Перша ЛЧ в історії Незалежності: як Таврія хотіла, але не змогла

Літо 1992 року стало відправною точкою нової сторінки українського футболу. Щойно здобувши звання першого чемпіона незалежної України, Таврія отримала право представити країну на найпрестижнішій клубній арені Європи. Символічно, що дебют сімферопольців збігся з народженням нового турніру: саме того сезону Кубок європейських чемпіонів офіційно перетворився на Лігу чемпіонів.

Шлях до історичного єврокубкового старту відкрив "золотий матч" проти Динамо у Львові, де долю чемпіонського титулу вирішив єдиний влучний удар капітана Сергія Шевченка. Минуло лише кілька тижнів, і Таврія вже готувалася до першого в історії України матчу в Лізі чемпіонів. Попереду чекало випробування, яке мало показати, наскільки чемпіон молодої держави готовий конкурувати з найкращими командами континенту.

Дебют у Лізі чемпіонів змусив Таврію змінити календар внутрішньої першості. Поки інші команди стартували у другому чемпіонаті України 16 серпня, чинний чемпіон отримав відтермінування. Свій матч першого туру сімферопольці провели лише на початку листопада, адже влітку всі думки були зосереджені на першому єврокубковому виклику.

Гравці Таврії / Фото ФК Таврія

Підготовку до історичного старту команда Анатолія Заяєва провела в Іспанії. А тривала вона всього два дні. У Хіхоні Таврія взяла участь у товариському турнірі, де поступилася місцевому Спортінгу (0:2), а згодом зіграла внічию з нідерландським Вітессом (3:3). Ці поєдинки стали останньою перевіркою перед дебютом у найпрестижнішому клубному турнірі Європи.

Жереб звів українського чемпіона з ірландським Шелбурном. За футбольними мірками це був далеко не найгрізніший суперник, однак проблем вистачало й без цього. Тривалий переліт до Дубліна та пов'язані з ним витрати суттєво ускладнювали підготовку. Загалом у попередньому раунді змагалися лише вісім клубів – чемпіони молодих футбольних держав або країн, які ще не належали до європейської еліти. Поки Маккабі Тель-Авів зустрічався з Валлеттою, КІ Клаксвік – зі Сконто, а Олімпія Любляна – з Нормою, гранди континенту лише чекали на свій вступ до боротьби.

19 серпня 1992 року Таврія зробила перший крок в історії українських клубів у Лізі чемпіонів. Саме на дублінському Толка Парк пролунав стартовий свисток дебютного єврокубкового матчу для представника незалежної України. Втім, готуватися до нього сімферопольцям фактично довелося навпомацки. Як згодом згадував Олександр Головко, команда не мала жодної інформації про Шелбурн – навіть елементарних відомостей про склад чи стиль суперника. У реаліях початку 90-х це було звичною ситуацією, хоча сьогодні подібне важко уявити.

Попри відсутність будь-якої аналітики, Таврія виглядала конкурентоспроможно. Матч завершився без забитих м'ячів, але український чемпіон мав свої нагоди. Найближчими до гола були Сергій Полстянов і Сергій Шевченко, однак реалізувати моменти не вдалося. Нічия залишала відкритими всі питання перед поєдинком у Сімферополі, а тренерський штаб уже розумів: цей Шелбурн цілком можна проходити...

Матч-відповідь лише підтвердив попередні висновки. Уже на 10-й хвилині Сергій Шевченко відкрив рахунок, а невдовзі Талят Шейхаметов красивим індивідуальним проходом подвоїв перевагу господарів. Ірландці ще до перерви один м'яч відіграли. Та все ж, переламати хід протистояння так і не змогли. Перемога 2:1 вивела Таврію до наступного раунду, де на українського чемпіона вже чекав значно серйозніший іспит.

У 1/16 фіналу Таврія могла отримати суперника зовсім іншого рівня – серед можливих варіантів були Лідс, Штутгарт, Марсель, Мілан, Барселона, Порту чи ПСВ. Проте жереб визначив швейцарський Сьйон, який на той момент сприймався як найменш грізний із можливих опонентів. Перша зустріч відбулася 16 вересня у Сьйоні, на стадіоні Турбійон, куди українська команда приїхала після чотирьох матчів у чемпіонаті України з рівним балансом – дві перемоги і дві поразки, зокрема від Динамо та Дніпра. Попри пріоритет Ліги чемпіонів, системної підготовки до суперника фактично не було, і гравці знову виходили на поле без чіткого уявлення про можливості опонента.

Початок виїзного матчу швидко зламав план гри. Спершу Таврія не використала непоганий момент, після чого Сьйон відкрив рахунок зусиллями Марка Хоттігера. Майже одразу ситуація ускладнилася ще більше – вилучення Олега Колесова залишило гостей у меншості вже в першому таймі. Після цього швейцарці довели перевагу до розгромної, забивши ще кілька м’ячів, а українська команда змогла відповісти лише наприкінці – той же Сергій Шевченко реалізував пенальті. Фінальні 1:4 фактично зняли питання щодо переможця пари.

Сергій Шевченко / Фото з відкритих джерел

Матч у Сімферополі не змінив загальної картини протистояння. Сьйон знову діяв ефективно в атаці, а дубль бразильця Туліо Кости став ключовим елементом зустрічі. Між його голами Таврія знову скористалася пенальті – незмінний Шевченко ще раз скоротив різницю. Однак завершення залишилося за гостями, які довели справу до перемоги 3:1 і впевнено пройшли далі, залишивши дебютанта з України без гучної єврокубкової історії.

Так і закінчився історичний для українського футболу похід Таврії у Лізі чемпіонів. Хоч і без проходу далі, але з досвідом, який для клубу мав цінність, навіть якщо коштував дорого. Єврокубкова кампанія не залишилася без наслідків для внутрішнього чемпіонату. Чемпіон України того сезону завершив турнір лише на 10-й позиції, не знайшовши стабільності між двома фронтами.

Вже через роки історія клубу обірвалася. У 2014-му Таврія з Сімферополя фактично припинила існування в попередньому вигляді. На тлі анексії Криму на його місці з’явився новий клуб під юрисдикцією РФС, тоді як стара команда з її титулами й історією втратила можливість продовжити шлях у звичному форматі. Ось так футбольна спадщина Криму і була розділена на "до" і "після".