Передостанній сезон Кубка європейських чемпіонів запам'ятався гучною сенсацією. У вирішальному матчі турніру зійшлися Црвена Звезда та Марсель і видали гру нервів.
"Шлях від центрального кола до штрафного майданчика дався мені нелегко, – згадував Дарко Панчев, нападник югославської команди, який реалізував вирішальний післяматчевий пенальті. – За десять секунд у голові промайнуло багато думок: хоч би не промахнутися, хоч би не помилитися. Але коли я взяв м'яч і поставив його на позначку, то вже був спокійний. Постарався якнайкраще зосередитися, щоб добре виконати удар. Ось і все".
Передували цьому удару багато знакових подій. Проте сам фінал в італійському місті Барі важко було назвати особливо видовищним. Основний і додатковий час поєдинку завершилися без голів, відтак, долю переможця мала вирішити серія пенальті.
Історію пишуть переможці. Переглядай класику найкращих європейських турнірів і заряджайся особливими спогадами у компанії друзів разом із Żubrówka.
Żubrówka – для тих, хто хоче справжнього! Дізнатись більше про Żubrówka та коктейлі тут.
Першим взявся бити Роберт Просінечкі – 1:0. Для Марселя серія розпочалася з невдалого удару Мануеля Амороса, чемпіона Європи-1984 та бронзового призера чемпіонату світу-1986. Капітан Црвени Звезди Стеван Стояновіч потягнув удар француза, що став ключовим. Більше того вечора не хибив ніхто. Наступні 7 спроб виявилися влучними.
Цікаво, що протягом кількох сезонів у чемпіонаті Югославії діяв незвичний регламент – у випадку нічийного результату в основний час переможець визначався у серії 11-метрових. Такі навички допомогли балканцям вибити п'ять з п'яти.
Югослави серйозно готувалися до фіналу і прибули в Італію за 6 днів до вирішального матчу. Для того, щоб якісніше сконцентруватися на самій грі, футболістів позбавили можливості контактувати з навколишнім світом та заблокували вхідні телефонні дзвінки. Хоча телефонувати футболісти Црвени Звезди все ж могли без обмежень.
Рішення тренерів обох команд зробити ставку на захисний стиль футболу стало своєрідною несподіванкою (дехто називатиме той фінал одним із найбільш нудних в історії). На шляху до трофею Црвена Звезда та Марсель зарекомендували себе, як команди, що сповідують атакувальний футбол. Французи відзначилися 22 голами у 8 поєдинках, а югослави забили 19 м'ячів. У цьому випадку рішення балканців було абсолютно обґрунтованим – звичний агресивний стиль з активним пресингом проти молодого та швидкого Марселя міг стати фатальним. Довелося підлаштовуватися.
Та спершу команда із Белграда здолала швейцарський Грассхоппер Оттмара Хітцфельда (1:1,4:1), згодом обіграла Рейджерс (3:0, 1:1), двічі розгромила дрезденське Динамо (3:0, 3:0) і з нотками сенсації перемогла Баварію (2:1, 2:2). Цікаво, що у кожному раунді голом відзначався Дарко Панчев і загалом записав до активу 34 результативні удари за сезон, здобувши "Золоту бутсу".
Дарко Панчев / фото із соцмереж
Формування найсильнішої команди Європи розпочалося за кілька років до італійського фіналу. У 1987-му футболку Звезди одягнув Роберт Просінечкі, який переїхав із загребського Динамо, через рік у Белграді опинилися Деян Савічевіч та Дарко Панчев. Наступного року клуб підписав єдиного легіонера – румуна Міодрага Белодедича зі Стяуа. У січні 1991-го, вже по ходу сезону, гравцем Црвени Звезди став Сініша Міхайловіч. Ключову роль у формуванні зіркової команди відіграв технічний директор клубу Драган Джаїч, легендарний у минулому нападник "червоно-білих".
У 1990-му команду очолив 43-річний Любомир (Любо/Любко) Петровіч, який повернув у колектив молодого таланта Владіміра Юговіча – обидва раніше були пов'язані з белградським Радом. Головною втратою белградців став відхід Драгана Стойковіча, який переїхав у Марсель. Того травневого вечора 1991-го "Піксі", як його називали в Югославії, вийде на заміну на 112-й хвилині, а згодом спостерігатиме за величезною радістю екс-партнерів і за тим, як вони підіймають над головою кубок.
Тріумф Црвени Звезди / фото із соцмереж
У 1989-му Петровіч несподівано привів до чемпіонства Войводину, де виблискував молодий Сініша Міхайловіч. Невдовзі Петровіч запросить талановитого майстра виконання "стандартів" у Црвену Звезду. Трохи раніше Любко працював з юнацькою та молодіжною збірними Югославії і мав особливі вміння роботи з молоддю.
Забігаючи наперед, варто сказати, що у 2019-му жереб звів луганську Зорю в Лізі Європи із софійським ЦСКА, черговою командою Петровіча (їх у тренерській кар'єрі Любомира було майже три десятки). Так от балканський наставник поділився цікавим фактом: "Свого часу я навчався у найкращого тренера – Валерія Лобановського. Читав його книжки, конспекти. Я приїжджав до Києва і дуже радий, що знову завітав до України. У цій країні жив найкращий тренер, на мій погляд".
***
Через півроку після тріумфу в Кубку чемпіонів Црвена Звезда поповнила клубний музей ще одним трофеєм – Міжконтинентальним кубком. Югослави легко перемогли чилійський Коло-Коло 3:0. Проте для Балканського півострова то вже була нова реальність. Регіон охопила війна.