня і українська вдячність

Хотілось би почати цей репортаж із приємної ноти, але Полісся, на жаль, прикро програло Копенгагену й попрощалося з єврокубковою мрією. Те, що матч стане для української команди важким, я зрозуміла одразу після приїзду на Паркен арену. На трибунах було понад 20 тисяч глядачів, які в унісон гнали данський колектив і освистували кожен фол чи загострення від Полісся.

Хоч цей фактор грав не на нашу користь, але вболівальники Копенгагена – вау. У футболках команди прийшли не лише ультрас, а й більшість глядачів. Вживу це виглядало надзвичайно гарно.

Особисто я, якщо чесно, не очікувала особливого перфомансу від господарів, ще й враховуючи той факт, що була на матчі у Туреччині. Однак моментами ставало настільки гучно, що це справді вражало.

Попри солідну перевагу данців на трибунах, український сектор не відставав і протягом усього протистояння підтримував Полісся. Українці, які прийшли на матч, віддячили Данії за підтримку й вивісили спеціальний банер.

Окрім вболівальників Копенгагена, у Полісся виникла інша проблема безпосередньо перед грою. Травмувався лідер команди Едуард Сарапій, якого в старті замінив Георгій Майсурадзе. Грузин зрештою став головним антигероєм у першому пропущеному м’ячі. Він грубо зрубав суперника й привіз пенальті…

Копенгаген моментом скористався, трибуни моментально вибухнули, а у нас емоції були кардинально протилежними.

Точно буде нечесно, якщо я скажу, що Полісся виглядало гірше. Абсолютно не так… Але "вовкам" бракувало гостроти в своїх моментах, а проблеми підсилювала ще й низька реалізація. За матч вони завдали 26 ударів, але забили всього один гол. Тривожна статистика.

Епізодом, який відродив у всіх надію, звісно, стала червона картка суперника в другому таймі. Однак Полісся пропустило у більшості вдруге… Фортуна явно була не на боці українців. Попри це у команди все одно були шанси, щоб відігратися. Певно, найбільш вбивчий момент не реалізував Краснопір, який не влучив у ворота з декількох метрів… Мабуть, у багатьох тоді опустилися руки остаточно. Пізніше Руслан Ротань сказав: забили б той гол, то, можливо, і результат був би іншим.

І все ж на 90+3 українці спромоглися вразити ворота данців, але для ремонтади вже було запізно.

Емоції Ротаня протягом матчу треба було бачити. Це не та людина, яка спокійно спостерігатиме за грою. Він нервово махав руками, виходив за межі технічної зони, час від часу кликав до себе гравців, щоб пояснити їм тактику, й точно не був байдужим.

До речі, знайдіть відмінності між Ротанем та Свенссоном :-) Тренеру Копенгагена взагалі робили зауваження, бо той двома ногами вже був на полі.

Після фінального свистка запанували абсолютно різні емоції – пригнічене Полісся з його вболівальниками стояли по один бік, а по інший – радісний Копенгаген, який стрибав від щастя зі своїми трибунами.

Ми, журналісти, були не менш засмучені, тож у пригніченому настрої пішли в зал для прес-конференцій, де чекали на Руслана Петровича. На наше здивування, головний тренер данців відмовився спілкуватися з пресою навіть після перемоги. Ми до останнього не знали, чи вдасться нам озвучити свої запитання Ротаню, тож хвилин 20 просто чекали на будь-яку інформацію. Як пізніше виявилось, така затримка сталася ще й через промову Геннадія Буткевича в роздягальні.

Хочеться висловити вдячність українському тренеру, який таки вийшов до журналістів і пояснив усі причини невдачі. Спілкування у нас вийшло абсолютно приватне та без телекамер. Руслан Петрович поділився своїм наболілим, заявивши, що команда так і не подорослішала за ці два роки.

"Ми програли матч. Провели дуже класний поєдинок за якістю, але програли його через маленькі деталі, маленькі помилки, які не виправили впродовж нашої праці. За таке в єврокубках карають".

Після всіх озвучених запитань ми подякували Ротаню за те, що вийшов до нас, і вирушили ловити гравців Полісся. Однак автобус команди давно поїхав, тож записати їхні коментарі нікому не вдалося. Прикро, але настрій команди десь можна зрозуміти.

Виходячи з Паркена, побачили багато фанатів Копенгагена, які терпляче чекали на своїх футболістів. У цьому натовпі був і український слід – два хлопці співали пісню "Гаєм, гаєм зелененьким ходить Довбуш молоденький". Приємно знати, що українців по всьому світу так багато і що вони готові підтримувати свої команди навіть у прикрі моменти.

Полісся точно заслуговувало на прохід далі. Сумно усвідомлювати, що єврокубкова мрія закінчилася так швидко. Але це досвід, після якого команда точно стане сильнішою.

Валерія Цюпа, спеціально для Футбол 24