На матчах Екстракляси працює 16-річний українець – врятувався з Донбасу, вболіває за Шахтар, фотографує Дональда Туска
"Футбол 24" знайшов юного українського емігранта з професійним фотоапаратом. Гліб Соболєв виростав у реаліях російської окупації, але, опинившись серед вільного світу, дуже швидко прогресує у сфері спортивної фотографії.
"Коли я виїжджав із Донецька, більшість друзів була вже "промита"
– Глібе, розкажіть про себе.
– Я народився у Донецьку і жив там із батьками до 2022 року. У нас не було можливості виїхати раніше, але після початку великої війни ми потрапили до Польщі. Свою фотокар’єру я розпочав уже за кордоном, буквально на восьмий день після переїзду. Працюю з фотоапаратом Nikon D500, об’єктив 300 міліметрів. Це вже плюс-мінус професійний рівень.
– Яким було ваше життя в окупованому Донецьку? Як ви маскувалися зі своєю проукраїнською позицією?
– Жив, ходив до школи. На момент переїзду до Польщі мені було 13 років. Зараз уже 16 (Усміхається). Незважаючи на свій юний вік, я завжди розумів, що відбувається. Складно, коли не можна висловлювати свої думки. Коли постійно треба думати і контролювати, що ти говориш. Та якось мені це вдалося.
– Таких, як ви, там ще багато?
– Важко сказати. На той момент, коли я виїжджав із Донецька, більшість моїх друзів (не друзів, а скоріше знайомих) була вже "промита". Зараз взагалі не спілкуюся з ними. Жодного контакту.
– У Польщі ви продовжили навчання?
– На момент переїзду я закінчував сьомий клас. У вересні 2022-го пішов до восьмого класу вже польської школи. Зараз навчаюся у ліцеї. Перший рік закінчив із червоним паском – відмінник. Зараз триває другий курс, а всього їх чотири. Далі ж побачимо, як складеться життя.
– Українці є?
– Загалом мій навчальний заклад невеликий – 150-200 учнів. Українців вистачає, з багатьма маю контакт. Але більшість моїх друзів – поляки. Жодних проблем у спілкуванні в мене не виникає. Цікаво, що до переїзду в цю країну я польської мови не знав узагалі. Але якщо розмовляєш українською, освоїти польську набагато легше.
"Фото Туска продав за 117 злотих"
– Фотографуєте зараз як фрілансер, чи працюєте для конкретного ЗМІ?
– Працюю для Agencja fotograficzna. В Україні такого аналогу немає, принаймні я не знайшов. Роблю фотографії, кидаю відзнятий матеріал на сервер тієї агенції, а різноманітні газети, сайти їх купують. Більшість футбольних матчів відбуваються у суботу та неділю. Часом у вечір п’ятниці. Тож я працюю у вільний від навчання час.
Є ще інші, зокрема політичні події. Я живу біля Вроцлава, тут не так давно сталася велика повінь. Епіцентр лиха фіксувався всього за 50-60 кілометрів. Тож збирався антикризовий штаб, приїжджав прем’єр-міністр країни Дональд Туск. Його я теж сфотографував.
– Скільки можна заробити в такий спосіб, якщо не секрет?
– Вартість фотографії може коливатися від 5 до 150 злотих. Візьмімо до прикладу фото Туска. На один сайт я продав його за 5 злотих, а на інший – за 117. П’ять злотих – це 50 гривень, а 117 – 1200. Дуже великий діапазон. Фотографував я також матч України та Чехії у Вроцлаві. Одне фото продав на чеський сайт, інше купив у мене інстаграм-акаунт 433. Моя агенція працює тільки на Польщу, але є міжнародні ресурси, як от Imago чи Zuma Press, – вони ці фото можуть виставляти на власній платформі. За кордоном є можливість заробити і 30 євро за фото. У мене поки що в середньому виходить 300-400 злотих за місяць.
Дональд Туск / Фото Гліба Соболєва
– Чим польський футбол принципово відрізняється від українського?
– В Україні я встиг побувати на футболі тільки одного разу. Це був матч за Суперкубок в Одесі між Шахтарем та Динамо у 2018 році. Я – вболівальник "гірників" з раннього дитинства, тож багато ігор дивився і дивлюся за допомогою трансляцій. Рівень українського і польського футболу приблизно однаковий, але у Польщі організація процесу на порядки вища, футбол тут значно медійніший. На матчі приходять не лише заради футболу, а й задля атмосфери.
– Хто зараз головна зірка Екстракляси?
– З українців – Єгор Маценко, захисник Шльонска. У минулому сезоні він дуже добре себе зарекомендував і став улюбленцем фанатів, одним із провідних гравців команди. Зараз виділяється Леонардо Роха із клубу Радом’як – він є одним із найкращих бомбардирів Екстракляси.
Єгор Маценко / Фото Гліба Соболєва
– А як справи у нашого Кочергіна? У цьому сезоні він забиває не так багато. У Богдана В’юнника із Лехії голів більше…
– Лехія набрала багато українців (В’юнник, Сарнавський, Хлань, Желізко, Царенко, Булеца, – Футбол 24). Важко мені сказати, бо на матчах Лехії та Ракува я був тільки одного разу. Так чи сяк, але наші легіонери чимось допомагають. Українці у польській лізі якщо грають, то грають добре. У тому ж Шльонску є ще один наш молодий талант – 20-річний Єгор Шарабура. Раніше він виступав лише за дублерів, але зараз уже дебютував в основному складі.
– У Сталі Мєлєц є Сергій Крикун із Волині, з яким Футбол 24 колись записував інтерв’ю. У Пущі – Роман Якуба… Якщо продовжувати тему складів команд, то за Гурнік Забже досі бігає 39-річний Лукас Подольскі, екс-зірка Баварії, Арсенала та збірної Німеччини. Наскільки велика у Польщі його популярність?
– Останнім часом про нього мало хто говорить. Небагато згадок і в медіа. На слуху у всіх, зрозуміло, Роберт Лєвандовскі.
– З кимось із наших легіонерів ви вже поспілкувались?
– З Єгором Маценком тримаю контакт. Часто просить фотки, які я зробив. Якщо зайти в його Instagram, то там 70 відсотків – мої фотографії (Усміхається). Із Шарабурою теж є спілкування.
Мудрик і Ребров перед Чехією / Фото Гліба Соболєва
– Вам вдалося попрацювати на матчах Шахтар – Аталанта і Україна – Чехія. Розкажіть, що цікавого там побачили.
– Коли я приїхав до Німеччини на матч Ліги чемпіонів, мене здивувало, що було досить багато українських фотографів, які працюють в цій країні. У Польщі, наприклад, жодного такого фотографа з України я ще не знайшов.
Матч збірної відбувався у Вроцлаві, тож там багато нового для себе я не побачив. Наша команда зіграла краще, ніж у попередніх поєдинках. Наблизитися до Мудрика чи інших українських зірок було важко. Маю свою зону діяльності і виходити за її межі не можна. Регламент для медіа чітко вказує, що не можна робити селфі з футболістами і навіть розмовляти з ними. Коли приходиш на матч, як фотограф, то повинен забути про свої вподобання та мрії – і працювати.
"Перший місяць у Польщі був найкращим у моєму житті"
– У Шахтарі про вас уже знають?
– Коли я писав листа у прес-службу Шахтаря з проханням про акредитацію, то зазначив, що є вболівальником цього клубу. Можливо, це мені якось допомогло (Усміхається). Думаю, прес-аташе вже про мене знає.
– Бачив, що крім футболу ви фотографуєте волейбол, велогонки…
– Я працюю з командою вроцлавського університету фізичної культури та спорту. Це дівчача команда U-19. Також фотографую на замовлення волейбольного клубу свого містечка. Велоспорт – це була випадкова акція, бо якраз зручно через мою місцевість пролягла траса змагань Tour de Pologne. Ще роблю футбол 7Х7, співпрацюю з любительською вечірньою лігою у Вроцлаві. Свій основний заробіток я маю від них.
– Чи є вже фотографії у власному портфоліо, якими пишаєтесь?
– Після того, як придбав собі професійніший фотоапарат, таких кадрів стає більше. Але хочеться виділити одну світлину – вона зроблена на матчі футболістів з ампутованими кінцівками. Цей турнір також відбувався у Вроцлаві. Після поєдинку мені в об’єктив на ближньому плані потрапив гравець, з якого стікали краплі поту. Упродовж року це фото залишається моїм улюбленим.
Улюблене фото
– Які ваші враження від Польщі та поляків?
– Усе залежить від людини – і від українців, і від поляків. Якщо поводитися добре, кожен сприйматиме тебе, як рівного. Я особисто не маю жодних проблем – у мене з’явилося багато друзів та знайомих в Польщі. Як відомо, ультраси Шльонска – одні з найбільш антиукраїнських фанатів у цій країні. Але ніхто до мене претензій наразі не висуває. Мені подобається у Польщі. А якщо порівнювати з Донецьком, то це взагалі небо і земля.
– Опинившись нарешті у вільному світі, кошмари про Донбас ще довго мучили?
– Перший місяць був для мене найкращим місяцем у моєму житті. З міста, яке застрягло у 2014 році, де було важко навіть розплатитися картою у магазині, приїхати до Польщі, де цивілізація у кожному куточку – це були великі емоції. Спершу важко усвідомити, що ти більше не в Донецьку, що ти не у війні. Але з часом адаптувався – до хорошого звикаєш швидко.