"Футбол 24" презентує полум'яний букет цитат екс-наставника "Динамо" і збірної України, який святкує День народження раз у чотири роки. Сьогодні Сабо виповнюється 76!
Я завжди вважав, що народився 1 березня 1940 року. Так було записано і в метриці, і, природно, в паспорті. Лише незадовго до своєї смерті моя мама відкрила мені правду.
Тоді діти рідко народжувалися в лікарнях, і я не став винятком. Тим паче, моя бабуся була акушером, і вона прийняла пологи у мами вдома. Народився я 29 лютого, о пів на дев'яту вечора. Ну, вони вирішили: "Що тут залишилося?" і записали мене народженим 1 березня, щоб у мене був нормальний щорічний день народження.
У 1957 році я потрапив в ужгородський "Спартак" і отримав свою першу зарплату, 140 рублів. Мені тоді здавалося: "Боже, такі гроші!". Для мене це було свято. Я приніс додому і все віддав матері, батька на той час уже не було. І я відчував таку гордість: "Ось і я став заробляти". Мама мені з тих грошей купила красиву сорочку в клітинку. Ось цей момент я дуже добре запам'ятав.
Я можу хоч сьогодні йти в посольство і отримати угорське громадянство. Я народився в Угорщині, і країну не залишав, це вони мене залишили. Я ж і російською не розмовляв, поки не опинився в Києві. А потім "Динамо" найняло мені вчителя, і я почав посилено вивчати російську мову.
Під час чвертьфінального матчу (на ЧС-1966, - «Футбол 24») угорці кричали, що я "зрадник", "москаль". Отаке. А після гри вони взагалі не захотіли зі мною розмовляти. Було багато образ, матюків... Все через те, що я свого часу не захотів перейти на їх бік.
Пам'ятаю, отримали бронзові медалі (ЧС-1966, - «Футбол 24»), прилетіли в Москву, а нас, гравців з інших міст Союзу, ніхто не зустрів. Зустрів хіба що адміністратор збірної, посадив у старенький автобус (тоді були ЗІЛи), і з Домодєдово нас повезли у Внуково через окружну дорогу. А звідти ми розлетілися - хто в Тбілісі, хто у Київ, хто - в Мінськ. Прилетів я в Київ - ніхто не зустрічав. Жодна собака не зустрічала!
Сабо: Досі не розумію, як Яшин міг пропустити той гол від Беккенбауера
У нас в «Динамо» були такі хлопці, які зупинитися не могли: піддавали, що будь здоровий. Чесно кажучи, я з такими завжди боровся. І як гравець, і як тренер. Так зіпсував собі відносини з Віктором Масловим. Віктор Олександрович пив дуже багато, але це ще півбіди. Найгірше, що він випивав з гравцями. Наприклад, із Серебряниковим. Вітя так і спився, нехай земля йому буде пухом.
Усе життя я ненавидів пияків, а у футболі їх просто не терпів. На моїй пам'яті було достатньо талановитих футболістів, кар'єру яких згубив алкоголь. І Леоненко серед них. Коли він ще грав, я йому крок за кроком розписав, що його чекає. Так і сталося. Він настільки себе запустив...
Розуміння гри до Лобановського прийшло не відразу. З «Динамо» як гравець він пішов, бо не міг зрозуміти, чому Маслов робить акцент на фізичній готовності. «Що та «фізика», треба з м'ячем працювати», - обурювався. А вже на зорі тренерської діяльності керувався тими ж принципами, що і Віктор Олександрович.
В Італії перед грою з "Ювентусом" на тренування приїхав Ліппі. Підійшов до нас: "Пане Лобановський, схиляю голову перед вами. З вашої системи я взяв половину"... Так, навантаження величезні. Їх витримає не кожен. Знали б ви, скільки разів Каладзе втрачав свідомість на тренуваннях у Лобановського! Але саме Васильович зробив з нього гравця.
Проти Саакашвілі, але за Шеву. Як живеться Кахаберу Каладзе
Особливо я в Москві натерпівся. Скільки туди приїжджав - постійно чув, що мене «фашистом» називали. Все тому, що знали: мій батько служив під час Другої світової війни в угорській армії, яка в той час була союзницею Німеччини. А хіба у нього був вибір?
Не був ні в комсомолі, ні в компартії, хоча в її ряди вимагали вступити три або чотири рази. «Не піду, - кажу, - я ходжу до церкви». «Як ти можеш?» «Я так не можу - вірити в комунізм і в Бога одночасно».
У 1994-му проти "Спартака" ми в першому таймі грали чудово, мали достатньо моментів, Діма Михайленко пенальті не забив. І пропустили в дебюті, а перед самим свистком на перерву Шовковський вибіг з воріт і отримали другий. 0:2, перерва. У роздягальні я говорив спокійно, не кричав. "Хлопчики, - кажу, - ви граєте дуже добре, але зберіться. Треба тільки забити голик і все буде добре. Постарайтеся, все у вас вийде». І вийшло. Вітя Леоненко, мабуть, найкращий свій матч в кар'єрі зіграв. Думаю, єдину свою гру за «Динамо» він зіграв дійсно відмінно.
Ребров мені має щодня дзвонити і казати: "Спасибі, спасибі, спасибі..." На початку 90-х його списали як футболіста, а я підтримав, допоміг вилікуватися.
Скільки наслухався, запросивши з Вінниці Косовського! Коли люди бачили цього хлопця з широким об’ємом талії, то не могли повірити, що він здатний грати в такій команді, як «Динамо».
Ярмоленка теж я знайшов. Помітив його під час одного з матчів чернігівців у Києві і запросив до нас. Але зараз про це чомусь не прийнято згадувати. Гармаша з Луганська привіз не я, але саме при мені Денис у Сімферополі в 17-річному віці зіграв за "Динамо" свій перший матч. Іншими словами, завжди мав нюх на перспективних футболістів.
Важливо не перетримувати юнаків у резерві, треба тримати їх у постійному тонусі, щоб вони не заспокоїлися і не стали гуляти.
Мене іноді критикують, мовляв, ходив по домівках гравців, контролював їх. Але я це робив, бо хотів, щоб хлопці заграли. Крім того треба враховувати, що тоді був такий час. Окремих хлопців вартувало захистити від поганого впливу друзів.
Бувало, бачив у гравцеві перспективу, а його немає на тренуваннях день, другий. Тоді кликав адміністратора і казав: «Поїхали до нього додому». Приїжджаємо, а він лежить «в дрова».
Прокидаємося вранці, збираються тренери та адміністратори, а Артема з Сашком немає. Через деякий час відправляю адміністратора до них у номер. Той приходить і застає Алієва з Мілевським у стані алкогольного коматозу. Сплять і не реагують. Вони ще п'яні, не встигли протверезіти. Поставив їх адміністратор під душ, якось привів до тями і як вже міг, доставив хлопців до літака.
У мене о п'ятій ранку іноді лунав дзвінок: "Пане Сабо, приїжджайте туди-то і заберіть вашого п'яного в зюзю Алієва"...
Знаю одне: коли людина одружується - спад неминучий. Навіть коли хлопець заводить стосунки і зустрічається з дівчиною, ходить на побачення і в кіно, то шкоди немає. Але коли молодий чоловік із жінкою у будинку кожен день, коли він щовечора займається сексом, сил для тренувань у нього менше.
Ті моменти, коли мене прибрали з «Динамо», пережив дуже важко. Через свій характер і невміння мовчати завжди мав проблеми з керівництвом.
Як би мене не критикували, я неодноразово приводив київське "Динамо" до чемпіонського звання. Ставав володарем кубка. Два цикли працював зі збірною України. Ми посідали другі місця в групі і грали у плей-офф. А які команди нам протистояли? Франція, Німеччина, Португалія...
Потрібна буде порада або допомога - Шевченко може звертатися до мене в будь-який момент. Я, незважаючи на вік, відстежую тенденції в сучасному футболі, тож із радістю допоможу молодому тренеру.
Йожеф Сабо - відверто про Андрія Шевченка. Гравець. Тренер. Майбутнє у збірній України
Є хлопці, що на полі мужики такі, що будь здоров. Ярмоленко – молодець. Він і по спортивному злий, настирний і, як би не було, показує нормальну гру. Хачеріді – це взагалі. Ракицький – теж мужик такий, що ого-го. Шевчук – мужик. А Федецький? Та мужик же: злий, непоступливий, як камінь! Тож є в нас мужики.
Ви ж знаєте, який я запальний. І дуже не люблю брехні. Іноді і варто було б не звертати на окремі речі уваги, а я не можу. Обов'язково скажу, що думаю, в очі. Так, відходжу теж швидко, можу заспокоїтися через п'ять хвилин. Але ті вибухи емоцій безслідно не минають.
Лаюся виключно по-угорськи.
Несправедливість завжди важко переносити. З іншого боку, все те, що відбувається зараз, хіба легко сприймати? Слухаєш нахабні заяви Лаврова і Путіна, їх звинувачення на адресу України, і потім всю ніч заснути не можеш.
Буде війна. І всі повинні йти і захищати свою землю. Молоді і старі. І я теж піду, тому що ще можу бігати і стріляти.
Два рази на тиждень ходжу до церкви. Помолився, попросив прощення - від контакту з божественним стає легше.
Стежу за собою, не пиячу, дотримуюся режиму, потихеньку займаюся собою. Кожен день - обов'язково піші прогулянки швидким кроком кілометрів по п'ять-шість. Іноді і пробіжуся півгодинки. Словом, живу нормальним життям.
50-70 грамів хорошого коньяку іноді навіть потрібно. Корисно для серця і судин. Я проти того, щоб це входило в звичку, стало щоденним заняттям. Як можна пити, коли діти на тебе дивляться? Вони ж як губка - все вбирають.
Мої лікарі кажуть, що випий Лобановський перед тим, як з ним трапилася ця біда в Запоріжжі, трохи коньяку, то, може, залишився б живий.
Буквально за два тижні до трагедії в Запоріжжі він мені сказав: "Все, Йожефе, я втомився, буду йти". "Та що ти таке кажеш?" "Футболісти мене не розуміють. А коли мене не розуміють, робити мені тут нема чого". Тоді ж якраз легіонери в «Динамо» почали з'являтися - бразильці, хорвати, серби, угорець, болгарин, румуни. Спілкування з ними відбувалося через перекладачів. А хто міг передати те, що сказав Лобановський, дослівно?
Не скажу, що я якийсь везунчик у житті. Ну хіба що Боженька дав мені прожити більше від інших.
Друзі дорікають: "Йожефе, ти занадто відвертий". Але мене не переробиш. Сабо треба сприймати таким, яким я є. Тому написати-то напишу, а книга буде видана після моєї смерті.
Олег Бабій, Футбол 24
"Мене часто називають диктатором". Безсмертні цитати Валерія Лобановського
"Якщо б мене хтось послав - вбив би". Правила життя Віктора Леоненка