У другій частині представлення учасників КуКон звертаємо свою увагу на перспективне покоління ацтеків, яке хвалять значно більше за юних зірок Бразилії, а також міцного прихованого фаворита наступного Мундіалю.
Чому прихованого? Попри усю успішність виступів Італії під керівництвом Чезаре Пранделлі, Скуадру ніби досі не сприймають на серйозно. А поміж тим в «адзуррі» є все для успішного продовження циклу. Нагадаємо, в українському фіналі (саме нам дісталась радість приймати найкращих) ЄВРО-2012 італійці надто легко склали зброю перед Іспанією. Зате перед тим феєрично розібрались із німцями. А Маріо Балотеллі провів один із найкращих матчів свого буремного життя. Скуадра несподівано почала грати в атакувальний футбол, в якому повністю перевершила недавно бразильців у товариській грі.
Та й узагалі Італія мала би зробити серйозні висновки з попереднього Кубка Конфедерацій. Тоді у її групі були ті ж бразильці, а також представники КОНКАКАФ – тільки замість мексиканців США. Незважаючи на впевнене побиття штатових за допомогою голів просто Россі та Россі з приставкою Де, апеннінців чекав шок вибуття з турніру. А все через безпорадність перед Єгиптом (0:1) і розгром від пентакампеонів. Відповідно саме американці вийшли з групи і зійшлись у фіналі з бразільяно, яким у красивій грі таки поступились. Марчелло Ліппі уже тим провалом дав сигнал – щось не так в його Скуадрі. Нічого не змінилось за рік у тому ж ПАР – невихід з групи, де італійцям протистояли парагвайці, словаки та новозеландці, був шоком для фанатично закоханої у Кальчо нації.
Але й моментом істини, після якого настав новий день. Сонячний. Пранделлі зумів побудувати те, чим тішив око ще у «Фіорентині» - змістовну гру в атаці, відповідно розширивши традиційний італійський арсенал, базований на строгому захисті і могутньому воротареві. Плюс завжди є фактор Балотеллі, якого алленаторе Чезаре всіляко підтримує навіть після таких файлів, як вилучення в Чехії у відбірковому матчі до ЧС-2014. Маріо ще покаже себе неодмінно – і буде це як лиха сторона, так і та блискуча. Тепер за логікою речей настав час покути, сам же нападник «Мілана» про це в Твіттері і писав. А ніщо так не повертає любов партнерів та фанів, як забиті голи суперталанта.
Зрештою, погляньте на таблицю відбору: 6 матчів, лише дві нічиї, 12 забито, 4 пропущено. Перше місце хлопці Пранделлі утримують спокійно. У групі з міцними євросередняками – Болгарією, Данією, Чехією та темною конякою Вірменією. Група ця взагалі непередбачувана і дивна – чехи вдома отримують ганьбу від данців (0:3), а потім уже скандинави «віддячують» невідомо за що вірменам зі ще більш принизливим результатом (0:4). А якраз перед сенсаційним тріумфом команда Мхітаряна у рідних стінах поступається Мальті. Тобто виграють ті, хто діє на контрах. Тим більш вартісним виглядає результат Італії, позаяк вона в останні роки переважно намагається грати першим номером.
Цікаво, що один із ковалів успіху у відборі – Пабло Освальдо з «Роми» (3 голи) не поїхав на КуКон. Як і інші атакувальні «вовки» - Тотті (як ветеран, який не хоче бути тягарем) та Дестро (запасний навіть на молодіжному Євро). Тут свою музичку крутять ді-джеї «Мілана» - екстравагантні любителі ірокезів Ель-Шаараві та Бало мають всипати перцю гарячим мексиканським парубкам, аби ті забігали, затанцювали під запальні ритми «червоно-чорних».
Великий розпорядник гри Андреа Пірло вже має свого заступника в центрі поля в особі наразі парижанина Марко Верратті (активно цікавиться екс-гравцем «Пескари» і мадридський «Реал»), який уже повів молодіжну Скуадру на фінал чемпіонату Європи серед гравців до 21-го року. Та поки вони в різних командах. Відтак Пірло проведе свій, мабуть, передостанній великий міжнародний турнір. На якому в першому зіграному матчі відзначить солідний ювілей – 100 матчів у складі «адзуррі». Діно Дзофф, Паоло Мальдіні, Джанлуїджі Буффон, Фабіо Каннаваро – лише їм вдавалось підкорити подібну висоту в «Націонале».
Італія розчарувала нічиєю з Гаїті, подарованою на останніх секундах матчу. Що ж, матч був благодійним – всі гроші пішли на користь знищеної землетрусом острівної республіки, спишемо ці непристойні 2:2 на милосердя добрих італійських самаритян. А перед цією зустріччю, по прибуттю апеннінців до Бразилії, у них відібрали найважливіші інгредієнти успіху – навмисне готувались місцеві прикордонники. Футбол – це не лише тренування, робота з м’ячем і в спортзалі, тактичні лектури і фармацевтика.
Тут ще й харчування вкрай важливе, тому зазвичай великі команди везуть із собою ту їжу, до якої звикли і в якій мають сумніви - чи то в її якості чи доступності - в іншому місці нашої Планети. Майже всі італійці дууууже прив’язані до традиційних страв, які споживають удома. Відтак нічого дивно, що зі собою Скуадра понабирала чимало високоякісної шинки (прошутто) та сиру пармезан (на диво, жодного іншого представника славного футбольного міста Парма у складі немає). Та ось біда - бразильська митниця не дрімає і на футболі, вочевидь, знається не гірше за тренерський штаб канаріньйос, відтак імпортовані продукти впевнено забракувала. На щастя, майже 100 літрам олії, десяткам пачок макаронів та численним банкам помідорів (з яких так зручно робити улюблену «пасту аль помодоро») таки вдалось перетнути кордон разом із командою. Обмеження в меню якоюсь мірою можуть компенсувати 4 плазми розміром у 50 дюймів, а також стіл для пінг-понгу та ігрові автомати. Ох, вже ця весела Італія!
Дивовижний, з якого боку не подивитись, міланський дует атаки (28 голів разом, при цьому Бало провів менше половини сезону в Серії А) не нудьгує і в Ріо. Спершу вони вибрались на місцеві пляжі, де пограли у суміш футболу з волейболом – якийсь футволлей. А потім подивились на місто з висоти пташиного польоту, поробивши собі фоток біля славнозвісної статуї Христоса-Спасителя, на вершині 700-метрової гори, куди щороку здіймаються приблизно 2 мільйони туристів.
Мабуть, немає більш барвистої команди на Кубку Конфедерацій, як Італія. Напад із гравців, в чиїх жилах тече ганська та єгипетська кров. У воротах найкращий із найкращих Джіджі Буффон – один із небагатьох кіперів, здатних витягувати матчі. Лідер центральної вісі захисту Джорджо К’єлліні – звір, здатний вивести топ-форвардів з рівноваги, маестро гри на другому поверсі. Ідеолог, як влучно висловлюється знавець Кальчо Денис Босянок, також із чемпіонського «Ювентуса» - Андреа Пірло. Мабуть, наймудріша людина на полі з усіх виконавців на нинішньому турнірі. Найслабша позиція - це флангові гравці. Тим паче, що латераля Маджо не рідко Пранделлі засуває в центр захисту. Але є Черчі та Кандрева, є Діаманті – вони не такі універсальні і досвідчені на рівні збірної, однак принаймні не зіпсувати каші мають усі передумови.
Мексика стартує! Вшосте на КуКон, лише на 1 старт більше має Бразилія. «Команда у нас молода» - ці звичні на українських реаліях слова можна спокійно приміряти до команди де ла Торре. А поміж тим її середній вік становить 27 років, а головна зірка – нападник МЮ Чічаріто – недавно відзначив 25-річчя. 50 матчів, 32 голи – це показники Хав’єра Ернандеса у футболці «Ель Трі». Іншого молодого, 24-річного Карлоса Велу, що разом із «Реал Сосьєдадом» навів шереху в Іспанії, тренер мексиканців не сприймає і до складу не приймає. Шкода, але й без нього буде на кого подивитись.
Мексиканці несподівано провально проводять останній рік – численні нічиї, здебільшого нулівки, можуть призвести до втрати путівки на Мундіаль, якщо нічого не зміниться. Це не жарти – 7 нічиїх, з яких у 5-ти випадках не забивали голів. І це команда, яка на Кубках Конфедерацій завжди стає гарантією результативних матчів (чого вартий чемпіонський фінал з бразильцями у 1999-му – 4:3). Але з іншого боку відзначимо, що при де ла Торре (очолив головну команду країни у 2011-му) Мексика лише 3 матчі завершувала на щиті, а так – 22 перемоги та 12 мирових.
Щоправда, якщо візьмемо статистику зустрічей з італійцями в останніх 4-х матчах, то тут маємо двічі по 1:1 (на ЧС-1994 і ЧС-2002), та по одній перемозі (2:0 і 1:2). Вони, до слова, мають схожу чіпкість у грі в центрі поля та кількох вигадників попереду. Навіть кольори прапорів однакові – у Мексики лише герб присутній. У воротах і там, і там ті, кому за 30 – Хосе Короні 32, а Буффону – 35. Легіонери у складі «трикольорових» також майже відсутні. Якщо в італійців один резервний воротар Сірігу представляє ПСЖ, то в мексиканців, крім названих, це «іспанці»: нападник/плеймейкер Джовані Дос Сантос («Мальорка»), хавбеки Хав’єр Акіно («Вільяреал») та Андрес Гуардадо («Валенсія»), захисник Ектор Морено («Еспаньйол»). До них ще додався представник першості Франції Гільєрмо Очоа – харизматичний голкіпер «Аяччо».
Торрадо пам'ятає успіх 1999-го
Як і Пранделлі, де ла Торре успішно поєднує молодь, яка у фіналі Олімпіади-2012 легенько била бразильців, чимало з яких зараз є основними у головні збірній пентакампеонів, з досвідченими дядьками. Щоправда молоді таки побільше саме в ацтеків. Зрілі виконавці – це Очоа, екс-захисники ПСВ Франсіско Родрігес (капітан збірної Мексики) та Карлос Сальсідо, хавбек Герардо Торрадо. Останньому – 34 роки, є капітаном рідного «Крус Асуль», за дорослу збірну провів 136 матчів, забив 6 голів. Саме Торрадо є єдиним з-поміж усіх учасників нинішнього Кубка Конфедерацій, хто вигравав цей турнір. Було це на домашньому для Мексики КуКон-1999. Суворий 33-річний Родрігес, відомий під ніком «Ель Маса», на рахунку якого понад 80 матчів у націоналці, отримав капітанську пов’язку від Рафи Маркеса, екс-барселонця, який не забажав повертатись до лав «Ель Трі».
Молодь ацтеків репрезентують хавбеки Пабло Баррера та Акіно, котрий допоміг «Жовтій Субмарині» повернутись в іспанську Прімеру, захисник Хорхе Торрес-Ніло, а також уже згадані лідери атаки Дос Сантос (64 матчі, 14 голів) з Чічаріто. Мексиканці грають по-молодечому весело, але й не стабільно. Однак до таких турнірів, як Кубок Конфедерацій та Чемпіонат світу, ставляться з особливим натхненням. Щоправда суто з італійцями грають не надто вдало і майже завжди пропускають. Якщо сьогодні ввечері програють, можуть забути про вихід із групи (хіба що мають намір відігратися на Бразилії).
Скількох ще накрутить своїми фінтами Дос Сантос
Уго Санчес, славетний бомбардир «Реалу» (164 м’ячі за 207 ігор), автор 29-ти голів у 58-ми матчах за «Ель Трі». Хорхе Кампос (130 матчів у збірній), харизматичний кіпер, який запам’ятався геніальними стрибками (при зрості 170 сантиметрів), напрочуд частою грою на виходах та пістрявими воротарськими светрами, а ще забив 38 голів за кар’єру (рідко який захисник таким похизуватися зможе). Кватемок Бланко – 40-річний нападник досі продовжує кар’єру, один із творців перемоги у 1999-му, один із найяскравіших форвардів, яких автору довелось бачити; десятка забила 39 голів за 119 виступів у «Ель Трі», Бланко – учасник трьох Мундіалів (1998, 2002, 2010). Три символи мексиканської епохи 90-початку нульових.
Їм на зміну приходить 25-річний форвард МЮ Чічаріто, що вже встиг пограти і позабивати (голи, а не щось нехороше) на одному Чемпіонаті світу, де зупинився в 1/8 – завдяки суддям з Італії та збірній Аргентині. Від нього буде залежати дуже багато. Хав’єр Ернандес уже є ідолом у Мексиці, а в його руках шанс довести країну ацтеків до повного екстазу.
Тарас Котів, Футбол24