Інтерв'ю "Футбол 24" із 32-річним Олексієм Шпілевським, білоруським тренером, який привів Кайрат із українцем Есеолою до чемпіонського титулу.
Минулоріч чемпіоном Казахстану став Кайрат. Команда змогла перервати 6-річну гегемонію столичної Астани на футбольному троні. Звичайно, що для українських вболівальників Кайрат цікавий в першу чергу тим, що там виступає українець Адерінсола Есеола.
Мені ж насамперед цікава фігура наставника команди Олексія Шпілевського. Вперше я про нього почув, коли він у 28 років очолив Динамо Брест. Робота наставника у Білорусі не була тривалою. Зараз у нього новий виклик – у Казахстані. І, схоже, він із ним справляється. Вдалося виграти боротьбу за чемпіонство в Астани – у 32 роки.
Завжди заслуговує на повагу, коли люди в такому віці досягають таких висот. Свого часу в Олексія Миколайовича не склалася кар’єра гравця, але він не опустив руки, проявив характер та зміг досягти багато чого, працюючи на тренерській ниві.
Із білоруським наставником ми поговорили про його становлення як тренера, футбол у Казахстані та симпатії до Валерія Лобановського.
"Такі бази, як у Кайрата, на одній руці можна порахувати"
– Завдяки чому вдалося виграти чемпіонство Казахстану-2020?
– Завдяки націленій, пристрасній і колективній грі нам вдалося досягти нашої великої мети. Команда працювала завзято, з великим інтересом, потрібною самовіддачею, і заслужено виграла чемпіонат.
– Наскільки це велике досягнення для клубу – перервати 6-річну гегемонію Астани?
– Це, насамперед, важливий індикатор того, що останні два роки хлопці добре прогресують і перш за все – в правильному напрямку. Ми з першого дня повністю впровадили для футболістів нову вимогливу тренувальну та ігрову філософію, до якої вони були абсолютно відкриті і з правильним характером її виконували. Завдяки цьому хлопці домоглися потрібного результату на цьому етапі розвитку.
– Які завдання стоять перед командою в єврокубках?
– Чемпіонство дозволить нам влітку змагатися з найкращими. Ми будемо надалі ретельно і наполегливо прогресувати і ні в якому разі не зупинятися. Кожен спортсмен тренується, щоб вигравати. Який в кінці буде результат, залежить не тільки від нього. Ми своєю чергою хочемо зробити все можливе, що від нас залежить, щоб добитися хорошого результату. А яким він буде, покаже час.
– Наскільки сильний рівень чемпіонату Казахстану?
– Напевно, це буде неправильно і гордо звучати, якщо я дам відповідь на це запитання. Скажімо так, якщо наш основний конкурент, Астана, часто пробивалася до групових стадій європейських турнірів, то тоді, напевно, певний рівень присутній.
– Яка футбольна інфраструктура країни?
– Я можу тільки сказати про інфраструктуру Кайрата. Одним словом – ТОП. Таких баз у світі, напевно, на одній руці можна порахувати. Я її називаю фабрикою розвитку, яка має абсолютно все, щоб робити гравців кращими. Але інфраструктура – це одне, найголовніше – це люди, які вміли б користуватися цими можливостями.
– Як побудований ваш побут у Казахстані?
– Ми з сім'єю живемо в дуже затишному житловому комплексі, на території якого розташовані магазини, аптеки, хімчистки, кафе і ресторан. Ну а найфантастичніше – це неймовірний вид на гори, це просто нічим не замінити. В Алмати нам дуже сильно подобається.
"Нехай Есеола це чує особисто від мене"
– Футбол – головний вид спорту в країні?
– На жаль, ні. Щоб він став головним, треба спершу добитися певного результату на міжнародній арені. Але щоб його досягти, треба міняти елементарні речі.
– Проблеми з кліматом і довгі перельоти не заважають?
– Так, Казахстан – дуже велика країна, не тільки за розмірами, але і за кількістю кліматичних поясів. Ми вже звикли до цього.
– Як побудована академія Кайрата?
– У Кайраті вона структурована так, як всі академії в Європі. Для дітей будь-якого віку створені чудові умови. Від проживання до спортивних і соціальних умов, все включено.
– Наскільки складно запросити в чемпіонат Казахстану сильного легіонера?
– Наше завдання – запросити тих легіонерів, яких ми завдяки нашим умовам, вимогам і можливостям зробили б ще сильнішими.
– Наскільки ви задоволені українським форвардом Есеолою?
– Я не люблю публічно оцінювати своїх футболістів. Нехай він завжди це чує особисто від мене.
– Колишній форвард збірної Бразилії Вагнер Лав у свої 36 посилив команду?
– 100 відсотків.
– Вам – 32 роки, а Вагнеру – 36. Чи не складно будувати взаємини в команді, якщо у складі є така зірка?
– Розумієте, все люди відчувають: хто їм помічник, а хто ні. Те саме і в стосунках з футболістами. Неважливо хто старший, а хто молодший. Головне, щоб в обох був розум і бажання. Тоді буде хороший симбіоз.
– Збірна Казахстану буде суперником збірної України у відборі на чемпіонат світу. Більшість казахських збірників грають в національному чемпіонаті. Який рівень національної команди і чи здатна вона дати бій Україні?
– Для збірної Казахстану це буде хороша можливість дати знати про себе. Зробити це буде дуже важко. Україна – талановита команда, відібрати очки у якої в цих матчах буде складно.
"Гвардіола свої ідеї "краде" від інших"
– Розкажіть про свою кар'єру футболіста.
– Я до 18 років грав в академії Штутгарта, паралельно виступав і за юнацьку збірну Білорусі. У 16 років на зборах у мене трапилася дуже серйозна травма хребта, яка змусила кілька років мучитися і врешті-решт завершити свою кар'єру.
– Чому вирішили стати тренером?
– Стати тренером я вирішив не відразу, але хотів залишатися в спорті. Після того моменту, коли в Німеччині мій колишній тренер збірної землі Баден-Вюртемберг надав шанс із ним потренувати 12-річних дітей, я відразу зрозумів, що мені подобається робити їх кращими, виховувати і супроводжувати на їхньому шляху.
– Німеччина зараз дає дорогу багатьом молодим фахівцям. У чому особливість підготовки тренерів у цій країні?
– По-перше, не тільки школа тренерів на топ-рівні, а й загальний рівень освіти в школах і університетах. Конкуренція серед учасників величезна. Починаючи з 16-річних юнаків, які вже можуть здавати тренерські ліцензії, якість і кількість тренерів сумарно росте. Німецький футбольний союз також декларує, щоб від юного віку тренери мали певні ліцензії, плюс до всього цього академії шукають молодих, амбітних і пристрасних тренерів, надаючи їм можливості для зростання.
– Ви працювали в системах Штутгарта і РБ Лейпциг. Як побудована система дитячо-юнацького футболу в цих клубах?
– У кожної академії є генеральний директор, спортивний директор з U-16 по U-19, спортивний директор з U-13 по U-15 і спортивний директор з U-7 по U-12. У Штутгарті зараз розпочинають набір тільки з U-12. Решта віку в їхніх корпоративних клубах займається під егідою Штутгарта. Також якісні та ліцензовані тренери проходять через спеціальне тестування перед тим, як їх беруть на роботу.
В обох клубах чітко прописана ігрова і тренувальна філософія, за якою стежать і про яку щотижня або щодня (залежить від вікової категорії) спортивні директори розмовляють з тренерами. Ну і, звичайно ж, цілеспрямований скаутинг у кожному віці. Відбір найкращих.
– Чи реально молодому тренеру, не маючи німецького громадянства, отримати хорошу роботу в Німеччині?
– Розум і знання не залежать від походження. Все від залежить особисто від кожного. Звичайно ж, ти повинен бути там сильнішим від місцевих, це факт. Якщо це так, то якість завжди доб'ється результату.
– Наскільки корисним для вас був досвід роботи в Бресті?
– Скажімо так, він ніяк мені не завадив, і я вдячний за той шанс. Як то кажуть, все, що не робиться, робиться на краще. І воно дійсно так було.
– Наскільки різний досвід роботи з дорослими футболістами і дітьми? У чому різниця?
– Мені обидві вікові сфери шалено цікаві. І там, і там ти тренуєш або керуєш людьми з емоціями, які відчувають і вивчають тренера напам'ять. Тому, крім всіх методологічних, наукових і тактичних нюансів, ти повинен знайти ключ у їхні душі. Треба їх повністю заразити ентузіазмом, повагою і почуттям важливості. Неважливо, в якому віці.
– Сучасний тренер повинен обов'язково мати за плечима кар'єру футболіста?
– Сучасні приклади говорять про те, що це не обов'язково. Футболіст і тренер – це дві абсолютно різні професії. Легендарний Валерій Васильович Лобановський колись сказав, що як футболіст – ти керуєш лише собою, а як тренер – двадцятьма і більше різними особистостями.
Футбол вже настільки просунувся, що ти повинен буквально в будь-якій сфері бути фахівцем і розуміти тактику, спортивну науку, їхній вплив на команду, управляти тренувальним та ігровим процесом і багато іншого. Зараз вже абсолютно недостатньо завершити ігрову кар'єру, почати тренерську і спонтанно використовувати ті речі, які ти коли-небудь відчував у ролі. Це точно не допоможе. Футболісти відразу зрозуміють, приведе їх цей тренер до результату, чи ні.
– Хто із сучасних тренерів імпонує вам найбільше?
– Я намагаюся з будь-якої галузі витягнути для себе корисні речі. Нехай це будуть якісь управлінські чи психологічні підходи. Пеп Гвардіола у своїй книзі сказав, що він свої ідеї "краде" від інших. І з цим я абсолютно згоден. Я намагаюся брати найкраще від тих тренерів, які мені найбільше імпонують або близькі до моєї ігрової ідеї. Аналізую їхні матчі, читаю всі книги про них, дивлюся різні відео з їхньою участю, а також спілкуюся з футболістами і колегами, які колись із цими людьми спілкувалися. До них 100-відсотково входить Валерій Васильович Лобановський.
Автор висловлює подяку за допомогу в написанні матеріалу прес-службі Кайрата та прес-аташе команди Аяну Несипбекову.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24