"Нехай Моурінью тренується сам": форвард двох збірних, які вже не існують, змінився до невпізнання і живе в монастирі

Днями футбольні пабліки вибухнули сенсацією: "Погляньте на Матею Кежмана! Його не впізнати". На опублікованому фото – чоловік середніх літ у матроському тільнику. Крізь густу нестрижену бороду не без сивини ледь можна розпізнати обличчя знаменитого сербського бомбардира 2000-х. У коментарях напівжартома припускали: "Зібрався на кастинг "Піратів Карибського моря", "Пішов у ченці", "Наздогнала депресія". Не обійшлося і без традиційного у таких випадках вердикту: "Спився".

У сучасну епоху ТікТоку і безлімітного скролу, де картинки і сюжети змінюються щокілька секунд, у людей дуже коротка пам’ять. Те саме фото Кежмана вже тиражувалося шість років тому. І реакція на нього була аналогічною. З того часу нічого фатального зі сербом не сталося. Він не збожеволів і не опинився під парканом. Матея вже тривалий час займається агентською діяльністю. Зокрема, представляв інтереси Сергея Мілінковіча-Савіча та Адама Марушіча.

Ніде правди діти – характер і світоглядний компас Кежмана дійсно є доволі екстравагантними, що позначилося на його кар’єрі. Він мав усе, щоб досягти рівня ван Ністелроя, Торреса чи Златана, міг запалювати у Челсі і ПСЖ, а натомість понизив планку до Зеніта, БАТЕ і чемпіонату Гонконгу.

Сходження "Бетмена"

Златко Кежман був голкіпером. У розмовах зі сином вперто повторював: "Хочеш грати у футбол – будь ласка. Тільки нізащо не вставай у ворота. Це дуже невдячне ремесло". Тож Матея обрав напад. Варто сказати, що бомбардирський хист у нього проявився одразу. Після двох років у провінційних командах Раднічкі, Лозніца та Сартід за пацаном прийшла сама Црвена Звєзда. І хоч як батько, який був його першим агентом, не наполягав, Кежман-молодший таки дочекався, поки проявить ініціативу Партизан – улюблений клуб дитинства.

За два сезони у чорно-білій футболці сенсаційний проспект забив 43 м’ячі, кілька з них відправив у ворота Звєзди. Після чергового голу у Вечіті дербі хлопець не придумав кращого святкування, ніж націлити на роздратовані червоно-білі сектори уявний автомат. Після матчу звездаші підстерегли його і притиснули до стінки, навівши справжній пістолет: "Ще раз таке зробиш – прострелимо коліна".

Проривним був чемпіонат 1999/00, де Матея з 27 влучаннями став найкращим бомбардиром Югославії. Одразу ж підтягнулися грошовиті покупці – Фіорентина, Ренн, Андерлехт. Проте найщедрішим виявився ПСВ. Нідерландці розуміли, що купують не кота в мішку – вони прискіпливо спостерігали за Кежманом ще з 1996-го.

Роки в Ейндховені стали найкращими у його біографії. Двічі серб приводив ПСВ до чемпіонства, а тричі вигравав бомбардирські перегони Ередивізі, хоча серед конкурентів були непересічні Шота Арвеладзе, Йон-Даль Томассон, П’єр ван Хойдонк, Дірк Кюйт, Златан Ібрагімовіч. У сезоні 2002/03 ледь не виграв "Золотий бутс" – феноменальні 35 м’ячів Кежмана перевершив лише Рой Макай із Депортіво (завдяки вищому коефіцієнту Ла Ліги).

У якийсь момент життя голеадора перетворилося на кошмар. Нідерландська поліція попередила: "Будь обережний. Сербський криміналітет планує твоє викрадення з метою викупу". Під своїм будинком Кежман і справді почав помічати дивні мікроавтобуси, тож довгих два роки жив із посиленою охороною, прислухаючись до кожного підозрілого звуку.

Влітку 2004-го настав час великого трансферу. До Матеї підкочувала Барселона, але він обрав Челсі. Аргументи зрозумілі: найкраща ліга, жирний контракт, прихід прогресивного тренера (Моурінью), потужності російського гаманця Абрамовича. Та вирішальним фактором було те, що "пенсіонери" запрошували ще й Ар’єна Роббена, а гуртом батька легше бити, а також адаптовуватись у новому колективі. У ПСВ цей тандем уже всім усе довів. Вболівальники прозвали його "Бетмен і Роббен".

Збірна. Два турніри – два вилучення

Окрема тема – взаємини Кежмана із національною збірною. Точніше, з двома збірними. Адже дебютував він за Югославію, а закінчив у Сербії і Чорногорії. Обидві команди вже давно стали анахронізмами.

У травні 2000-го Матея потрапив з корабля на бал. Поважний 69-річний Вуядін Бошков взяв його у свою команду на чемпіонат Європи. Югославія запам’яталася двома феєричними шоу – 3:3 зі Словенією і 3:4 від Іспанії, що не завадило пробитися в плей-офф, адже у другому турі була перемога над Норвегією (1:0).

Новачок сидів на лаві, адже в пріоритеті були значно досвідченіші Міятовіч, Мілошевіч та Ковачевіч. Проте з норвежцями біс смикнув Бошкова ризикнути. Відкривши рахунок на перших хвилинах, юги увесь матч ефективно захищалися, проте й примножити перевагу не вдавалося.

На 87-й хвилині тренер замінив Міятовіча на Кежмана. Той вибіг, роззирнувся, і від бажання проявити себе, яке зашкалювало, жорстко підкотився під хавбека скандинавів Еріка Мюкланда. Пряма червона! Секундна стрілка навіть не встигла зробити повного оберту.

Норвегія – Югославія – 0:1

Минає шість років. Сербія і Чорногорія в стилі збірної Блохіна виграє неймовірно складну групу і напряму залітає на ЧС-2006. Кежман забив кілька надважливих м’ячів, зокрема у ворота Іспанії та Бельгії. Під роздачу потрапила і наша команда, якій Матея поклав на товариському турнірі пам’яті Лобановського. Очікування від цього спортивно-політичного коктейлю сербів та чорногорців були значними.

На полях Німеччини вони впали смертю хоробрих. У першому турі мінімально поступилися Нідерландам, пропустивши від Роббена, хорошого товариша Кежмана. У третьому турі не витримали перестрілки з Кот-д’Івуаром – 2:3. Але поміж тими матчами у героя цього матеріалу сталося чергове затьмарення.

Аргентина почала розривати балканську дрім-тім з перших хвилин. На перерву пішли при 3:0, а потім екзекуція продовжилась. На 65-й хвилині Матея не втримався і влетів косою у Маскерано. Роберто Розетті без всяких ВАРів розібрався – червона картка. Знову другий тур, знову вилучення. Залишившись у меншості, європейці пропустили ще тричі – 0:6. А Кежман більше ніколи не викликався у національну збірну.

Аргентина – Сербія і Чорногорія – 6:0

Варто зазначити, що мікроклімат у сербському колективі зазвичай був далеким від ідеалу. Надто, коли результати на полі йшли шкереберть. Тоді починалися обміни звинуваченнями, інтриги за спиною, спалахували бійки. Той же Кежман розповів про епізод, який виник у нього із Неманьєю Відічем.

"Тричі на тренуванні він вдарив мене по ногах, – пригадує форвард. – Я сказав: "Облиш, Неманья, давай спокійніше". Він відповів: "Як тренуюсь, так і граю. Навіщо скиглиш? Футбол – гра для чоловіків". У наступному моменті м’яч потрапив до мене. Відіч поруч, я підводжу лікоть і б’ю його в обличчя. Він: "Ти що робиш?" Я: "Як тренуюсь, так і граю". Після цього Неманья в’їхав у мене обома ногами".

Початок кінця

На Стемфорд Брідж гольова машина із ПСВ серйозно забуксувала. Голи приходили лише на великі свята, а вимогливий Моурінью не став церемонитися – відправив Кежмана у запас. Між обома наростала напруга. Прорвало, коли асистент наставника Руй Фаріа після чергового матчу підійшов до серба: "Жозе велів, щоб усі, хто не зіграв, провели тренування". Кежман закипів: "Нехай сам тренується". Далі всією командою розтягували Моура і Матею по різних кутах роздягальні. Навіть на килимку в Абрамовича гравець відмовився переглянути своє ставлення до тренера.

Влітку 2005-го Кежмана продали у мадридський Атлетіко. Тут він швидко знайшов спільну мову із молодим Фернандо Торресом – тандем забив 21 гол у Ла Лізі. Але "матрацникам" терміново були потрібні гроші, а на Матею націлився Фенербахче. Турки давали сім мільйонів євро – смішна сума за нинішніми мірками. Іспанці схопилися, наче за рятівну соломинку.

В атаці Фенера роль першої скрипки відігравав бразилець Алекс, але й Кежман дев’ятьма голами доклався до впевненого чемпіонства у рік столітнього ювілею свого нового клубу. У наступному сезоні серб покращив результативність до 18 голів в усіх турнірах. Це дозволило перейти до ПСЖ, якому, щоправда, тоді ще й не снилися сучасні потужності. Там почалися проблеми, бо виявилось, що головному тренеру Полю Ле Гуену новий форвард був непотрібним.

Це фініш

Тридцятирічний форвард опиняється в Зеніті – оренда. Газпромівський кеш падає на рахунок стабільно та у великих кількостях. Великого ентузіазму вбиватися у матчах РПЛ немає. А тут ще й запекла бійка з одноклубником Широковим на тренуванні. При першій нагоді Кежмана повернули в Париж – продовжувати полірувати лавку. Восени 2010-го Матеї довірили лише 20+ хвилин у матчі Ліги Європи проти Карпат. Не забив.

Зараз його б із розпростертими обіймами прихистили в Саудівській Аравії, ще й мільйонами би засипали. Однак тоді їхати довелося в екзотичний Саут Чайна із Гонконгу. Це вже, вважайте, футбольна пенсія. До слова, разом із Кежманом там завершував легендарний хав МЮ Ніккі Батт.

Серб ще мав останній шанс відродитися у БАТЕ, який доволі сенсаційно виступав у єврокубках. Але, провівши деякий час у Борисові, Матея зрозумів – у ньому погасла остання іскра. Білорусь – єдина країна у його кар’єрі, де він не забив жодного м’яча.

Зустріч із Богом

Ймовірно, стрімкому занепаду Кежмана посприяли особисті проблеми. Граючи у Фенербахче, він розлучився зі своєю дружиною Емілією. Вони закохалися, коли їм було по 17. У шлюбі народили двох синів та доньку. Але їхнє кохання не пройшло випробування валізами. Емілія втомилася від постійних переїздів – у кожній новій країні доводилося налагоджувати побут з нуля.

Покінчивши з виступами на футбольному полі, Матея спробував себе на посаді директора клубу Войводіна. Невдовзі перемкнувся на агентську діяльність і завів нові стосунки, від яких має ще двох дітей. Але пошуки істини тривають – Кежман серйозно зважує своє бажання прийняти сан священика.

"Я думаю про Бога стільки часу, скільки можу, – зізнався він. – Усі мої книги – на релігійну тематику. Мій духовний наставник живе у Чорногорії, у великому монастирі. Щороку під час літньої відпустки їду туди тижнів на два, пробую жити як монах".

Тіло колишнього футболіста розписане численними татуюваннями. Напис на його правиці гласить: "Лише Бог мене може судити".