– У 2007 році в тебе постає вибір між Шахтарем і Динамо. Це вже було твоє рішення чи також татове?
– Це вже було моє рішення.
– Чому саме Шахтар?
– А тому, що в той час в Шахтар почали приїжджати Матузалем, Елано, цей футбол якийсь такий комбінаційний, такий красивий футбол.
– Але ж в Динамо також були дуже хороші гравці. Ну і Шахтар ще не набрав.
– Мені в той час уже більше подобався стиль Шахтаря. Хоча мені ближчий був динамівський футбол. В мене були тренери Литовченко і Безсонов, які пройшли динамівську школу. От коли ми грали проти них, це для мене було пекло – те, що ми там 99 хвилин без м'яча бігали з ними.
Я буквально за три місяці до цього підписую новий контракт з ФК Харків. Контракт був на 20 000 доларів тоді. Таких цифр не було ще в Харкові, 2006 рік. Потім я зрозумів, що вони вже знали, що мене продадуть, тому давали такі гроші, щоби за мене більше отримати. Я приїжджаю зі збірної, мені телефонує президент, кличе до себе з батьком.
Ми їдемо туди, я думаю, що відбувається. Кажуть: "Вибирай – Шахтар чи Динамо". Я відповідаю: "Залишаюсь у Харкові. Я хочу бути легендою Харкова". Президент мені каже: "Ні, вибирай, ти нам не потрібен, ти вже легенда Харкова". Тоді я обрав Шахтар. Я питаю: "Можу їхати додому?" Він каже: "Ні, ми зараз їдемо у Донецьк", – пригадав Олександр Гладкий в подкасті Дениса Бойка на YouTube.