В інтерв’ю "Футбол 24" Надія Навроцька, яка упродовж двох років намагається розлучитись із Анатолієм Тимощуком, відверто розповіла нові подробиці судового процесу і не тільки.
Ми всі довго чекали на це Євро і мали багато надій та сподівань перед початком турніру. Одночасно з грою Німеччина - Україна відбувається ще одне закулісне протистояння. На міжнародній арені наша збірна представляє всю Україну та її громадян, захищає їх інтереси та гідність, формує імідж тощо. Це з одного боку, а з іншого, в моїй приватній справі, наші інтереси з дітьми якраз захищає Німеччина та її правосуддя, а гравець української збірної робить різні кроки для того, щоб їх порушити та знищити. До того ж, бере до складу своєї команди російських адвокатів-легіонерів та місцевих суддів, які проти всіх правил та законів допомагають вести боротьбу з українськими громадянами. І дуже складно зрозуміти, як можна одночасно грати за країну і вимагати підтримки вболівальників, а також руйнувати правовову систему власної країни і порушувати права цих же вболівальників країни лише через те, що тобі довірили одягати футболку жовто-синіх кольорів. Але якщо у спорті всі мають дотримуватися правил та фейр-плей, то, впевнена, так має відбуватися і у житті.
Часто мене запитували, які саме речі заборонені для футболістів під час підготовки до турніру чи напередодні матчу. Почнемо з головного, що особисте "не можна" виносити на публіку. Але я, наприклад, не маю мети робити шоу із власного приватного життя. В мене є єдина мета - продемонструвати, що відбувається за лаштунками футбольної гри. Яке змагання веде німецька судова система, захищаючи інтереси українських громадян (наші з дітьми) з українською системою правосуддя, яка їх порушує та руйнує. І ця особливість дуже важлива для кожного українця, хто це читає чи дивиться, адже кожен може опинитися перед цією системою і бути нею просто розтрощеним, якщо не намагатиметься її змінити.
Ми всі хочемо інтеграції з ЄС, по-різному, це бачимо, але цінуємо життєві стандарти європейських країн. Проте, на власному прикладі я хочу продемонструвати, що такі методи вирішення справ, які відбуваються в судах у Луцьку чи іншому місті України, для Європи досить абсурдні та абсолютно неприйнятні. В Європі перед законом рівні всі, і намагання "вирішити" щось карається достатньо суворо. І якщо наша судова система, власні вчинки та моральні цінності не будуть відповідні європейським, то процес інтеграції завершиться, майже не розпочавшись. Чи знає про це Толік? Звісно, тому шукає допомоги в українській системі правосуддя, в якій має можливості встановити власні правила гри.
Батько Толіка якось хвалився, що грає у футбол з головним луцьким суддею. Я переконана, суддям батько розповідає, що його син - вiдомий футболiст. Думаю, він має на увазі, що український закон повинен бути вдячним за це рекордсмену за кiлькiстю проведених iгор. У свою чергу, вдячнiсть батька перед вiдповiдним рiшенням символiчна до цифри 6, що є ігровою позицією Толіка на полі… Звісно, ще є символiчнi цифри вищого порядку, як, наприклад, 44 (клубний iгровий номер), але чи будуть вони задiянi - вже залежить не тiльки вiд закону, а й сумлiння. У луцьких судах наразі достатньо обмежитись цифрою 6. І поки це "можна".
Одне з багатьох "не можна" для гравців - це "не можна виділятися". Традиційно намагаються нам довести, що в збірній не повинно бути особистостей, які мають своє обличчя, власні емоції, вчинки, думки. Зараз ситуація інша, але я пам’ятаю, як десь 12 років тому, якщо хтось співав гімн України перед грою, то тренер сприймав це як спробу виділитися. Добре, що гравці в цьому випадку переконали тренера, і зараз можна співати гімн, шо надихає всіх перед грою.
"Не можна" знаходитись жінкам під час зборів та ігор разом з гравцями, але так склалося, що вперше в історії збірної України організували сімейний збір у Туреччині напередодні чемпіонату світу 2006 року. За підсумками турніру наша команда посіла місце серед восьми найкращих збірних світу. Із свого досвіду можу навести приклад, коли у 2008 році ми поверталися з Манчестера після перемоги у Кубку УЄФА. Вже в аеропорту на команду чекали журналісти та урочиста зустріч. Ми готувалися до виходу, але все ще вирішували, хто і як має виходити, хто має нести кубок. І тоді тренер "Зеніта" Дік Адвокаат ввічливо сказав, що прийнято жінку пропускати вперед. Це було дуже несподівано. Отже, коли команда перемагає, то "не можна" перетворюється на "можна".
На фото: Із подружжям Широкових
Журналісти знають, що напередодні ігор майже до всіх футболістів чи тренерів не достукатися, адже "не можна" давати інтерв'ю. Сім’ї та близькі зі свого боку розуміють, що в цей період дуже складно обговорити чи вирішити якесь складне питання з особистого чи сімейного життя. А після гри це небажання можна пояснити втомою, розпачем від поразки чи радістю від перемоги. Це, можливо, не дуже зрозуміло тим, хто не має прямого відношення до футболу, але у спорті це саме так. Тому чекати на вирішення питання чи погляд на це вирішення доводиться тривалий час, іноді тижнями, а іноді - місяцями. А вболівальників такі "періоди тиші" позбавляють погляду гравців, якихось емоцій та контакту. І всі б бажали, щоб "можна" було спілкуватися команді з тими, хто за неї вболіває.
Якщо команда перебуває у готелі напередодні гри, то не бажано чи заборонено, щоб гравці зустрічалися з родиною, щоб не відволікали від підготовки, але "можна" оселити в цьому готелі повію під іншим прізвищем, на іншому поверсі, і якщо вона буде непомітною, то заборона на секс вже не є такою категоричною.
Звісно, нікому "не можна" критикувати гравців, адже вони - вразливі, але треба розуміти, що подібна штучна атмосфера, де є лише шанування та піднесення, дещо спотворює психіку гравців, вони починають не відчувати власних кордонів відносно інших людей. Звідси іноді і зверхнє ставлення гравців до оточення.
Вихід Анатолія проти поляків? Якось я обмовилася Толіку, що було б символічно, якби він зіграв 144 матчі. Хоча він мріє зіграти як Лотар Маттеус - 150 ігор. Не знаю, чи наздожене Анатолій свого кумира у цьому, як і в кількості шлюбів та розлучень. Буду спостерігати зі спортивним інтересом.
"Толік оголосив мені війну". Дружина Тимощука – про розлучення із капітаном збірної України