Головний "Стерв'ятник" Іспанії – жахав суперників Реала, був найкращим у Європі

Мадрид, столиця Іспанії, 22 липня 1963 року жив своє звичайне буденне життя. Був понеділок – початок нового робочого тижня. Проте цього дня в родині дона Еміліо Бутрагеньйо Бенавенте розпочалася нова глава – у ній на світ з’явився хлопчик, якого назвали на честь батька.

Дон Еміліо був заслуженим членом мадридського Реала. Не дивно, що Еміліо-молодший вже на другий день від свого народження став членом "королівського клубу". Здивувало б, якби цього не сталося, бо Бутрагеньйо-батько був затятим "галактікос", таким самим став і Бутрагеньйо-син. Дитинство Еміліо-молодшого проминуло на вулиці Антильон та у коледжі Сан-Антон. Саме там він зробив свої перші футбольні кроки та отримав початкову футбольну освіту.

У 17 років Бутрагеньйо потрапив до школи Реала. Йому було складно, бо він недостатньо влаштовував тренерів, які з ним працювали. Однак вже тоді про Еміліо добре знали не лише у стані "вершкових" – ним дуже цікавилися скаути Атлетіко, іншого клубу іспанської столиці. Втім, Бутрагеньйо-батько навіть не хотів нічого чути від представників "матрацників". У його житті був Реал і тільки Реал, саме так мало бути й у сина.

Час йшов. Еміліо дорослішав та набував досвіду. За рік він став гравцем молодіжного складу Реала. Це був прогрес, але навіть там Бутрагеньйо-молодший не мав легкого життя. Його вважали занадто незграбним нападником. Проте вже тоді у нього з’явився власний стиль гри та поведінки на полі, які згодом стануть його візитівкою та дозволять називати Еміліо одним із найсмертоносніших форвардів свого часу не лише іспанського, а й світового футболу.

"Стерв’ятник"! Таке прізвисько з часом отримає Бутрагеньйо. Він на полі був непомітним, іноді здавалося, ніби команда грає у меншості. Втім, так було лише до певного моменту, на який очікував Еміліо. За більш-менш сприятливої нагоди він вмикався на всі 100 відсотків та як справжній стерв’ятник роздирав оборону і голкіпера суперників. Іноді йому для такого перетворення був потрібний навіть не шанс, а натяк на шанс – Бутрагеньйо потім сам перетворював його на гольовий момент.

З молодіжного складу Реала Еміліо перевели до другої команди мадридського клубу. Його дебют за колектив відбувся 24 квітня 1982 року у поєдинку проти Ов’єдо. Цікаво, що у тому матчі Бутрагеньйо вперше зіграє разом із Мічелом, з яким потім утворив одну із найпотужніших зв’язок іспанського футболу.

Наступного сезону 1983/84 дубль Реала – Кастілья – став переможцем другого дивізіону чемпіонату Іспанії. Сталося це і завдяки потужній грі Еміліо-молодшого. Однак ще до завершення тієї кампанії Бутрагеньйо дебютував за головну команду "вершкових". Великий Альфредо Ді Стефано 5 лютого 1984 року випустив Еміліо на заміну у Кадісі. Реал на той момент "горів" 0:2. Бутрагеньйо з’явився на полі під 14-м номером, як і його кумир Йохан Кройф, та перевернув гру на 180 градусів. Він став автором дубля та зробив третій гол "галактікос". Можна сказати, що з того дня фанати Реала отримали нового улюбленця. І дуже скоро для всіх мадридистів він стане справжнім ідолом. За любов до себе Еміліо щедро відплачував голами та, головне, трофеями.

12 грудня 1984 року. Реал програв перший матч 1/8 фіналу Кубка УЄФА бельгійському Андерлехту з рахунком 0:3. Команда була на межі фіаско, але Бутрагеньйо та Ко у повторній грі здійснили справжнє диво. Еміліо оформив хет-трик, партнери його підтримали. У підсумку Реал переміг 6:1 та пройшов далі. Після такого жодна з команд не змогла зупинити "вершкових" на шляху до трофею. По черзі були обіграні англійський Тоттенхем (1:0, 0:0), міланський Інтер (0:2, 3:0), а у фіналі капітулював угорський Відеотон (3:0, 0:1).

У тому ж 1984-му Бутрагеньйо став у складі збірної Іспанії віце-чемпіоном Європи серед молодіжних команд, а разом з національною командою виступав на чемпіонаті Європи у Франції, де, втім, не провів жодного поєдинку. За "Фурію Роху" Еміліо дебютував 17 жовтня 1984 року у матчі відбору на чемпіонат світу-1986 проти Уельсу (3:0). Нападник Реала став автором одного з голів.

За підсумками сезону 1984/85 Бутрагеньйо виборов персональний трофей Браво, яким тоді нагороджувався найкращий футболіст Європи віком до 24 років. Крім того, у травні 1985-го форвард привів Реал до чергового тріумфу у Кубку УЄФА. У фіналі переграли німецький Кельн (5:1, 0:2).

Влітку 1986 року Бутрагеньйо та збірна Іспанії на чемпіонаті світу у Мексиці дійшли до чвертьфіналу. Тоді їх зупинила збірна Бельгії, яка після 1:1 в основний та додатковий час виграла в серії 11-метрових. Як не згадати, що команди Іспанії та Бельгії на цьогорічному Мундіалі знову розіграли путівку до півфіналу.

Загалом Еміліо брав участь у двох чемпіонатах світу (ще був турнір 1990 року в Італії). Також у його доробку участь у Євро-1988, який, нагадаємо, виграла збірна Нідерландів, перегравши у фіналі майже київське Динамо на чолі з Лобановським у формі збірної Совєтського Союзу.

Втім, головні трофейні здобутки Бутрагеньйо пов’язані з Реалом. До двох Кубків УЄФА 1985 та 1986 років він додав п’ять чемпіонських титулів у Іспанії – з 1986 по 1990 роки включно, а потім ще трофей у 1995-му. У 1989 році "галактікос" оформили золотий хет-трик – виграли й національний Кубок та Суперкубок. А ще були Суперкубки Іспанії у 1988, 1990 та 1993 роках, Кубок Іспанії-1993, Кубок іспанської ліги-1985.

Знаковим для Еміліо, якому тоді було вже 28 років, став 1991-й. Він здійснив свою найбільшу мрію – став найкращим бомбардиром чемпіонату Іспанії. Так-так, Бутрагеньйо виграв омріяний багатьма форвардами Pichichi Trophy. Нападник залишався яскравою зіркою Реала до 1995 року, після чого поїхав у далеку Мексику, де потім ще три роки грав за клуб Атлетіко Селайя.

Загалом за Реал Еміліо провів у всіх турнірах 463 матчі, забив 170 голів та зробив 116 гольових передач. За Атлетіко Селайю він відіграв у 56 зустрічах, 11 разів вразив ворота суперників. У формі іспанської національної команди Бутрагеньйо провів 69 матчів, забив 26 голів, зробив 2 асисти.

Еміліо Бутрагеньйо, якому зараз 62 роки, був та залишається справжнім мадридистом. З часом, після завершення своєї кар’єри, він повернувся до рідного клубу як віце-президент, а пізніше став спортивним директором Реала та працює на цій посаді до сьогодні.