Історія Карпат останніми роками – дуже цікава, динамічна, але не завжди успішна. Була спроба побудувати у Львові проект “Лос-Карпатос”, який мав на меті довіру до гравців з Іспанії та Латинської Америки. Найбільш вдалим у цей час виявився відрізок роботи Жозе Мораіша.
Португальський спеціаліст був асистентом Жозе Моурінью, а потім пішов у самостійне тренерське плавання, працюючи з Антальяспором, АЕКом та Барнслі. При Мораіші у Карпат з’явилася не тільки гра, але й результат. Він показав себе першокласним тактиком та фахівцем, який вміє розвивати гравців. На жаль, затриматися в Україні Мораіш надовго не зміг через спокусливу пропозицію із Кореї. Хтозна, як би склалася доля львівського клубу, якби Мораіш затримався хоча б на сезон.
Південна Корея здолала вірус і розпочинає чемпіонат, екс-наставник Карпат захищатиме титул
Тепер він очолює клуб Чонбук Моторс, із яким вже встиг здобути чемпіонський титул. Попри щільний графік, Жозе погодився поспілкуватись із нами на теми співпраці з Моурінью, роботи в Україні та сьогоднішніх своїх викликів.
"Робота з Моурінью нагадувала здобуття наукового ступеня"
– Ви тривалий час працювали помічником Жозе Моурінью. Як вплинув на вашу роботу іменитий тренер?
– Безперечно, що Жозе мав визначальний вплив на мою тренерську діяльність. У складі його тренерської команди я здобув досвід роботи у напружених обставинах і вимогливому середовищі, яке диктувало необхідність перемагати. На щастя для мене, я скористався можливістю багато чому навчитися, сприяючи успіху нашого тренерського штабу в роботі з такими великими командами як Реал, Челсі чи Інтер. Робота з Моурінью була схожа на здобуття наукового ступеня доктора в одному з найкращих університетів світу. Крім того, я мав можливість працювати із прекрасним тренером та чудовим другом.
– Як змінився футбол, починаючи з періоду вашої роботи у Челсі, і що сьогодні приносить успіх у футболі?
– Найголовнішими є футболісти, яких зможе залучити ваш клуб. Справжні майстри, що здатні забивати голи, є суттю гри, наповненням футболу. Сьогодні вкрай необхідно мати фінансові можливості, які дозволяють отримати найкращих виконавців.
Конкуренція є жорсткою на полі, але поза стадіоном клуби змагаються за спонсорів та продаж маркетингових прав. Якщо у вас побудована структура у клубі, то ви маєте більші фінансові можливості підписати кращих гравців. Завдяки цьому тренерський штаб може зібрати команду з таких гравців, створити культуру переможця і привести клуб до тріумфу.
"Я мав квартиру у центрі Львова"
– Що вас переконало очолити Карпати і переїхати в Україну?
– Карпати були великим викликом на той час. Я ніколи не боявся амбітних проектів, хоч би де вони реалізовувалися. Вважаю себе громадянином світу, тому мене зовсім не злякав переїзд до Львова. Насправді, це було чудовим особистим досвідом. Я переїхав туди, бо керівники клубу презентували амбітний проект, орієнтований не на короткотермінові виграші, а на побудову структури, команди гравців, які могли б вивести Карпати на вищий рівень і конкурувати з суперниками вгорі таблиці.
Результати були добрими, ми рухалися за планом, але пропозиція від Чонбука і можливість позмагатися за національні та міжнародні титули виявилася для мене надто спокусливою. Однак я підтримую контакт із Карпатами, слідкую за результатами команди і за ситуацією в УПЛ.
– Карпати були багатонаціональною та багатомовною командою. Як відбувалася комунікація всередині клубу?
– Для мене абсолютно звично працювати зі спортсменами з різних країн і спілкуватися різноманітними мовами. Але я зазвичай кажу, що мова футболу є універсальною, потрібно тільки постаратися. Я розмовляю сімома мовами, але у більшості випадків спортсмени не потребують інструкції рідною мовою. Вони у природний спосіб розуміють, що потрібно і що від них вимагається.
Важливою складовою успіху тренера є здатність підтримувати прямі та відкриті лінії спілкування з усіма гравцями, незалежно від мови, яка використовується. І з українськими спортсменами було дуже легко спілкуватися. Всі вони були професіоналами і це, природно, давало добрі результати.
– Чи комфортно вам жилося у Львові?
– У моєму розпорядженні була квартира в центрі Львова. Я мав можливість познайомитися з містом, дуже красивим та історичним. Здебільшого розмовляв англійською, а також вдавався до послуг перекладача, який дуже полегшував мені комунікацію.
– Українська кухня вам сподобалася? Яка ваша улюблена страва?
– Їжа була смачною. Я ніколи не забуду вареники та налисники з сиром.
– Чи стежите за виступами Карпат і українським футболом узагалі?
– Так, стежу. Спостерігаю за Динамо, Шахтарем та Карпатами, адже у мене залишилися там гарні друзі.
"Ми не хотіли, щоб Карпати сприймали, як маленький клуб"
– Ви приєдналися до Карпат у серпні 2018 року, по ходу сезону. Наскільки складно було перебудувати команду, навчити її нової філософії?
– У роботі тренера завжди є відчуття стрімкої атаки. Після приїзду в Україну мені потрібно було зрозуміти команду, клуб, місто та культуру в соціумі, щоб знайти найкращий спосіб передати моє бачення гри і впровадити мою культуру. Це завжди є нелегким завданням, але ті люди були відкритими до нових ідей, готовими їх прийняти. Після кількох тижнів роботи більшість моїх задумів колектив почав реалізовувати.
Моя основна увага була зосереджена на зміні сприйняття команди. Ми більше не хотіли, щоб нас сприймали, як маленький клуб, а як команду, яка завжди зможе подолати суперника. Так, до прикладу, ми обіграли Динамо у Києві – подивилися їм просто в очі і сказали: “ми можемо вас перемогти”. І нам це вдалося. Все починається з простого меседжу – амбітного, але досяжного. Далі – важка праця, що веде до успіху.
– Якби повернутися в той час, що б ви змінили у своїй роботі з Карпатами?
– Я не шкодую ні про що. Все, що зроблено, було правильним. Потрібно було більше часу.
– Під вашим керівництвом Мар’ян Швед швидко піднявся на вищий рівень, але не менш талановитому Олексієві Гуцуляку не вдалося досягти прогресу. Чому так сталося?
– Обидва футболісти надзвичайно талановиті та заслуговують найкращого. Але ти не можеш контролювати всі аспекти в кар'єрі гравця, все залежить від занадто багатьох факторів, а деякі футболісти розвиваються швидше, ніж інші. Олексій ще встигає вдосконалити свої якості, показати свій потенціал. Мар’ян – чудовий гравець і матиме прекрасне майбутнє, якщо продовжить працювати так, як це робив у часи, коли я був у Львові.
– Карпати не могли похвалитися високою результативністю. Під час вашої роботи цей аспект поліпшився. Не маючи зіркового форварда, як вам це вдалося?
– Нападники роблять завершальний удар, але насправді гол забиває вся команда. Все залежить від команди, яку ви маєте, і від динаміки, що існує між гравцями. Я не думаю, що ця проблема Карпат могла бути вирішена підписанням окремого форварда. Хто його годуватиме? Хто робитиме флангові передачі? Хто для нього відкриватиме простір? Головне – це команда, гравці і динаміка, реалізована тренером.
– У Львові ви познайомилися з багатьма молодими гравцями академії Карпат. Хто з них, на вашу думку, спроможний на прорив? Можливо, навіть на міжнародний рівень?
– Орест Лебеденко та Денис Мірошниченко – приклад хороших талановитих гравців, які мають потенціал, щоб зробити кар’єру на дуже високому рівні.
"Вболіватиму за збірну України"
– Ви покинули Карпати через внутрішні конфлікти?
– Ні, зовсім ні. Моя головна амбіція – здобувати титули, і коли Чонбук представив свій план, я був вражений. Структура та організація клубу дозволяє боротися за титули, і це було визначальним. Озираючись назад, я гадаю, що рішення було правильним, оскільки Чонбук виграв чемпіонат, а ще ми добре виступили в азійський Лізі чемпіонів.
– Як ви оцінюєте південнокорейську лігу порівняно з УПЛ? Які сильні та слабкі сторони ви бачите в обох лігах?
– К-Ліга – одна з найсильніших в Азії, дуже добре організована, і мій клуб – чудовий приклад. Структура клубу та його матеріальна база дозволяють мені проводити якісну роботу і добиватися набагато швидшого розвитку гравців і команди. У Кореї є кілька команд, які борються за титул, тоді як в Україні домінують Динамо і Шахтар – через різницю в бюджетах. Загальний рівень УПЛ був би кращим, якби до боротьби за титул приєдналися ще кілька клубів.
– Нещодавно ваша команда перемогла Сеул – 4:1, була активною на флангах і перший гол забитий якраз звідти. Чому Карпати не грали у фланговий футбол?
– Багато що залежить від контексту та особливостей футболістів і навіть суперників. Якщо у вас є нападник, який досконало відчуває гольовий момент і завершує атаку головою, то ви готуєте свою команду до прориву і побудови атаки через фланги. Якщо, з іншого боку, вашою ключовою силою є центральні півзахисники та їхні технічні можливості, то простіше будувати гру через середину.
Загалом контекст та гравці, яких я тренував у Карпатах, і ті, з якими працюю у Чонбуку, дуже різні, тому ми адаптуємось до їхніх сильних сторін. Культура однакова, мета однакова, але способи її досягнення можуть бути різними, залежно від складу команди.
– Під час перегляду цього матчу було чутно, як вболівальники скандують, але ж стадіон порожній, чи не так?
– На деяких стадіонах вмикають скандування через гучномовці, але у більшості випадків, як мені видається, цей ефект додають телетранслятори. На полі ми їх ніколи не чуємо.
– Збірна Південної Кореї протягом багатьох років була досить успішною. Виходячи з вашого досвіду в цій країні, що, на вашу думку, міг би почерпнути для себе український футбол?
– Це складне запитання, оскільки, знову ж таки, контексти дуже різні. Україна перебуває в Європі та стикається з Італією, Іспанією, Францією, Німеччиною, Португалією, Бельгією тощо, а Корея – одна з найкращих азійських національних команд, яка прагне виграти континентальні титули.
Насправді я думаю, що у збірної України справи йдуть добре завдяки грамотному менеджменту і багатьом хорошим гравцям. Це тільки питання часу, коли їм вдасться досягнути високого результату. І я, напевно, буду за них вболівати!
Мартін Діце, спеціально для Футбол 24