"Льоріс і Сон Хин Мін – прості у спілкуванні люди": Смоляков про матчі з Мессі та 2 тижні ігнору від нового тренера

– За півтора року в Лос-Анджелесі ти провів 40 матчів у всіх турнірах, зіграв на Клубному чемпіонаті світу, забив свій перший гол на професійному рівні й віддав рекордні для себе чотири асисти. Якщо сьогодні підбивати підсумки американського етапу, як би ти його оцінив?

– Я б оцінив цей етап добре. Звичайно, завжди хочеться більшого – думаю, міг віддати більше асистів і загалом ще краще проявити себе. Але в Лос-Анджелесі я почувався впевнено, отримав хороший досвід і провів багато важливих матчів. Тому загалом цей період своєї кар’єри оцінюю позитивно.

– На Клубному чемпіонаті світу ваша команда отримала можливість зіграти проти клубів абсолютно іншого масштабу – Челсі, Фламенго та Есперанса. Як оціниш рівень, тиск і швидкість топ-футболу?

– На жаль, проти Челсі я не зіграв, тому що в цей час був на Євро з молодіжною збірною України. Але зіграв проти Фламенго, і це був дуже хороший досвід. Було цікаво перевірити себе на фоні футболістів такого високого рівня, відчути іншу швидкість гри та інтенсивність. Такі матчі точно багато дають футболісту.

– Парадоксально, але саме в Лос-Анджелесі ти видав найрезультативніший відрізок своєї кар’єри. Було відчуття, що поступово стаєш важливою частиною команди й рухаєшся у правильному напрямку?

– Так, однозначно. Я почувався дуже добре і впевнено, відчував довіру та розумів свою роль у команді. Було відчуття, що я прогресую, рухаюся у правильному напрямку і можу давати команді ще більше.

– Після такого сезону логічно було чекати, що твоя роль лише зростатиме. Але після зміни тренерського штабу все кардинально змінилося. У який момент ти зрозумів, що новий тренер більше не бачить тебе у своїх планах?

– На жаль, прийшов Дос Сантос, змінив схему гри й у цій системі не бачив мене. Таке трапляється у футболі, і до цього потрібно ставитися професійно. Зараз я вже не хочу повертатися до цієї ситуації – я радий бути в Харкові й повністю зосереджений на новій команді.

– Наскільки відвертою була ваша розмова? Тобі прямо сказали, що потрібно шукати нову команду, чи це стало зрозуміло без слів – за рішеннями тренера?

– Спочатку тренер зі мною взагалі не розмовляв. Мене запросив президент клубу й сказав, що, можливо, цього сезону в мене буде менше ігрового часу. А вже сам тренер поговорив зі мною приблизно через два тижні після початку чемпіонату. Якщо чесно, для мене це виглядало не зовсім зрозуміло, тому що до цього я регулярно грав і почувався впевнено. Але в якийсь момент я вже зрозумів, що моя роль у команді змінилася.

– Зараз, уже з холодною головою, як ти пояснюєш ту ситуацію? Це були виключно футбольні погляди нового тренера чи, можливо, зіграли роль і якісь інші чинники?

– Я досі чітко не зрозумів, чому не отримав свого шансу. На тренуваннях я почувався добре, був у хорошій формі й, думаю, це було видно. Можливо, справа виключно в тактичному баченні нового тренера та в тому, як він хотів будувати гру команди.

– Для більшості українських футболістів матч проти Ліонеля Мессі – подія всього життя. А ти отримав можливість зіграти проти нього. Якими запам’ятались ті матчі? Чи був Мессі твоїм футбольним кумиром?

– Так, Мессі для мене завжди був футбольним кумиром, тому, звичайно, було дуже приємно отримати можливість зіграти проти нього. Тим більше, ми зустрічалися з Інтер Маямі декілька разів. Але можу сказати, що наша команда в цих матчах виглядала дуже гідно. Ми добре розуміли, наскільки небезпечний Мессі, намагалися максимально перекривати його і, як на мене, досить добре з цим справлялися. Для мене це точно залишиться особливим спогадом.

– У Лос-Анджелесі ти тренувався й грав поруч із Уго Льорісом та Сон Хин Міном. Що найбільше здивувало тебе в їхньому ставленні до професії? Можливо, вони дали тобі якусь пораду чи був момент, який особливо запам’ятався? І взагалі – наскільки простими людьми вони виявилися поза футбольним полем?

– Можу сказати, що вони дуже прості у спілкуванні люди, і мені це дуже подобалося. Ми могли говорити на абсолютно різні теми, не тільки про футбол. Завжди приємно перебувати в одному колективі з такими людьми. При цьому на тренуваннях і в матчах одразу видно їхній рівень, професіоналізм і те, чому вони досягли таких висот у футболі.

– За цей час ти зустрів чимало футболістів світового рівня. Хто справив на тебе найбільше враження не лише своєю грою, а й людськими якостями? І як партнери по команді сприйняли твоє рішення покинути Лос-Анджелес?

– Увесь колектив, який був у нас у Лос-Анджелесі, – просто топ. У мене залишилися дуже хороші стосунки з хлопцями. Моє рішення вони сприйняли нормально, тому що всі футболісти розуміють: кожен хоче грати й отримувати ігровий час. Водночас я відчував, що хлопці не хотіли, щоб я йшов, і мені було дуже приємно це відчувати. Але такий футбол – іноді потрібно ухвалювати такі рішення й рухатися далі.

– В Україні МЛС нерідко недооцінюють. Після півтора року в цій лізі що б ти відповів тим, хто досі вважає її "пенсійним чемпіонатом"?

– Я взагалі не погоджуюся з тим, що МЛС – це якийсь "пенсійний чемпіонат". Це дуже сильна й інтенсивна ліга, де індивідуальний рівень футболістів справді високий. Там багато швидких, технічних і фізично сильних гравців, і практично в кожній команді є футболісти дуже хорошого рівня. Чесно кажучи, не знаю, чому в Україні МЛС іноді недооцінюють. Думаю, якби люди більше дивилися матчі й бачили рівень зсередини, ставлення було б зовсім іншим.

– Попри те, що ти мав регулярну практику, зіграв 40 матчів і провів найрезультативніший період своєї кар’єри, ти повернувся в Україну. Наскільки непростим було це рішення?

– Звичайно, у США дуже високий рівень життя, і мені там було комфортно. Але для мене як для футболіста найважливіше – грати, розвиватися й рухатися далі. У мене є амбіції, і моя мета – у майбутньому потрапити до хорошого європейського клубу. Тому я ухвалив це рішення. А зараз я радий бути в Харкові, мені тут подобається, і на даному етапі я повністю зосереджений на своїй новій команді.

– Ми знаємо, що після США в тебе було щонайменше два варіанти продовження кар’єри за кордоном. Чому вони зрештою не стали реальністю?

– Так, варіанти були, ми спілкувалися з декількома клубами. Але у футболі не завжди все залежить тільки від бажання гравця – є багато моментів, щодо яких клубам потрібно домовитися між собою. Десь не вдалося знайти спільну мову, десь не зійшлися певні умови. Це нормальна частина футболу.

Я не хотів просто чекати заради самого переходу за кордон – для мене було важливо опинитися в команді, де я зможу грати, розвиватися і бути потрібним.

– Ти приєднався до клубу, який фактично відкриває нову сторінку своєї історії. Наскільки тебе мотивує бути одним із футболістів, які формуватимуть її з першого сезону?

– Я дуже радий приєднатися до такого клубу й стати частиною нового етапу його історії. Це додаткова мотивація, тому що ми разом будуємо щось нове. Хочеться допомагати команді своїми якостями, досягати результату й зробити цей перший сезон успішним.

– Якими були твої перші враження від клубу – інфраструктури, організації, атмосфери в колективі та вимог тренерського штабу?

– Усі розуміють, що зараз клуб через обставини базується не у своєму рідному місті, але при цьому для роботи є все необхідне. Враховуючи, що ми не в рідному місті, клуб робить усе можливе, щоб у нас були всі умови: організація на дуже високому рівні, а атмосфера в колективі чудова. Для мене також дуже важливо, що вже з перших днів я відчуваю довіру і розумію, що мене тут хотіли бачити. Тепер моє завдання – віддячувати за цю довіру своєю грою та показувати все на футбольному полі.

– Наскільки складною виявилася адаптація після американського футболу? Що довелося перебудовувати насамперед?

– Якщо говорити про адаптацію, то мені потрібно було лише трохи часу, щоб перебудуватися після США, зокрема через різницю в часі. В усьому іншому я повернувся у знайоме для себе середовище, тому якихось проблем не було. Можливо, тренування тут трохи важчі, тому що ми маємо повноцінний тижневий цикл підготовки до матчів і можемо більше працювати протягом тижня.

– Якщо порівнювати вимоги до твоєї позиції в МЛС і в новій команді, де комфортніше?

– Є як відмінності, так і схожі моменти у вимогах. Але для мене важливо, що тут я все ж більше гратиму на своїй рідній позиції, де почуваюся найбільш комфортно і можу краще використовувати свої сильні якості. Звичайно, є певні тактичні нюанси, до яких потрібно звикнути, але загалом я добре розумію, чого від мене хоче тренерський штаб.

– Почали сезон із перемоги над Вересом – може, то ти такий фартовий?

– Все можливо. Подивимося далі (у другому турі спіткала поразка від Полісся, – Футбол 24). Головне, щоб команда продовжувала перемагати – тоді нехай вважають, що я фартовий.

– Один із найважливіших етапів твоєї кар’єри розпочався в Інгульці, де ти встиг пограти разом із Младеном Бартуловічем. Сьогодні він уже твій головний тренер. Наскільки символічною для тебе є ця історія?

– Ми з Младеном мали досвід спільної роботи ще тоді, коли він був чинним футболістом, тому добре знаємо один одного в професійному плані. Наразі наші ролі змінилися: він є моїм головним тренером. Наші футбольні шляхи знову перетнулися, але вже в іншому контексті, і я ціную можливість продовжувати співпрацю з ним у нових професійних ролях.

– Якщо подивитися на твій шлях збоку – Інгулець, Полісся, МЛС, а тепер знову Україна, – дехто може сказати, що це крок назад. Що б ти відповів таким людям?

– Можливо, хтось і сприймає це як крок назад, але я б не поспішав із такими висновками. У футболі важливо не тільки те, з якого чемпіонату ти переходиш у який, а те, чи граєш ти, чи розвиваєшся і куди цей етап приведе тебе далі. Зараз для мене головне – отримувати ігровий час, показувати свій рівень і допомагати команді. А вже через певний час можна буде оцінити, крок це назад чи, навпаки, крок уперед.

– Ти сприймаєш цей сезон як шанс, щоб клуб скористався правом викупу, чи все ж бачиш його трампліном для переходу до одного з європейських чемпіонатів?

– Зараз я насамперед хочу грати, показувати свій максимальний рівень і приносити користь команді. Я не дивлюся на цей сезон просто як на якийсь трамплін для наступного переходу. Мені тут комфортно, я відчуваю довіру, тому, звичайно, хотів би залишитися в клубі й надалі. Але все залежить від мене – потрібно доводити свій рівень на полі.

– Після молодіжної збірної України твоє прізвище рідше стало зʼявлятись у списку кандидатів. Як ти сам пояснюєш цей період?

– Моє прізвище не зникло з поля зору збірної. У мене був хороший період у Лос-Анджелесі, я регулярно грав і показував непоганий футбол, тому думаю, що це не залишалося без уваги. Звичайно, рішення завжди залишається за тренерським штабом збірної. Моє завдання – продовжувати грати, прогресувати й своєю грою доводити, що я заслуговую на шанс.

– Жодного разу не було відчуття, що переїзд до МЛС певною мірою віддалив тебе від збірної?

– Я не думаю, що за футболістами в МЛС стежать менше. Є конкретні приклади: Сваток регулярно був у збірній, викликали Чеберка. Тому не вважаю, що сам переїзд за океан якось віддалив мене від національної команди. Зараз футбол настільки відкритий, що якщо ти добре граєш і показуєш стабільний рівень, тебе побачать незалежно від того, в якому чемпіонаті ти виступаєш.

– Чи вважаєш себе вже готовим до рівня національної збірної України? Чого, на твою думку, ще бракує, щоб отримати цей шанс?

– Я думаю, що насамперед потрібно показувати себе на полі й стабільно демонструвати свій рівень. Попереду багато хороших і важливих матчів, в яких у мене буде можливість це довести. Якщо я буду добре грати й приносити користь команді, впевнений, що свій шанс у збірній отримаю.

– Наскільки мотивує думка, що сильний сезон в Україні може знову повернути тебе до поля зору тренерського штабу збірної?

– Звичайно, збірна для мене – це велика мотивація і одна з головних цілей. Але зараз найважливіше, щоб моя команда показувала високий рівень і досягала результату, а я своєю грою допомагав їй у цьому. Вірю: якщо все це буде, то з’явиться і шанс у національній збірній.