Чотири очки, набрані збірною України, забезпечили їй третє місце у групі й гарантували участь у молодіжному чемпіонаті світу. Сталося це лише втретє в історії нашого футболу, тож з цієї точки зору виступ команди в Угорщині інакше як хорошим не назвеш. Попри те, що від півфіналу відділяли лічені секунди, все ж слід визнати, що по грі, українська команда була гіршою і за сербів, і що більше за німців. Тож вихід саме цих двох збірних до наступної стадії був закономірнішим з огляду на якість гри.
У матчах з цими суперниками відчувався брак якісних колективних дій в атаці. Той рівень командної взаємодії, що дозволив би реально сподіватися на боротьбу за медалі, все ж залишився недосяжним для нашої команди. Це особливо було помітно у вирішальних матчах турніру, у якому дуже логічно "відпадали" саме ті учасники, що сягали межі своїх можливостей у той чи інший момент.
Наприклад австрійська збірна залишила хороше враження у груповому турнірі, навіть у програному матчі з Португалією. Австрійці завдяки активному пресингу зуміли створити португальцям чимало проблем й цілком могли розраховувати й на перше місце. У півфінальному ж матчі з німцями спроби пресингувати суперника виявилося замало, бо підопічні Андреаса Ґєрафа вкрай невдало розпоряджалися потім м’ячем й не могли швидко створити реальні загрози воротам суперника. Так успіх у одному лише компоненті нівелювався подальшими помилками й німці не відчули особливого дискомфорту за винятком лише одного епізоду, коли Грілліш накрив воротаря.
Сербська збірна у матчі з португальцями діяла переважно на обмеження, попри те, що цілком була здатна на більший контроль м’яча. Швидкі контратаки були б ефективнішими, якби залишився на останні матчі чи не найкращий гравець сербів на турнірі — Андрія Живкович. Але "Партизан" повернув його готуватися до матчів кваліфікації ЛЧ. Велько Паунович ходив чорніший за хмару та нічого вдіяти не міг. Без Живковича атакам сербів бракувало як вирішального прискорення, так і більш тонкої оцінки ситуації.
Португальська збірна яскраво розривала суперників у перших матчах, але варто було зіштовхнутися з більш організованим спротивом та меншою кількістю невимушених помилок, як найкращі риси гри команди Еліу Соузи враз потьмяніли. Флангові виконавці ніби й намагалися заплутати опонентів, м’яч старанно переводили з одного крила атаки на інше, та все це, позбавлене нестандартних ходів, ставало занадто одноманітним, аби справді непокоїти захист суперника.
Подібні трансформації команди позначалися й на конкретних футболістах. Якщо у перших турах Андре Сілва був грізним бомбардиром, то подальші його "подвиги" змусили сумніватися у потенціалі цього форварда. Часу у нього, безумовно, ще вдосталь, але для гри на найвищому рівні, проти серйозних оборонців, потрібно буде дещо більше, аніж сповнений надії погляд на суддю після чергового падіння.
Якщо у кожного з інших півфіналістів знайшовся якийсь дефект, то чемпіон вразив неймовірною злагодженістю. Тут навіть недоречною є банальна фраза "команда без слабких місць". Це була команда, що постійно, і це слід підкреслити, адже йдеться про 18-19 річних футболістів, вишукувала ці самі слабкі місця у суперника й завбачливо захищала свої.
У матчі групового турніру із сербами, поступаючись 1:2, німці продемонстрували вражаючу тактичну гнучкість. У пошуках другого голу Маркус Зорг переставив кількох футболістів й жоден не мав бодай найменших труднощів на іншій позиції. Кевін Акпоґума, наприклад, перебрався з правого флангу оборони на місце лівого центрального захисника з такою легкістю, ніби робить це безліч разів у кожному матчі. Коли тренера запитали чи не є Акпоґума вже зараз кандидатом на вакантне відтепер місце на правому фланзі захисту бундестіму, Зорґ лише посміхнувся: "Не думаю, що у майбутньому він гратиме на правому фланзі"
У оцінках гри німецької команди вряди-годи проскакувало слівце "зріла" й мабуть слід відзначити, що не варто розуміти це занадто буквально. Йдеться радше ось про що. У розпорядженні Маркуса Зорга була ціла група футболістів, що вже у цьому віці готові до виконання певних завдань на полі, і якщо треба то й на різних позиціях. Не суто з точки зору фізичної підготовки, а саме завдяки хорошому розумінню цих завдань, завдяки фундаментальній тактичній підготовці, завдяки технічній оснащеності, що дозволяла маневрувати швидко, якісно й зберігати чіткість колективної взаємодії. На останніх хвилинах фінального матчу німці теж увійшли на територію випадковості. Це буває за мінімальної переваги навіть і у команд із залізними нервами. Але вражає якраз те, що перебування німецької збірної на цій території обмежилося на турнірі кількома хвилинами.
Цілісність гри команди забезпечували й ті, про кого ми писали до старту турніру, тож зараз варто згадати футболіста, що розкрився на очах. Зрозуміло, що Джошуа Кімміх не вчора почав грати у футбол, але якщо декого з інших гравців цієї команди можна було побачити раніше, то його ні. Адже Кімміх грає за "Ред Булл" з Лейпціга, команди, що піднялася з третьої бундесліги до другої. І варто буде знайти час, аби більше постежити за ним у чемпіонаті Німеччини.
У збірній Кімміх з’явився в елітному раунді. Перший відбірний турнір відбувся у жовтні й на той момент Джошуа зіграв за клуб лише двічі. Та варто було йому заробити місце у стартовому складі, не забарився й виклик до національної команди. У історії з Кімміхом бачимо рівень роботи усієї футбольної структури. Гравець з третього дивізіону потрапляє до збірної? Формально так і є. Але ж і у "Ред Буллі" Кімміх опинився лише минулого літа, а футбольну науку опановував у "Штуттґарті".
У збірній, нам постійно кажуть, "неможливо нічого навчити, серйозно попрацювати над тактикою". Дечого навчити можливо й справді запізно, а от вимоги, які висуває до своїх гравців Маркус Зорґ цілком тотожні тим, що висуває інший тренер народжений у землі Баден-Вюртемберг — Йоґґі Льов. (Звідти ж, до речі, ще й Клінсманн, Рангнік та Клопп). І ці вимоги розуміють у клубах, і у відповідному напрямку працюють. І може якраз тому на чемпіонаті Європи Кімміх почувався спокійно та невимушено. Все йому було зрозуміло, все відомо. Він відбирав м’ячі й починав атаки своєї команди. Він працював розважливо, інтенсивно, "зріло". І певною мірою став символом цього закономірного й яскравого тріумфу німецької збірної, хоча й окрім нього у цій команді вистачало виконавців зрілих саме настільки, наскільки може бути зрілим гравець, що пройшов хорошу школу й отримав усе, що необхідно, аби спокійно відчинити двері у "доросле" футбольне життя.
P.S. Варто нагадати, що вже восени збірна України починає новий цикл Євро Ю19. Фінальний турнір наступного року відбуватиметься у Греції, а у першому відбірному раунді наша команда зіграє зі збірними Ізраїлю (господар), Швеції та Болгарії.
Дмитро Джулай