"Не пролив жодної сльози": форвард-герой Чорногорії, який прощався з Україною – боротьба Андрії Делібашіча з недугою 
Нападник Партизана, Мальорки, Райо Вальєкано та інших команд Андрія Делібашіч відійшов у засвіти в березні цього року. "Футбол 24" пригадує кар’єру чорногорського форварда та захоплюється мужністю чоловіка, який боровся зі страшною хворобою.
Все розпочалося зі звичного на перший погляд головного болю. Хто на таке звертає увагу? Особливо, якщо у минулому ти був міцним атлетичним футболістом. "Дурниці", – подумав Андрія Делібашіч, відомий чорногорський форвард, який вигравав національні титули з Партизаном та Бенфікою і залишив значний слід в іспанському футболі.
Лише втручання дружини Міліци змусило Андрію звернутися до медиків. Виявилося, що все набагато серйозніше, ніж можна було собі уявити.
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
"У мене не було жодних симптомів, – описував Делібашіч своє самопочуття в інтерв’ю Mozzartsport. – Я просто раптово відчув розгубленість. Нічого більше. Щоденно почала накопичуватися втома. То не була звичайна мігрень, боліла уся голова. Це щось схоже на блискавку чи грім. У центрі невідкладної допомоги в Подгориці дружина буквально благала зробити мені УЗД, я переніс різні операції на голові, але ці болі були нестерпними. Я був у напівпритомному стані. І наскільки б дивно це не звучало, я не дуже вразився, коли почув діагноз".
Лікарі констатували ураження та атипові зміни кори головного мозку. Делібашіч провів десятки консультацій, спілкувався з нейрохірургами в різних клініках, але жоден лікар так і не визначив причини утворення пухлини.
З першого дня я розумів, що це будуть тривалі перегони, – казав Делібашіч у вересні 2023-го. – Поки минуло лише шість місяців, і я можу сказати, що вони є найкращою частиною мого життя. Як у фізичному сенсі, бо я почуваюся добре, так і з точки зору любові та підтримки, які я відчував. Треба бути вдячним за те, що ти живий, щоб мати змогу все це побачити.
Чимало клубів, за які свого часу пограв чорногорець, влаштували акції на підтримку футболіста. Наприклад, вболівальники Еркулеса скандували ім'я свого улюбленця та аплодували йому стоячи на 23-й хвилині матчів (саме з таким номером Делібашіч грав за Еркулес).
У клубі з Аліканте футболіст провів чи не найкращий період у кар’єрі. Хет-трик у ворота Ельче, головного конкурента за вихід у Ла Лігу, став найяскравішим спогадом для фанатів Еркулеса, пов’язаним із Делібашічем. За підсумками сезону 2009/10 Еркулес здобув путівку в еліту, а 11 голів чорногорського форварда стали значним внеском у це досягнення.
Делібашіч народився у другому найбільшому місті Чорногорії – Нікшичі. Хлопець демонстрував чималі успіхи на юнацькому рівні, тож невдовзі його запросили у Партизан. Батьки відмовляли Андрію від поїздки до столиці, проте той ризикнув і невдовзі став легендою "чорно-білих", вигравши два чемпіонства та Кубок Сербії і Чорногорії. У статистичних показниках виглядає не менш вражаюче: 126 матчів, 63 голи.
Особливо показовим був 2003-й, коли Партизан потрапив у групу Ліги чемпіонів з Реалом, Порту та Марселем. У шести матчах серби забили три м’ячі – і усі три записав до активу Делібашіч. Нападник двічі відзначився у воротах майбутнього переможця турніру – Порту. Але це не врятувало його від гніву власних фанатів через вилучення в поєдинку з Марселем.
"Я отримав другу жовту картку за симуляцію, – розповідав Андрія. – У тому сезоні запровадили правило, що такі спроби караються попередженням, і через свою молодість та недосвідченість я дозволив собі отримати вилучення. Через цю необачність я пропустив матч з Реалом на Сантьяго Бернабеу, тому дивився його по телевізору. Це було найбільше покарання. Не можу пробачити собі ту картку. Сьогодні можна не реалізувати пенальті на 90-й хвилині та вже ввечері вийти у місто, а мене ображали скрізь, де я з'являвся. Усі заспокоїлися лише тоді, коли я забив наступний гол за Партизан".
У тому розіграші Ліги чемпіонів трапився й інший епізод зі знаком мінус. У домашній грі з Реалом Делібашіч отримав удар по голові від Івана Ельгери. Як наслідок, вісім накладених швів.
2004-го Делібашіч перебрався у Мальорку. Дебют у Ла Лізі видався казковим – гол+пас проти Сарагоси. Та на дистанції чорногорець не став важливим гравцем для балеарців. Він двічі забив Барселоні, але потім їздив по орендах: Бенфіка, Брага, АЕК, Бейра-Мар, Реал Сосьєдад. Лише повноцінний трансфер в Еркулес дозволив Делібашічу розкритися.
В одному з матчів за команду з Аліканте Андрія навмисно отримав жовту картку, щоб поїхати у національну збірну, оскільки Сегунда не переривалася на міжнародну паузу. Цей вчинок став приводом для керівництва клубу не продовжувати контракт. У підсумку чорногорець поїхав у Райо Вальєкано і провів там непоганий трирічний період.
Делібашіч завжди був корисним для національної збірної. Саме його м’яч приніс чорногорцям першу історичну перемогу в офіційних матчах над Грузією 2009-го. Через два роки Делібашіч став національним героєм, адже голом на останній хвилині врятував свою збірну від поразки з Англією (2:2) і приніс їй путівку у плей-офф за вихід на чемпіонат Європи. Прощальний матч за збірну Чорногорії Делібашіч провів 2013-го проти збірної України (0:4).
"Людина завжди звинувачує спочатку себе, – казав Андрія про свою хворобу. – Ти повертаєшся назад і запитуєш себе, що ти зробив неправильно, чи харчувався ти нездорово, чи вживав алкоголь, чи палив цигарки. Нейрохірурги казали, що це спортивна травма. Я грав у футбол майже два десятиліття. Тільки уявіть, скільки було ударів по голові. Можливо, саме так виникла травма".
Про свою хворобу Делібашіч повідомив не одразу. Зізнавався, що не хотів, аби його шкодували. Після оприлюднення цієї інформації Андрію оточили любов’ю чорногорські вболівальники та його колишні партнери. Наприклад, Данко Лазовіч замовив та оплатив транспортування Андрії приватним літаком з Подгориці до Белграда.
"Я не пролив жодної сльози з цього приводу. І не зроблю цього в майбутньому. Я знаю спортсменів, які переживали такі ж складні ситуації, хапалися за голову, плачучи над проклятою долею. Я цього не робитиму. Я змінив свій спосіб мислення, свої погляди на світ, і саме тому я живу найкращим чином протягом останнього часу. Зараз це здається трохи безглуздим, жалюгідним, але це правда. Я не знаю, чи отримує людина ще одну можливість, але я знаю, що проводжу більше часу з родиною, з друзями, на свіжому повітрі", – розповідав екс-футболіст.
Безкомпромісний, хоробрий і безжальний до себе. Таким Делібашіч запам’ятався на полі. Саме таким він залишився у буденному житті в настрашніший момент – під час боротьби з хворобою.
Одна з останніх публічних появ Делібашіча відбулася на святкуванні сторіччя Райо Вальєкано – клубу, за який він зіграв найбільше матчів у своїй кар'єрі, у травні 2024 року. А вже через десять місяців 43-річного Андрії Делібашіча не стало.