Назаренко призначив інтерв’ю на 10 годину ранку. “Об 11 вже маю бути з командою", – пояснює він. Наприкінці березня 37-річний гравець оголосив про закінчення кар’єри футболіста і розпочав тренерську діяльність у дублі рідного “Дніпра". Ще одна легендарна постать отримала приставку "екс", і від цього трішки сумно.
Натомість сам Сергій Юрійович зовсім не засмучується. Він розпочинає новий етап у своєму житті і дивиться у майбутнє з великим оптимізмом. Лише коли мова заходить про чемпіонат світу-2006, відсутність титулів і виступи закордоном, у голосі Назаренка – ледь помітна печаль. Мрії, які не стали реальністю.
"Почуваюся, наче знову у школі"
– Сергію Юрійовичу, до вас тепер значно частіше звертаються отак – по батькові. Вам подобається?
– Потихеньку звикаю (Сміється).
– Як змінилося ваше життя після переходу на тренерську посаду?
– Можна сказати, не змінилося взагалі. Розпорядок такий же – тренування, ігри.
– Останній матч за "Дніпро" ви провели у жовтні минулого року – проти "Волині". Чи припускали тоді, що більше можете й не вийти на поле?
– Я про це все, звісно, не думав. Коли контракт із "Дніпром" вже закінчився, була перерва, яка тривала півтора місяці. Можна було все добряче обдумати. Я це зробив і прийняв рішення.
– Справді, ваш контракт із "Дніпром" закінчився 31 грудня 2016 року. Чи були пропозиції його продовжити?
– Ми поспілкувалися із керівництвом і спільно вирішили цього не робити. Мені запропонували залишитися в клубі, тільки в іншій якості.
– Чим ви займалися у ті кілька місяців, які передували оголошенню про закінчення кар’єри?
– Проводив час разом із сім’єю. Я упродовж стількох років не приділяв їм достатньо уваги, тож тепер надолужував (Усміхається).
– Хто першим дізнався про те, що ви "зав’язуєте”?
– Сім’я – дружина, діти, батьки. Їх перша реакція? Ну, це був обдуманий мною крок, тому реакція виявилася нормальною.
– Ваше навчання на тренерських курсах ще триває. Які враження?
– Навчатися ніколи не пізно. Є цікаві теми – у них із задоволенням вникаю. Ніяких складнощів поки що не відчув.
– Конспекти, ручки. Почуваєтеся, наче знову у школі?
– (Усміхається) Так, є таке. Коли була перша сесія – то вже й забув, коли стільки писав.
– До речі, учнем ви були старанним?
– До переїзду в Дніпропетровський спортінтернат у мене не було жодної "трійки". Ну а вже у спортінтернаті – 8,9,10,11 класи – отримав пару "четвірок".
"Пенальті Дрогба? Прикро і образливо"
– У 1997 році ви отримали запрошення в "Дніпро", щоправда, перші два сезони відіграли за "Дніпро-2" у Другій лізі. Ваша найпам’ятніша поїздка в українську глибинку?
– Це була не глибинка, а Чернівці. Ми туди їхали автобусом 26 годин. Хороша така була поїздка (Сміється).
– Дебют у першій команді припав на матч проти донецького "Металурга". Чим вам запам’ятався той день?
– Дебют не вдався – ми програли з рахунком 1:5. Але все ж спогади є особливими – як-не-як дебют у Вищій лізі. Чи мав до мене претензії головний тренер? Та всім тоді дісталося – розгромна поразка.
Долар по 4,45 і 5 років до появи Facebook. Яким був світ, коли Назаренко дебютував за "Дніпро"
– Підйом "Дніпра" на початку 2000-х пов’язаний з іменем головного тренера Миколи Федоренка. Завдяки чому його команда перетворилася з аутсайдера на одного з лідерів чемпіонату?
– Усі тренери, з якими довелося працювати, були хорошими. Не хочу нікого виділяти. І при Федоренку, і при Кучеревському "Дніпро" мав хороший, дружній колектив, у якому всі готові були битися один за одного. От і результат відповідний прийшов.
– У сезоні 2000/01 "Динамо" випередило "Шахтар" лише на 1 очко. Доля чемпіонського титулу вирішувалася в останньому турі, коли команда Лобановського обіграла "Дніпро", вирвавши вольову перемогу на останніх хвилинах. Чи стимулювали вас "гірники" на цю битву?
– Не знаю. Нам ніхто нічого не казав.
– При Євгену Кучеревському "Дніпро" після тривалої перерви повернувся у єврокубки і сенсаційно вибив "Гамбург"…
– О, такі приємні спогади про той матч! "Дніпро" тоді переживав хороший період, перебував на підйомі.
– Із Кубка УЄФА команда вилетіла в 1/16 фіналу через сканадальний пенальті форварда "Марселя" Дідьє Дрогба…
– Він перед ударом зробив два дотики до м’яча. Прикро і образливо… Хоча загалом Дрогба – хороший форвард, атлетичний. Нашим захисникам тоді важко довелося проти нього.
– Поруч із вами виступав Олександр Рикун. Чи почерпнули ви щось для себе від цього майстра акуратного пасу?
– Звичайно. У цієї людини можна і потрібно було вчитися. Грати поруч із Рикуном – дуже приємно. Це надзвичайно сильний футболіст.
– Кучеревський розповідав: "Рикуна принесли побитого. Я хотів його шандарахнути". Чи траплялося, що команда ставала свідком таких сцен?
– Те, що порушував режим, звичайно, траплялося. Але завжди був на тренуванні. І якщо виходив на поле, то демонстрував такий футбол, що вже ніхто й не згадував про те, що було до цього.
"Блохін відвернувся, коли пробивали з "позначки"
– З "Дніпра" ви потрапили у збірну України і поїхали з нею на чемпіонат світу у Німеччину. Втім, не зіграли там жодної хвилини. Прикро?
– Звичайно. Якщо їдеш на чемпіонат світу, то природно, що хочеш зіграти. Але – нічого. Є тренер, який вирішує.
– На лаві запасних хвилювання було значно більшим, ніж на полі?
– Так. Зовсім інші емоції. Приємні емоції. Хто найемоційніше переживав складні моменти? Під час серії пенальті зі Швейцарією – Блохін. Він навіть відвернувся, коли пробивали з "позначки".
– Невдовзі після Мундіалю загинув Євген Кучеревський. Як ви дізналися про трагедію? Як пережили цю втрату?
– Це був дуже важкий момент. Ми перебували на базі, йшло тренування. І тут повідомили, що Євген Мефодійович потрапив в аварію… Важко було.
– З Олегом Протасовим, який очолив "Дніпро" у 2006-му, було комфортно?
– З Протасовим – цікаво. Все-таки чоловік пограв і попрацював у Європі. Бачення футболу – атакувальне, гра в пас і так далі. Приємні спогади від співпраці із цим фахівцем.
– У 2011 році ви перейшли в "Таврію". Що відчували, покидаючи "Дніпро", в якому провели 13 років кар’єри?
– Важко було. Неприємно. Так склалася ситуація. Не хочеться зараз згадувати про це. (Після паузи) У команду прийшов Хуанде Рамос. Не знаю, від кого залежала моя доля – від тренера чи від керівництва… Не хочу про це.
– У "Таврії" виникли серйозні фінансові проблеми. Ви перейшли у "Чорноморець" – те саме. Як і в "Металісті". Багато-багато місяців – без грошей. Як виживали у той скрутний період?
– У таких ситуаціях тільки сильнішим стаєш. Виживав і вижив. Ситуація була неприємна, але так вже склалося.
– У якомусь із клубів з вами розрахувалися повністю?
– У "Таврії" борги залишилися. У "Металісті" також. А от в Одесі вчинили нормально. Я з ними домовився і ми закрили це питання.
"Стільки років у футболі – і жодного трофею"
– Багато років ви перебували на видноті і у "Дніпрі", і в збірній України. Чи проявляли до вас інтерес закордонні клуби?
– Я не знаю. Особисто мені ніхто нічого не казав. Можливо, якісь пропозиції надходили, але я про це нічого не знаю.
– А який іноземний чемпіонат вам до вподоби?
– Мені іспанська Прімера подобається, а також італійський чемпіонат.
– За збірну України ви забили, як мінімум, два дуже пам’ятні голи – Англії у кваліфікації ЧС-2010 і Німеччині у товариському матчі на "Олімпійському".
– Просто бив по воротах. Якщо не бити по воротах, то як тоді заб’єш? (Усміхається). Думаю, що гол Німеччині, все-таки, найкрасивіший у моїй кар’єрі.
10 найефектніших голів Назаренка за всю кар’єру (ВІДЕО)
– Як шліфували свої удари?
– Залишалися після тренування – і голкіпери, і польові гравці. От і відпрацьовували ці удари – з місця, з флангу. Це тривало 20-25 хвилин.
– Окрім голів ви роздали ще й багато асистів. Назвіть форварда, який найкраще реалізовував ваші передачі.
– Навіть не знаю. Не можу пригадати.
– Може, Олег Венглинський?
– Та Венглинському Рикун стільки навіддавав, що куди там мені (Усміхається).
– З Рикуном бачитеся часто?
– Він періодично буває на "Дніпро-Арені", коментує матчі, тому так – бачимося.
– Найскладніший у психологічному плані етап вашої кар’єри – який він?
– Навіть не знаю. Напевно, цей етап настав тоді, коли в нашому футболі усе пішло "не так".
– Серйозні травми вас завжди оминали, чи не так?
– Тьху-тьху-тьху, серйозних травм дійсно не було.
– Упродовж кар’єри вам не підкорився жоден титул, маєте лише “бронзу", здобуту із "Дніпром". Розчаровані?
– Звичайно, що прикро. Стільки років у футболі – і жодного трофею…
"Приємно бути багатодітним батьком"
– Зате у вас підростає одразу троє синів. Не важко бути багатодітним батьком?
– Не важко, а навіть приємно (Усміхається). Коли поруч тебе оточує таке щастя.
– Найменшому синові немає ще й року.
– Так, днями виповниться 9 місяців. З ним найпростіше. Все-таки досвід у мене вже є. Погодувати чи змінити підгузник для мене вже не проблема. Коли тільки перший син з’явився – були певні труднощі. Зараз це все робиться швидко.
– Старший син серйозно займається футболом. Навідміну від вас він – лівша. Прогресує?
– Так, продовжує наполегливо тренуватися. Йому подобається це діло. Можна сказати, "хворіє" футболом. Тепер все залежить лише від нього.
– Батько – його головний кумир?
– Сподіваюся (Усміхається). Вони зараз усі рівняються на Роналду, Мессі.
– "Я не Зідан і не Пірло. Я – Назаренко", – сказали ви мені колись. Чи мрієте про той час, коли якогось талановитого футболіста називатимуть "другим Назаренком"?
– Якщо так станеться, мені буде приємно.