Ніченко: Лобановський випустив мене замість Яковенка

- Ігоре, у вас досить цікаво склалася ігрова кар'єра футболіста, після багатьох років можете назвати свого «хрещеного батька» у грі 11 на 11?

- Можу сказати з точністю, що на кожному часовому моєму етапі кар'єри завжди були хороші провідники. Так у херсонській ДЮСШ, це Василь Кравченко. У 14-ть років я вступив до Республіканського спортінтернату (м. Київ), де мою футбольну майстерність шліфував легендарний нападник збірної СРСР і київського «Динамо» Віталій Хмельницький і порекомендував мене тренеру «дубля» столичного гранда не менш знаменитому ветерану киян Віктору Колотову.

- У «Динамо» доводилося складно?

- Немає однозначної відповіді. Для мене більшою мірою все було прийнятно, тому що я намагався завжди бути в хорошій формі, а ще природа мене наділила хорошою швидкістю, якою я досить часто користувався і в дорослому футболі. Віктор Михайлович (Колотов, авт.) Був прекрасним фахівцем і непоганим психологом. Він умів з кожним з нас знайти спільну мову. Тому проблем не виникало.

- Свій дебют в основному складі киян пам'ятаєте?

- Як забути (сміється, авт.). У травні 89-го у поєдинку Кубка Федерації футболу СРСР проти харківського «Металіста» легендарний Валерій Лобановський випустив мене на заміну хвилин за 20-ть до кінця зустрічі замість Павла Яковенка. Уявляєш, як мені в той момент було! На жаль, нам так і не вдалося тоді вирівняти матч. Програли - 0:1.

- «Метр» став підпускати вас до «основи», тоді чому зважилися на переїзд зі столиці в провінційний Хмельницький?

- Звичайний юнацький максималізм , який полягав , насамперед у бажанні грати на хорошому рівні , а друга ліга союзного чемпіонату була серйозним турніром. У багатьох командах грали маститі майстри футболу . А в Києві в ті роки , що не ім'я то « зірка» , навіть у дублюючому складі були чинні чемпіони світу та Європи серед юнаків - Беженар , Високос , Заєць , Канчельскіс , Корнієць , Лобас , Віктор та Юрій Морози , Никифоров Юра , Віктор Онопко , Погодін , Стельмах та інші ...

- Інтерсесно, а в ті роки футболісти проходили перегляди?

- Обов'язково! Мені було простіше, тому коли в зимове міжсезоння ми грали кілька товариських матчів з «Поділлям» - мабуть тренери взяли мене на «олівець», а пізніше запросили в команду.

- Команда була конкурентною?

- Уяви собі, в команді грали троє колишніх гравців «Шахтаря» - Сергій Овчинников, Ігор Братчиков і Геннадій Повар. На видних ролях були, майбутній динамівець Сергій Ковалець з яким ми стали кращими бомбардирами команди, за підсумками сезону забивши по 11 м'ячів, тільки я матчів зіграв менше - 35, а Сергій більше сорока. У воротах команди стояв легендарний воротар Сергій Чабан, були досвідчені Муравський, Авер'янов, Бугай, а зі мною з Києва прийшов хавбек Саша Гуральський. До червня команду тренував Мирон Маркевич, а пізніше відомий тренер на просторах 1/6 суші Іштван Секеч.

- «Поділля» успішно виступило в чемпіонаті?

- Середньо. Стали 11-ми серед 27 -ми колективів 6-й української зони другої ліги.

- Після вдалого сезону вас запросили в «Металіст»...

- Леонід Ткаченко створював відмінний, а головне бойовий колектив. Який демонстрував цікавий футбол. Три сезони проведені мною в Харкові я в основному грав за молодіжний склад. Де моїми партнерами стали, майбутні гравці збірної України - Саша Помазун, Сергій Кандауров, Женя Назаров, Олег Касторний, Саша Призетко, Сергій Скаченко, всі максималісти, а крім цього вміють грати і думати на футбольному полі. У чемпіонаті Союзу серед дублерів могли винести будь-якого фаворита і київське «Динамо», московські команди... , для нас не було авторитетів на полі. Тільки якщо в іграх за «дубль» мені вдавалося нерідко вражати ворота суперників, то за «основу» не щастило.

- У вас знову сталось піке, з команди вищої ліги в першу.

- У сімейному житті на той момент відбулися зміни, а житлових умов не було. От і вирішив повернутися на батьківщину, в Херсон. У «Кристалі» моїм партерному по атаці став Володя Лебідь. Потім він проявить себе в одеському «Чорноморці» та ряді російських команд. У мене сезон склався непогано. У 15-ти матчах забив дев'ять голів. Надійшло запрошення з криворізького «Кривбасу». Я був упевнений в собі і тому без вагань дав згоду на перехід.

- У «Кривбасі» ваші бомбардирські результати так і залишилися найкращими. На ваш погляд, чому?

- Кожен тренер по-своєму бачить футбол і від своїх поглядів будує тактику на матчі. У цьому я бачу основну причину. По-друге, міграція гравців, яка була не настільки високою, як зараз. А найважливіше - партнери по команді, адже саме з їх подач мені вдавалося вражати ворота суперників. Та й «Кривбас» в ті роки був сильним колективом, як на полі, так і поза ним. У півзахисті грали сильні футболісти - казах Фанас Салімов, Вітя Громов, Влад Лютий, Олексій Куриленко, Віталік Пантілов... У рік дебюту (1992 /93) ми стали восьмими, а в двох наступних - шостими.

- Потім на довгі роки перебралися в Угорщину.

- Відігравши три сезони в Кривому Розі, я відповів згодою відомому українському фахівцеві Іштвану Шандору, перейшовши в «Штадлер». Прийшовши в команду «чужаком» не став. Мене опікали українці Славік Єремєєв, який грав в одеському «Чорноморці», Мокрицький та Сергій Глега відомий за виступами за юніорську збірну СРСР. Новий колектив, хороша атмосфера навколо команди і у футболі дали мені значний приплив позитивних емоцій і по ходу сезону мені вдавалося нерідко засмучувати воротарів команд суперників. За моєю грою стали спостерігати селекціонери лідера угорського футболу «Ференцвароша» з Будапешта. Тому коли надійшло запрошення від гранда, я не був здивований цьому. Вже перебуваючи в стані гранда, я продовжував справно виконувати роботу - забивати голи.

- Ігоре, скажіть, а в угорському елітному дивізіоні футболісти з українським паспортом робили «погоду»?

- Так. У 90-х багато наших хлопців були ігровим лицем угорських клубів. Я вже називав Славіка Єремєєва, Вітю Мокрицького, в «Ференцвароші» ключовим захисником був Сергій Кузнецов-старший (батько Сергія Кузнєцова із ФК «Севастополь», авт.), Віктор Грачов з Донецька, закарпатець В'ячеслав Медвідь... У 90-х відкрилися кордони «залізної завіси», що стало головною причиною міграції футболістів з країн пострадянського простору до Європи.

- Скажіть, який матч найбільше запам'ятався у вашій кар'єрі?

- На це запитання готовий хоч тисячу разів відповідати. Матч у Кубку УЄФА проти англійського «Ньюкасла». Перша гра проходила в Будапешті, і ми по ходу матчу програвали з рахунком - 0:2, нам вдалося мобілізувати всі свої сили, переламавши хід поєдинку і здобути перемогу - 3:2! У тому матчі мені вдалися дві гольові передачі, а ще «вживу» вдалося зіграти проти зірок світового футболу: Аспрільї, Жінола, Ширера, Фердинанда... У матчі-відповіді при переповнених трибунах свого стадіону англійці нас декласували - 4:0. Ще арбітри матчу з Росії упереджено ставилися до нас, хоча суддівство не стало причиною поразки. Англійці по грі і майстерності були сильніші за нас.

"Ференцварош" - "Ньюкасл", 1996 рік

- Результативна гра привертала і більш імениті західні клуби? 

- Не стану заперечувати. Були пропозиції керівництву клубу від італійського «Торіно», клубів австрійської та німецької Бундесліги... Але у тодішнього тренера «Фраді» Золтана Варги не було в планах відпускати мене, про що я в принципі теж анітрохи не шкодую, тому що сезони проведені в Угорщині склалися без перебільшення - відмінно.

- Закінчивши кар'єру футболіста в « Дьйор ЕТО», бажання зайнятися тренерським ремеслом відразу виникло?

- А куди я без футболу! Сім років пропрацював на різних тренерських посадах у херсонському «Кристалі». У 2011 році мене запросили на товариський матч з нагоди 25-річчя поєдинку на чемпіонаті світу в Мексиці між збірними Угорщини та СРСР і залучили в якості «угорця», бо організатори не набрали потрібну кількість гравців для свого складу (сміється, авт.). Після гри ми поспілкувалися з президентом клубу Чабе Таршолю, він запропонував мені тренерську роботу в команді. Поки працюю в якості асистента головного коуча «Дьйор ЕТО». У минулому сезоні стали чемпіонами Угорщини, а в поточному боремося за «срібло».

- Наскільки мені відомо, ви скоро отримаєте тренерську ліцензію в Україні?

- Навчаюся в Центрі ліцензування на тренерських курсах у Києві, де сподіваюся цього літа отримати диплом категорії «А», який дає право працювати головним тренером в командах першої та другої ліг, а також помічником головного тренера у вищій. А зі мною на курсах навчаються відомі всьому футбольному світу люди: Юрій Вірт, Ігор Дуляй, Сергій Кандауров, Маріуш Левандовскі, Денис Соколовський...

- В Україну є бажання повернутися і попрацювати в якості тренера?

- Назвіть мені людину, яка відмовиться працювати на Батьківщині!

З особової справи:

Ігор Григорович Ниченко

Народився 18 квітня 1971 року в Херсоні, Української РСР.

Вихованець: ДЮСШ №1 (м. Херсон). Перший тренер: Василь Кравченко.

Амплуа: нападаючий. Спортивне звання: майстер спорту України з 1992 року.

Кар'єра: 1989 - «Поділля» (Хмельницький), 1989 - «Динамо» (Київ), 1990/1992 - «Металіст» (Харків), 1992 - «Кристал» (Херсон), 1992/1995 - «Кривбас» (Кривий Ріг), 1995/1996 - «Штадлер» (Акаста, Угорщина), 1996/1998 - «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина), 1998/2001 - «Дунаферр» (Дунайварош, Угорщина), 2001/2005 - «Раба ЕТО» (Дьйор, Угорщина).

ДОСЯГНЕННЯ

• Чемпіон Угорщини (2) : 1995/1996, 1999/2000 рр..

• Срібний призер чемпіонатів Угорщини (2): 1998, 2001 рр..

• Бронзовий призер чемпіонату Угорщини 1996/1997 рр..

• Фіналіст Кубка України 1992 року.

• Кращий нападаючий чемпіонату Угорщини за версією «Toldi - vándordíj » (2): 1996, 1997 рр..

• Кращий бомбардир чемпіонату Угорщини (18 голів) 1995/1996 рр..

• Кращий бомбардир криворізького «Кривбасу» у вищій лізі чемпіонатів України - 24 забитих м'ячі. Рекордсмен «Кривбасу» за кількістю забитих м'ячів у вищій лізі чемпіонату України (12 м'ячів) 1992/1993 рр..

• Кращий бомбардир сезону в криворізькому «Кривбасі» (2): 1992/1993, 1993/1994 рр..

• За підсумками сезону неодноразово входив в символічні збірні чемпіонатів Угорщини.

• Член символічного Клубу «100» бомбардирів імені «Олега Блохіна» - забив 141 м'яч в матчах на вищому рівні.

Фотографії до даної публікації з особистого архіву Ігоря Ниченко.

Розмовляв Віктор Хохлюк