Дмитро Джулай переглянув вирішальний матч бутанської Суперліги.
Поки команди не з’явилися на полі й ще майже не було вболівальників, спокій порушувало хіба що сновигання машин за мальовничою трибуною національного стадіону. Автівок у Тхімпху стає дедалі більше, але світлофорів у столиці Бутану досі немає. Якось спробували один встановити, однак прибрали вже за добу. Мешканців міста цілком влаштовують поліцейські-регулювальники, котрі виконують свою роботу напрочуд артистично. Не дивно, що вони так подобаються і туристам.
В очікуванні матчу можна було згадати ті часи, коли футболу хоч і було багато, але показували його дозовано й кожна трансляція ставала святом. Тоді будь-який матч міг згодом набути у пам’яті ознак епічности хоч би через те, що його показали наживо чи бодай у запису. Зараз, коли по всьому світу футбол зупиняється, несподівано привабливими стають матчі, на які раніше, у веремії “важливіших” турнірів, навряд чи випало б звернути увагу. У змізернілому календарі вони підштрикують цікавість та спонукають не лише до перегляду, а й до детальнішого пошуку.
Чому в Бутані грають? Чому не зупинили чемпіонат? У цій невеличкій гірській країні завжди робили все, щоб заздалегідь визначити небезпеку будь-якої нової хвороби й не дати їй потрапити на свою територію. Коли 2002-го стався спалах тяжкого гострого респіраторного синдрому, кордони королівства закрилися для всіх, хто подорожував із заражених зон, а туристам із інших країн пропонували простий вибір: два тижні карантину в місцевих лікарнях або повернення додому наступного дня.
Цього разу вберегтися повністю не вдалося. 5 березня в Бутані виявили інфікованого коронавірусом 76-річного громадянина США. За тиждень його відправили на батьківщину, а його 59-річну супутницю залишили на карантині й зробили чотири тести. Останній із них дав позитивний результат. Натомість тести гіда та водія, що працювали з американцями, були негативними. Усіх, хто контактував із першим пацієнтом, виявили упродовж восьми годин та ізолювали. Станом на 19 березня 788 людей перебували на карантині по всій країні, 50 з них у Тхімпху.
Рівень загрози – червоний: на Карибах відбулося історичне Класико
Матч, що відбувся в суботу на стадіоні “Чанґлімітанґ”, був фіналом Суперліги-2020. За цією пишною назвою ховається одна дрібничка. Йдеться про другий дивізіон національної першости. Взагалі історія чемпіонату Бутану набуває хоч якихось чіткости та визначености лише в цьому столітті. 2001 року ніби й створили А-дивізіон, але лише тоді в ньому зіграли не тільки столичні команди. Довелося почекати ще з десяток років, щоб стартувала справді Національна ліга з шести команд, три з яких представляли регіони Чукха, Самце та Пунакха. Темп розвитку, може, й повільний, але цілком природний для країни, в якій телебачення та інтернет з’явилися одночасно – 1999 року.
Федерація сподівалася, що зрештою у Лізі будуть представлені всі 20 регіонів Бутану. Насправді ж 2013-го відмовився від участи клуб “Самце”, а ще за рік – клуб із Пхунчолінга.
Минулого року сталася чергова реструктуризація. З’явилася Прем’єр-Ліга з десяти команд. Далі йде вже згадана Суперліга, з вісьмома учасниками. А потім Дзонгкха Ліга, регіональні турніри. Родзинка нової ідеї полягає в тому, що упродовж одного року деякі команди можуть зіграти і в першому, і в другому дивізіонах. Таку чудасію можна побачити у деяких чемпіонатах штатів у Бразилії, є це і в Бутані. Як само це відбувається?
Цього року Суперлігу грали у лютому-березні, в ній взяли участь 4 останніх команди минулорічної Прем’єр-Ліги та 4 переможці Дзонгкха Ліги. Прем’єр-Ліга стартує пізніше. Тому 5 перших команд регулярного чемпіонату Суперліги (а це всього одне коло) зіграють у Прем’єр-Лізі-2020. Плей-оф та визначення чемпіона є приємним додатком.
Хай Кволіті Юнайтед
Паро Юнайтед
Матч за титул обіцяв хороший футбол. А як інакше, коли один із фіналістів має назву High Quality United? У першому таймі ця команда справді демонструвала вищу якість гри. Охайний контроль м’яча дозволяв їй регулярного наближатися до штрафного майданчика. Потім, щоправда, починалися проблеми. Здавалося, що гравітація діяла на футболістів “Хай Кволіті” ще сильніше, варто було їм перетнути білі лінії штрафного. Удари були навдивовижу кволими. Спробам забити здалеку теж бракувало сили. До того ж не завжди вчасно підтягувалися гравці з другої лінії, ніби пам’ятаючи бутанський забобон – шестеро чоловіків не можуть нічого робити разом.
Десь після півгодини таких постійних, але непевних спроб нарешті вдалося завдати справді небезпечного удару. Дзвін штанги перетнувся у повітрі з собачим гавкотом. Зграя завітала на стадіон невдовзі після стартового свистка й хоч і не пхалася на поле, нагадувала про себе невпинним бреханням. Бездомних собак у Тхімпху кілька тисяч. Упродовж дня вони здебільшого поводяться спокійно (винятком, як бачимо, може бути футбольний матч), а справжній рейвах зчиняють вночі. Туристичні агенції навіть радили своїм клієнтам брати з собою вушні затички, щоб ніч у столиці Бутану була спокійнішою.
Раніше міська влада відловлювала собак для стерилізації. Однак 1998-го рада монахів Тхімпху нагадала, що буддизм забороняє вбивати чи змушувати страждати будь-яку живу істоту. До того ж у ланцюгу реінкарнацій собаки, мовляв, посідають досить почесне місце й мають хороші шанси повернутися у цей світ у людському тілі.
Десь у перерві собаки вшилися зі стадіону, але за ними ще довелося сумувати. Глядачів більшало, один із них розташувався неподалік від камери, що забезпечувала трансляцію й голосно та невгамовно почав пащекувати переважно з гравців команди “Паро Юнайтед”. Вони дійсно частіше припускалися помилок, у першому таймі тільки раз пробили по воротах й якийсь час так само невдало діяли у другому. Навіть не розуміючи мови, можна було легко уявити зміст вигуків “експерта”. Варто було футболісту вдало зупинити м’яч, як лунало щось на кшталт нашого: “О, ти диви, нарешті”.
Може, допомогла “конструктивна” критика, але “Паро Юнайтед” вдалося вийти вперед всупереч логіці матчу. “Хай Кволіті”, як і раніше, частіше бив по воротах, та удари ці мали значення хіба що для статистиків.
Гол Гьєлтшена Зангпо магічно вплинув на “Хай Кволіті”. З’ясувалося, що гру цієї команди в атаці можна порівняти зі споживанням місцевого сиру “чуго”. Його роблять із молока домашніх яків. Продають сир маленькими кубиками. Вони є надзвичайно твердими, і якщо цього не знати, можна потрапити до стоматолога після першого ж укусу. Спочатку шматочок треба потримати у роті 20-30 хвилин аж поки можна насолодитися його приємним смаком.
Пропустили гравці ХКЮ на 64-й, а вже на 72-й вигравали 2:1. Зрівняли рахунок завдяки сильному й точному удару здалеку. Заробили штрафний, і Лхендуп Доржі спрямував м’яча у “дев’ятку” після короткої передачі. А ще за дві хвилини Тензін Тхінлей замкнув подачу з правого флангу. Це був чи не перший удар головою в матчі.
Минулого року “Хай Кволіті Юнайтед” теж грав у фіналі Суперліги. Тоді програли божевільний матч із “Друк Старз” (4:6 у додатковий час). Згодом у Прем’єр-Лізі команда фінішувала сьомою, набравши 19 очок у 18 матчах. Можливо, перемога у другому дивізіоні додасть натхнення для кращого результату в дивізіоні, що відтепер ніби є елітним, однак залишається скромним чемпіонатом маленької країни, що живе неквапливим життям на схилах Гімалаїв.
Більше читайте у блозі Дмитра Джулая Elmundoesbalon.
"Непальський Бекхем – прикольний чувак". Як грають у футбол на висоті 3900 метрів