Лише він, а не якийсь там тренер-іноземець, здатен повернути нашій збірній гру.
- Здобувши у двох перших матчах відбору лише два очки збірна України остаточно втратила будь-які шанси потрапити на наступний чемпіонат світу
- Тимчасовий тренерський штаб команди, повністю проваливши поєдинок проти Молдови, поголовно заслужив на відставку.
- Національна команда ну просто «кров з носу», «слюна з рота» і «сірка з вуха» потребує іноземного фахівця, який готуватиме хлопців до наступного відбірного циклу - ЧЄ-2016.
Подібних категоричних висновків після останнього поєдинку жовто-блакитних предостатньо. Люди, які уявлення не мають, що таке струшувати землю із бутсів об штангу, озброївшись вилами та граблями, рвонули робити революцію в українському футболі. Після гри вони кинулись повчати тренерів і гравців, який потрібно було ставити склад на гру і як треба забивати голи у напівпорожні ворота. Я теж, попри проблеми зі здоров’ям, дивився матч і вважаю, що усі заслужили на критику. Але аж ніяк не на такі помиї і бруд (Вже не говорю про те, що в неділю Україна святкувала улюблене козацьке свято – Покрову. Про це мова взагалі не йде, бо про козаків усі уже давно забули). Причому дехто настільки нахабно і зухвало перетнув лінію такту, що просто соромно. Ну чомусь ірланці можуть з гідністю вдома програти німцям 6:1 (і ніхто з глядачів попри розгром завчасно трибуни залишати не поспішав), а от нам зіграти внічию з Молдовою – це вже давньоримська трагедія?
Так, справді, чи не кожен наш пас у цьому матчі був настільки грубим, що перепасовування нагадувало дитячу гру в гарячий м’яч. Разом із м’ячем партнер немов отримував цілий клубок нервозності та хвилювання, і з кожним наступним етапом атаки напруга лише збільшувалась – от тільки це була не напруга біля чужих воріт. Але коли цього не було? Наша команда, абсолютно позбавлена хитрощів і тонких передач у центрі поля, так грала завжди. І, ні ще дуже зеленому Гармашу, ні вже досвіченому Ротаню, ні ветерану Назаренку, цього не змінити. Як і не змінити тренеру-іноземцю. Може нам ще й президента-іноземця запросити і спікера парламенту нехай підпишуть кілька законів, а ми будемо їх старанно виконувати? Усі свої проблеми ми повинні навчитися вирішувати самі. Ну а корінь проблем національної збірної, усі це добре знають, у дитячо-юнацькому футболі, де таланти просто перемелюються у одній м’ясорубці із посередностями, де дітей найчастіше за допомогою брудної лайки вчать не грати у футбол, а перемагати будь-якою ціною. Це лише у нас талановиті хлопці, яким і вісімнадцяти нема, ще не зігравши за головну команду клуба жодного матчу, вже попереносили операції на меніски та пахові кільця. В кінці кінців футболісти у нашій країні виростають у зачуханих піжонів без будь-яких амбіцій (а амбіції у нашому випадку – це переїзд до одного із західноєвропейських чемпіонатів). В підсумку і виходить, що у нас один недоплеймейкер на всю країну здатен зіграти за збірну.
На цьому фоні справжнім дивом є поява такого гравця як Коноплянка. Хоча того, що він уміє на полі, не навчить жодна футбольна школа. Це той випадок, коли талант пробивається крізь асфальт. Зізнаюсь, одразу ж після матчу проти Англії я помчав набивати собі на футболці збірної «десятку». Нарешті ця цифра стала магічною і в українській національній команді, у що раніше просто не вірилось. І дуже символічно, що ніхто із партнерів не взяв на себе сміливість «поцупити» його номер у грі проти Молдови. Я не сумніваюсь у матчі з чорногорцями наша гра не буде такою вбогою, адже тепер у нас знову буде півтора фланги, а не пів.
P.S. Щодо тренерів-іноземців, то багато-хто наводить приклад Росії. Мовляв Хіддінк вивів їх у півфінал євро, Адвокат у груповий турнір (після якого кивав п’ятами з країни нагадуючи деяких наших олігархів під час подій кінця 2004 року), а Капелло - уже за півкроку від мундіалю. Але ж насправді-то нічого видатного вони не зробили. То й же Хіддінк мав у розпорядженні цілу плеяду прекрасних гравців – Акінфеєв, Ігнашевіч, Семак, Жирков, Аршавін, Погребняк, Павлюченко. Ну а в команді Адвоката були Широков і Кержаков. Перший – фундаментальний футболіст із тонким пасом та баченням гри, про якого нам лише мріяти, другий – першокласний форвард, хай на Євро йому гра й не пішла. Зараз Росією керує Капелло, але ж гру і надалі роблять Широков з Кержаковим (див. матч проти Португалії).
Якщо вже й ставити у приклад тренера-іноземця, то я б обрав Колумбію Пекермана. Аргентинець за лічені місяці зробив просто команду-цукерочку (щоправда там відсутній мовний бар’єр). І тут дійсно не посперечаєшся – це справді Колумбія авторства Хосе Пекермана (хай із численними футболістами ектра-класу), яка не просто перемагає, а раз-по-раз кладе безпорадних суперників на лопатки.