"Футбол 24" – про 10-річного харків'янина Олексія Карася, який має всі задатки для того, щоб стати суперзіркою світового класу.
Шість днів на тиждень він застрибує у батькове авто, щоб рушити назустріч мрії. Проминаючи перехрестя та повороти, машина мчить в ФК "Комунар" і через 35-40 хвилин опиняється у потрібному місці. Маршрут, завчений до автоматизму. Але вже незабаром хлопчику і його батькові належить обрати із безлічі варіантів єдиний правильний напрямок – абсолютно невідомий. Від цього залежить буквально усе. На кону – доля "Українського Мессі".
Хто дав Олексієві Карасю таке прізвисько – достеменно невідомо. Але йому надзвичайно личить. Хлопчак сміливо обігрує ровесників, нанизуючи їх один за одним, наче бісер. Прокидує м’яч спантеличеним суперникам поміж ніг, спритно оббігає їх і невблаганно скорочує дистанцію до воріт. А далі – удар і, зазвичай, гол. Маленькі шедеври – "щучка" і навіть "веселка".
Відеоролики із подвигами харків’янина стали хітами YouTube. Вони збирають десятки, а іноді й сотні тисяч переглядів. Карася намагаються спіймати провідні українські футбольні агенти, ним зацікавилися навіть Андрій Воронін та Владлен Юрченко. Хлопчина видав дуже потужний старт, але з чого усе починалося?
"Мій старший син, Анатолій, свого часу займався у "Геліосі", – розповідає "Футбол 24" Віктор Карась, батько "Українського Мессі". – Він був воротарем, але потім збайдужів до футболу і в 15 років закинув це заняття. Та поки тренувався, я взяв 4-річного Олексія за ручку і повів туди ж – у "Геліос". Там Льоша потрапив до тренера Ігоря Олександровича Соханя, який займається сином досі – вже 6 років. Коли ж йому створили необхідні умови для роботи при заводі "Комунар", ми перейшли туди разом із тренером".
Батько зізнається, що спершу не бачив у молодшому синові нічого особливого. "У 4-5 років вони всі бігають суцільним натовпом", – сміється він. Проте зауважує: тренер вже тоді відзначив швидкість Олексієвих ніг. Матчів у цьому віці ще не проводять. Лише через три роки Карась-молодший зіграв дебютний поєдинок на своєму першому турнірі. "Його одразу "понесло"! – вигукує пан Віктор. – Я так придивився – ну явний талант!"
"Він як артист, – продовжує батько хлопчика. – Гра його стимулює. Здебільшого діти замикаються. На тренуваннях з м’ячем витворяють неймовірні речі, а виходять на гру – олов’яні очі, скованість, грають в 10 разів гірше, ніж на тренуваннях. Льоха – навпаки. Виходить на майданчик і з нього аж пре".
“Я ним займаюся ще з того часу, коли він не вмів ходити, як слід, – каже "Футбол 24" тренер Ігор Сохань. – Він не самородок. Те, що ви бачите, це результат наполегливої праці. У мене ще з десяток таких пацанів є, але Льоха, звісно, один з найкращих".
Сохань – колишній каратист. Без проблем сідає на шпагат. У футбольних клубах не виступав, однак не вважає це недоліком. Тренерському ремеслу він присвятив себе цілком і повністю – аж до фанатизму. "Я запозичив все найкраще із європейських тренерських методик, – пояснює Ігор Сохань. – Але мрію вийти на "Барселону". Щоб було 80 відсотків контролю м’яча, гра в один дотик. У мене щоразу – нове тренування. Намагаюся не повторюватись, уявляєте, скільки там технічних елементів. А деякі тренери лише "квадрати" дають".
Тренування у нього – по 2,5-3 години. Годину – ігрове, півтори години – індивідуальна робота з м’ячем на техніку. Кроси у Соханя не бігають. Тут грають лише у міні-футбол. Чи варто у такому віці виходити на велике поле – тема дискусійна.
"У "Металісті" дітей на велике поле випускають вже у 8-річному віці, – визнає Віктор Карась. – Але на мене величезне враження справила стаття російського тренера Дмітрія Кудінова "Запретите детям играть на результат". Ну от уявіть: поле – 100 метрів. Дитина змушена бігати туди-сюди, при цьому частота її контакту з м’ячем незначна. Неймар, приміром, до 11 років грав винятково у міні-футбол. Лише з 14 років повністю перейшов на велике поле. Зараз тренер, як скульптор, повинен закласти в Олексієві техніку – це залишиться на все життя. Хоча, коли нас запрошували у "Металіст", Олексій зіграв один турнір на великому полі – йому дуже сподобалося. Діяв на позиції Іньєсти".
Матчі "Комунара", за який виступає "Український Мессі", ретельно знімаються на відеокамеру. Найкращі трюки Олексія потрапляють на YouTube – тут у хлопчака є власний канал – і поширюються із блискавичною швидкістю. Справжній прорив стався у 2015-му. Відеоролик, як Карась у жовтій формі "Металіста" розриває суперників, розмістили добрих два десятки сайтів. У коментарях до публікацій все частіше звучало порівняння з капітаном "Барселони". Насправді ж Олексій захоплюється грою "Реала" і Кріштіану Роналду, але до свого прізвиська ставиться спокійно.
"На Мессі він схожий ще й манерою вести м’яч – “крок в крок", – пояснює його батько. – Тобто, при кожному кроці торкається м’яча, тримаючи його під контролем. Є такі тренери, які кажуть дітям: "Кинь м’яч на 5 метрів вперед і біжи за ним”. Але при цьому чомусь не враховується, що ти його відпускаєш і тебе "перекусять".
Зараз Олексій навчається у четвертому класі. Процес побудований таким чином, що заняття він не пропускає. Одразу після уроків залишається у класі ще на годину, де під наглядом вчительки робить домашнє завдання. Потім – тренування. Додому потрапляє після сьомої години вечора. Час, що залишається до сну, використовує для відпочинку. А ще посилено займається англійською мовою – з прицілом на кар’єру за межами України.
"Чи є відчуття, що син вже переріс теперішній рівень? Це запитання крутиться у моїй голові день і ніч, – відверто каже пан Віктор. – Коли син виконав "веселку" і ролик розійшовся – різко активізувалися агенти. Читав Арсена Венгера – він пише: "Не відбирайте у дитини її дитинство". Мовляв, у віці 9-12 років нехай грає у своє задоволення. Консультуюсь, думаю. На роздоріжжі зараз.
Розглядаю варіант виїзду закордон. Один агент мені сказав: "В Україні зараз повна дупа". Що в плані футбольному, що в економічному. З "технарями" тут не працюють. Трішки "Шахтар", хіба що. Та й те – Караваєв лише. Коваленко? Це скоріше робоча конячка. Феєрять лише бразильці. Наш футбол технарів не готує. По техніку треба їхати закордон. Питання – коли і куди саме".
Як виховати "золоте покоління". Система підготовки бельгійського футболу
Основні напрямки, які пропонують агенти – Іспанія та Бельгія-Голландія. У кожного варіанту є плюси і мінуси. Наприклад, недолік бельгійської системи – наявність фізично потужних африканців, яким, до того ж, часто применшують вік. Розвиватися у такому товаристві тендітному хлопчаку буде непросто. Мінус Іспанії – у "Барселоні" та "Реалі" шалена конкуренція, адже туди привозять найкращих з усього світу. Натомість у Бельгії або Голландії можна вдосконалюватися більш-менш спокійно.
"Виїхати нам складно, бо потрібно, щоб батьки мали хоча б посвідку на постійне проживання, – зітхає Віктор Карась. – Зараз ФІФА забороняє такі переїзди, академії не можуть взяти дитину, батьки якої не з Євросоюзу".
У пошуках фахової поради батько розсилає відео із грою свого сина дуже відомим футбольним людям. Дехто із них проявляє інтерес і відповідає. Наприклад – Андрій Воронін, який переїхав у Німеччину в 15-річному віці. "Найперше, що порадив мені Воронін: "Будь обережний із агентами – щоб не обманули", – усміхається батько "Українського Мессі".
Спілкувався він і з Владленом Юрченком, ще одним українським футболістом, який дуже юним виїхав у Німеччину. "Я запитав його: "Якщо була б машина часу, і ти міг знову обирати початок своєї кар’єри, коли б поїхав закордон?” Юрченко був категоричний: "Рано. Якомога швидше".
"Я подивився його потенціал. Якщо правильно складеться кар’єра до 18 років, якщо потрапить у правильну країну, у правильний клуб і до правильного тренера, то у 18 років твій син коштуватиме 100 мільйонів", – сказав Карасю фахівець, прізвище якого він відмовився озвучити.
Часу мало, але він ще є. Батько збирає та аналізує інформацію. Права на помилку немає – у його руках безцінний футбольний скарб.