Після того, як «Манчестер Сіті» став чемпіоном Англії, серед футбольних уболівальників загострилася дискусія про роль капіталу в сучасному футболі.
Більшість погоджується з думкою, що гроші зіпсували футбол, і клуби, які раптово почали успішно грати через фінансові вливання, не гідні поваги.
Водночас, як казав один фізик, усе відносно, і в цій темі також можна встановити певні межі. Думаю, гроші шкодять футболу лише в «особливо великих розмірах», тоді як їхня стабільна наявність на достатньому рівні йде на користь. Якщо це не так, тоді поняття «футболіст як професія» є помилковим, і ФІФА має заборонити виплачувати футболістам зарплатню, повернувши цій грі суто любительський формат.
Але це все лише вступ. Сьогодні хочу розповісти вам про болгарську сенсацію, якої б точно не сталося, якби не гроші.
Історія «Лудогорця» із Разґрада не схожа на історії англійського «Манчестер Сіті» та дагестанського «Анжи». По-перше, на відміну від цих клубів, «Лудогорець» донедавна не здобував жодних трофеїв і навіть не претендував на них: здебільшого команда виступала у нижчих лігах Болгарії. Все змінилося у вересні 2010 року.
Тоді цей мало примітний клуб, який щойно здобув підвищення із третьої ліги в другу, купив болгарський бізнесмен (і, за деякими визначеннями, олігарх) Кіріл Домусчієв — президент компанії Huvepharma. Його компанія спеціалізується головним чином на лікувальних продуктах для сількогосподарських тварин, а з часу приєднання до неї компанії «Биосвет» — також і на людських ліках. Huvepharma має досить широкий ринок збуту, зокрема її продукція продається у США та Росії.
Кіріл Домусчієв
На посаді тренера залишився Івайло Петев — мало відомий болгарський футболіст, що ніколи не виступав на національну збірну й ніколи раніше не працював тренером. Через рік команда виграла другу лігу й пробилася у найвищий дивізіон. Відтак на початку нового сезону склад команди було суттєво підкріплено досвідченими гравцями.
І тут випливає ще одна відмінність політики Домусчієва від політики нафтових баронів: він не купував мегазірок минулого, які б на тлі болгарського чемпіонату виділялися так само, як Рауль у Катарі. До Разґрада перебралися Еміл Ґарґоров (вихованець ЦСКА Софія), Станіслав Ґенчев (вихованець «Левскі»), Светослав Дяков (колишній гравець «Локомотива» із Софії), Урош Ґолубович (серб, що основну частину кар’єри провів у Болгарії), Любомір Ґулдан (зі словацької «Жиліни»), Александр Барт (француз, перейшов із софійського «Літекса») та Марселінью (досі виступав лише в чемпіонаті Бразилії). Єдиним, хто міг би змусити європейські ЗМІ заговорити про команду із Разґрада, був Ернан Креспо. При цьому болгарський олігарх прямо заявив, що ймовірний перехід цього футболіста став би передусім маркетинговим ходом (щоби про команду заговорили), і меншою мірою тактичним.
Як приклади «забивучості» — перемоги 7:0 та 6:0 (на виїзді та вдома), при чому суперники посідають 9-те та 7-ме місця серед 16 команд. Основною забивною силою є болгари.
Бюджет «Лудогорця» складає бл. 10 млн левів (бл. 54 млн грн.), з яких 3 млн (бл. 20 млн грн.) йдуть на розвиток інфраструктури, зокрема на реконструкцію домашньої арени відповідно до стандатрів УЄФА. За словами Домусчієва, його команда обігрує «Левскі» та ЦСКА не тому, що має більше грошей, а тому, що ці гроші у клубі використовують правильно. (Для прикладу, бюджет софійського ЦСКА складає бл. 7 млн левів — бл. 34 млн грн).
16 травня команда із Разґрада здобула свій перший трофей, обігравши у фіналі Кубка Болгарії «Локомотив» із Пловдива, а в середу 23 травня вона може стати чемпіоном країни, якщо на своєму полі обіграє лідера чемпіонату — софійське ЦСКА. Це останній тур змагання й «Лудогорець» відстає від столичної команди та два очки.
«Лудогорець» після перемоги в Кубку Болгарії.
Загалом Домусчієв має рацію: головне у політиці не кількість грошей, а їх розумне використання. Певною мірою «Лудогорець» зробив те саме, що й сімферопольська «Таврія» перед минулим сезоном — зібрав у своєму клубі досвідчених, але мало задіяних гравців свого чемпіонату.
З іншого боку маємо той факт, що команди зі скромними бюджетами не мають перспективи змагання з фінансовими гігантами, оскільки кожен їхній успіх веде до того, що перспективних гравців просто переманюють у багатші клуби.
Питання залишається в тому, як змусити гроші працювати на користь футболу?