Перша рок-стар у футболі – вечірки, алкоголь, Джордж Бест

У листопаді 2005 року британський таблоїд News of the World опублікував фотографію, яка облетіла весь світ. На лікарняному ліжку лежав виснажений чоловік, під'єднаний до десятків медичних трубок. Його обличчя, яке ще кілька десятиліть тому знали мільйони людей, майже неможливо було впізнати. Поруч редактори залишили лише один короткий напис:

"Don't Die Like Me".

"Не помирайте так, як я".

Це були слова Джорджа Беста. Людини, яку багато хто вважає одним із найталановитіших футболістів в історії гри, володаря "Золотого м'яча", легенди Манчестер Юнайтед і першої справжньої рок-зірки світового футболу.

Через кілька днів його не стало. Йому було лише 59.

Його історія стала нагадуванням про те, що навіть геніальний талант не завжди здатен захистити людину від неї самої.

22 травня 1946 року в робітничому районі Крегаг, на сході Белфаста, народився хлопчик, якого назвали Джорджем. Післявоєнний Белфаст зовсім не нагадував місто, де могла народитися майбутня світова футбольна зірка. Це була локація суднобудівних верфей, заводських сирен і однакових цегляних будинків. Діти проводили більшість часу на вулиці, а футбол був найпростішою й найдоступнішою розвагою. Воротами ставали два камені, арбітрами – самі гравці, а матчі тривали доти, доки не починало сутеніти.

Саме тут футбол став головною пристрастю Джорджа Беста.

Його батько, Річард Бест, працював на верфі Harland & Wolff – тій самій, де кількома десятиліттями раніше побудували "Титанік". Мати, Енн Візерс Бест, займалася домом і вихованням дітей. Родина жила скромно, а сам Бест згодом згадував дитинство як один із найщасливіших періодів свого життя.

Через багато років він пояснить, що саме відчував, виходячи на футбольне поле:

"I always wanted people to enjoy watching me play".

"Я завжди хотів, щоб людям подобалося дивитися, як я граю".

У цих словах – уся його футбольна філософія.

Для Джорджа футбол ніколи не був лише способом перемагати. Йому подобалося дивувати, шукати нестандартні рішення, обігрувати суперників і змушувати трибуни підводитися зі своїх місць. Саме тому його стиль так різко відрізнявся від більшості британських футболістів того часу, для яких головними чеснотами були фізична боротьба, швидкий пас і проста, прямолінійна гра.

Втім, у дитинстві майже ніхто не міг уявити, що худорлявий хлопець одного дня стане найкращим футболістом Європи. Він не був найвищим чи найсильнішим серед однолітків. Саме через це юного Беста не взяли до дитячої команди Гленторана. Тренери були переконані, що такому хлопцеві буде важко конкурувати з фізично міцнішими суперниками.

Помилка виявилася історичною. Одного дня на одному з юнацьких матчів у Белфасті опинився скаут Манчестер Юнайтед Боб Бішоп. Те, що він побачив, змусило його негайно написати головному тренеру англійського клубу Метту Басбі. Телеграма складалася лише з одного речення:

"I think I've found you a genius".

"Думаю, я знайшов для вас генія".

Метт Басбі довіряв своєму скауту. Після мюнхенської авіакатастрофи саме його скаутська мережа допомагала заново будувати команду, тому до цієї короткої рекомендації він поставився максимально серйозно.

Пізніше телеграму Боба Бішопа назвуть однією з найвідоміших скаутських рекомендацій в історії футболу. Влітку 1961 року п'ятнадцятирічний Джордж Бест залишив Белфаст і вирушив до Манчестера.

Сьогодні подібні історії трапляються постійно. Найталановитіші юнаки переїжджають до академій великих клубів ще в підлітковому віці. На початку 1960-х усе було зовсім інакше. Для хлопця, який майже ніколи не покидав рідного міста, ця поїздка означала початок абсолютно нового життя – далеко від родини, друзів і всього, до чого він звик.

Та перша спроба виявилася невдалою. Туга за домом виявилася сильнішою за мрію. Уже за кілька днів Бест повернувся до Белфаста. Він ніколи не приховував цього епізоду. У п'ятнадцять років він був не футбольною сенсацією, а звичайним підлітком, який сумував за батьками.

Для багатьох клубів така історія означала б кінець. Але Метт Басбі побачив ситуацію інакше. Він не став дорікати хлопцеві й не закрив перед ним двері. Навпаки, у Манчестер Юнайтед вирішили, що талант такого масштабу вартий ще одного шансу. За підтримки родини Джордж погодився повернутися. Цього разу – вдало.

Перші місяці в Манчестері були далекими від життя, з яким через кілька років асоціюватимуть його ім'я. Як і багато інших молодих футболістів клубу, Бест працював посильним на Манчестерському судноплавному каналі, поєднуючи роботу з тренуваннями. Про дорогі автомобілі, фотосесії й увагу журналістів тоді не могло бути й мови. Єдиним, що мало значення, залишався футбол.

Його гра швидко переконала тренерів, що перед ними незвичайний талант. Бест однаково впевнено працював обома ногами, миттєво змінював напрямок руху, мав блискучу координацію, високу стартову швидкість і не боявся йти в обіграш навіть проти кількох суперників. Саме ці якості згодом зроблять його одним із найкращих дриблерів в історії футболу.

Метт Басбі не поспішав переводити юнака до основної команди. Він чудово розумів, що справжній талант потребує не лише довіри, а й терпіння. 14 вересня 1963 року цей момент настав.

Сімнадцятирічний Джордж Бест дебютував за Манчестер Юнайтед у матчі чемпіонату Англії проти Вест Бромвіч Альбіон. Юнайтед переміг із рахунком 1:0, а молодий вінгер провів упевнений матч, хоча й не відзначився результативними діями.

Для більшості вболівальників це був просто дебют ще одного талановитого юнака. Для Метта Басбі – підтвердження того, що колись отримана телеграма не помилилася.

А менш ніж через три роки про Джорджа Беста говоритиме вже вся футбольна Європа. Менш ніж через три роки після дебюту стало зрозуміло: Манчестер Юнайтед отримав футболіста, яких народжується один на покоління.

Дев'ятого березня 1966 року команда Метта Басбі приїхала до Лісабона на матч-відповідь чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів проти Бенфіки. Португальський клуб уже мав статус одного з найсильніших у Європі, а його головною зіркою був Еусебіу. Саме господарів багато хто вважав фаворитами.

Однак той вечір належав Джорджу Бесту. Дев'ятнадцятирічний вінгер забив два перші м'ячі, а Манчестер Юнайтед здобув сенсаційну перемогу – 5:1. Уже наступного дня португальські газети охрестили його "O Quinto Beatle" – "П'ятим Beatle". Прізвисько залишилося з ним на все життя.

Саме після цього матчу Бест перестав бути просто талановитим англійським футболістом. Він став європейською знаменитістю.

За одинадцять сезонів у складі Манчестер Юнайтед він провів 470 офіційних матчів, забив 179 м'ячів і протягом п'яти сезонів був найкращим бомбардиром клубу. До сьогодні Бест залишається найрезультативнішим півзахисником в історії Юнайтед.

Його статистика вражає, але цифри не здатні пояснити головного. Суперники знали, що Бест майже завжди піде в обіграш, але зупинити його все одно було надзвичайно складно. Він однаково впевнено працював обома ногами, мав вибухову стартову швидкість, блискучу координацію й дивовижне відчуття м'яча. Багато футбольних істориків і сьогодні називають його одним із найкращих дриблерів в історії гри.

Вершиною кар'єри став 1968 рік. Минуло десять років після мюнхенської авіакатастрофи, яка майже знищила Манчестер Юнайтед. Метт Басбі зумів побудувати нову команду, а Джордж Бест став її головною зіркою.

29 травня на переповненому Вемблі Юнайтед зустрівся у фіналі Кубка європейських чемпіонів із Бенфікою. Основний час завершився з рахунком 1:1, але в додаткові тридцять хвилин англійці дотиснули суперника. Саме Бест забив другий м'яч, холоднокровно обігравши воротаря Жозе Енріке, після чого Браян Кідд і Боббі Чарльтон довели рахунок до 4:1. У підсумку Манчестер Юнайтед переміг й став першим англійським клубом, який виграв Кубок європейських чемпіонів. Наприкінці того ж року 22-річний Бест отримав "Золотий м'яч" – найпрестижнішу індивідуальну нагороду європейського футболу.

Здавалося, попереду ще багато років тріумфів. Але саме тоді Джордж Бест почав ставати знаменитістю не лише завдяки футболу.

Він уважно стежив за модою, носив дорогі італійські костюми, сорочки з широкими комірами, довге волосся й бакенбарди, які стали частиною його впізнаваного образу. Молоді британці наслідували його стиль так само охоче, як і його гру. Газети дедалі частіше писали не про матчі, а про те, де він вечеряв, із ким зустрічався й яким автомобілем приїхав.

Разом із футболістом Манчестер Сіті Майком Саммербі він відкрив модний бутік Edwardia в центрі Манчестера. Це був один із перших випадків, коли футболіст світового рівня перетворив власне ім'я на бренд задовго до того, як це стало звичним явищем.

Ще однією пристрастю Беста були автомобілі. У різні роки він володів Jaguar E-Type, Mercedes-Benz, Rolls-Royce, спортивними моделями Lotus та іншими дорогими машинами. Кожна нова покупка ставала приводом для публікацій у британських таблоїдах. Сам Бест жартував із цього приводу:

"If I'd been ugly, you'd never have heard of Pelé".

"Якби я був некрасивим, ви б ніколи не почули про Пеле".

Його талант зробив його великим футболістом. Його харизма зробила його однією з найвідоміших знаменитостей Великої Британії.

Та разом зі славою у життя Беста прийшли нічні клуби, алкоголь і нескінченні вечірки. Спочатку це майже не впливало на футбол, але з кожним роком проблем ставало дедалі більше. Він пропускав тренування, конфліктував із тренерами, а його кар'єра почала втрачати той стрімкий злет, який ще недавно здавався нескінченним.

Його самоіронія стала майже такою ж відомою, як і його фінти.

"In 1969 I gave up women and alcohol. It was the worst 20 minutes of my life".

"У 1969 році я відмовився від жінок і алкоголю. Це були найгірші двадцять хвилин мого життя".

Або ще одна фраза, яка стала класикою.

"I spent a lot of money on booze, birds and fast cars. The rest I just squandered".

"Я витратив багато грошей на алкоголь, жінок і швидкі автомобілі. Решту – просто розтринькав".

За самоіронією ховалася гірка правда. У 1974-му, у віці лише 27 років, Бест покинув Манчестер Юнайтед. Потім були виступи за клуби Англії, США, Ірландії, Шотландії, Австралії та Гонконгу, але повернутися на колишній рівень він уже не зміг.

З 1964 до 1977 року Джордж Бест виступав за збірну Північної Ірландії. Проте команді так і не вдалося пробитися до фінальної частини чемпіонату світу чи Європи, тому один із найвидатніших футболістів свого покоління жодного разу не зіграв на великому міжнародному турнірі.

Не менш промовистою була оцінка Пеле. Бразилець назвав Беста "найвидатнішим футболістом у світі", а сам Джордж пізніше зізнавався, що сприйняв ці слова як найбільшу честь у своєму житті.

У 1999 році Міжнародна федерація футбольної історії та статистики включила Беста до числа найкращих футболістів XX століття, а журнал World Soccer поставив його на восьме місце у своєму списку ста найвидатніших гравців сторіччя. У 2002 році його включили до Зали слави англійського футболу.

Того ж 2002 року він переніс трансплантацію печінки. Лікарі сподівалися, що це стане новим початком, але організм уже був надто ослабленим. У листопаді 2005 року Джордж Бест помер у віці 59 років.

Уже після його смерті, 2006 року, міжнародний аеропорт Белфаста отримав ім'я Джорджа Беста – ще одне свідчення того, наскільки важливою постаттю він залишився для своєї країни й світового футболу.

Він умів робити на футбольному полі те, що не вдавалося майже нікому.

Але найважливіший матч його життя відбувався не на газоні.

І саме його Джордж Бест, на жаль, програв.