Герой дня: повелитель "Фурії" був крутим футболістом і качає біцепс у 65 – другий фінал за два роки

Луїс де ла Фуенте

Вік: 65 років

Посада: головний тренер

Статистика у збірній Іспанії: 38 перемог, 7 нічиїх, 3 поразки

Францію відверто боялися. Шість матчів ЧС-2026 виграні однією ногою. Перед атакою на чолі з Мбаппе, здавалось, не встоїть жоден гранд – 16 забитих м’ячів. Захист, хоча й не так часто перевірявся у бойових умовах, пропустив лише два голи. Зірки їдуть і зірками поганяють.

А як щодо зірковості іспанців? Ямаль – так. Родрі – так, володар "Золотого м’яча" все-таки. Всі інші в очах нейтральної публіки сприймалися сірими роботягами. Навіть володар фантастичної результативної серії Оярсабаль не надто вражав високі та витончені смаки футбольної аристократії. Це ж не Хаві, не Іньєста, не Рауль Гонсалес Бланко.

Тим гучнішим виявився ляпас для команди Дешама. Зіткнувшись зі справді якісним півзахистом та суворою організацією гри "Фурії", французькі прими розгубились. Індивідуальні скілли безсилі, якщо проти тебе настільки злагоджений та натхненний опонент. Десять ударів (три у площину) по воротах Сімона за весь матч – це ні про що, зважаючи на наявність Мбаппе, Дембеле, Олісе, Барколя та інших достойників. Натомість другий м’яч "Ле Бльо" пропустили від Педро Порро, правого захисника, який несподівано влетів у штрафний майданчик і розібрався з Меньяном, як фаховий центрфорвард.

Чемпіони Європи красиво підтвердили свій титул. І все це завдяки тонкій роботі Луїса де ла Фуенте, найкращого тренера національних команд у світі за підсумками 2025-го (версія IFFHS).У футболі він практично все своє життя.

Репутацію гравця високого рівня захисник де ла Фуенте заробив собі в Атлетіку Більбао. Тоді він ще леліяв розкішні вуса і густу шевелюру. У першій половині 80-х баски під керівництвом тренера Хав’єра Клементе були грізною силою іспанської ліги. Вони нав’язували щільну конкуренцію Реалу та Барселоні. У воротах стояв молодий Андоні Субісаррета, у захисті, разом із нашим героєм, виділявся жорстокий Андоні "М’ясник із Більбао" Гойкоечеа, а в нападі чатували свого шансу Даніель Руїс та Мануель Сарабія. Два сезони поспіль – у 1983 і 1984 роках – цей Атлетік брав чемпіонство Прімери, змушуючи Реал задовольнятися лише "сріблом". А у фіналі Кубка Іспанії-84 пограбував Барселону.

У 1987-му Луїс де ла Фуенте став гравцем Севільї, за яку відбігав ще чотири непогані сезони. Закінчив у скромному Алавесі 93/94. Майбутньому наставнику на той момент було лише 33 роки. Тренерську діяльність розпочав наприкінці 90-х, очоливши такий собі Португалете. Далі – ще один невідомий клуб, після якого йому довірили роботу в Більбао Атлетіку – резервній команді басків.

На старті кампанії 2011/12 Луїса запрошують у черговий небайдужий йому проект – Алавес, який переживав тоді найскрутніші часи, вилетівши до Сегунди В. Старт – не фонтан. Лише чотири перемоги в одинадцяти турах. У середині жовтня терпець керівників клубу луснув – де ла Фуенте вказали на двері.

Можливістю попрактикуватися "на кішках" ентренадор-початківець скористався сповна для накопичення базового досвіду. У 2013-му він прийняв куди солідніший виклик – очолив збірну Іспанії U-19. І з того часу розпочинається золота ера де ла Фуенте. З юнаками він став чемпіоном Європи-2015, обігравши у фіналі збірну російських хлопчиків у трусиках – 2:0. А у 2019-му, вже зі збірною U-21, повторив це досягнення, здолавши опір німців. Також Луїс може занести собі до активу виступ на Олімпійських іграх-2020 у Токіо, де взяв з Іспанією срібні медалі (чемпіонами стали бразильці).

Головну збірну своєї країни він підхопив у кризовий момент, коли навкруги панувало розчарування передчасним вильотом із Кубка світу в Катарі. Там "Фурія Роха" несподівано поступилася Марокко вже в 1/8 фіналу, тож Луїса Енріке з ганьбою відправили у відставку. Минуло чотири роки – і ось ми тут, а Іспанія – у фіналі Мундіалю.

Де да Фуенте, який давно розміняв сьомий десяток, тримає себе у прекрасній фізичній формі і регулярно прокачує "біцуху". На тренерській лаві він нагадує хірурга, який з холодною вправністю береться препарувати чергового пацієнта. Хто б не вийшов у фінал – Англія чи Аргентина – обидві команди, переконаний, відчувають неприємний трепет, уявляючи майбутню зустріч із "Фурією".