"Футбол 24" – про відносини футболіста №1 в історії "Наполі" із фанатами різних таборів. Від гарячого обожнювання – до сліпої люті.
Чемпіон Італії, Аргентини і всього світу. Геній, велич якого співмірна хіба що із Королем футболу Пеле. А ще – скандаліст, бунтар, казанова і наркоман. До нього не вдасться бути байдужим. Наприкінці 80-х виникла Церква Марадони, яка поширилася по всьому світові і має кількадесят тисяч вірних адептів. Стадіони, на яких виступав Ель Дієго, перетворювалися у храми поклоніння кумиру. Щоправда, так було не завжди і не всюди.
Це історія любові і ненависті між Марадоною та фанатами "Наполі", "Боки Хуніорс", баскського "Атлетіка", "Архентінос Хуніорс", збірної Аргентини.
Пролог. "Лос Себольїтас"
Дієго виростав у Вілла-Фьоріто – бідному і обшарпаному кварталі Буенос-Айреса у вбогій пролетарській багатодітній сім’ї. Географічно він мав більше шансів потрапити у "Ланус", "Індепендьєнте" або ж "Рівер Плейт". Проте, доля розпорядилася по-іншому. Марадону взяли у структуру "Архентінос Хуніорс", дитячу команду "Лос Себольїтас" (у перекладі – "Цибулинки"). Тут до нього прийшла перша слава.
Зазвичай на домашніх матчах "Архентінос" Дієго разом з іншими хлопчаками подавав м’ячі, а заодно жадібно пожирав очима своїх кумирів. У гості приїхала "Бока". Після першого тайму "цибулинки" висипали на газон і почали вовтузитися із м'ячем. Марадона підхопив снаряд і потужно пробив на іншу половину поля. М'яч, описавши у повітрі плавну дугу, влучив у голову дитячого тренера дона Яйо. Трибуни вибухнули реготом. Дієго, розуміючи, що привернув увагу всього стадіону, підхопив інший м'яч і став демонструвати все, на що здатний. А вмів він вже тоді немало!
Перерва закінчилася, команди вже на полі, а вундеркінд і не думає завершувати своє шоу. "Que-se-que-de! Que-se-que-de!" – зарядила арена. "Нехай залишається! Нехай залишається!" Фантастика.
"Кричав увесь стадіон: не тільки фанати "Архентінос", але і вболівальники "Боки", причому, навіть гучніше. О, вболівальники "Боки"! Думаю, саме тоді я почав відчувати те, що відчуваю і зараз: я зрозумів, що коли-небудь ми будемо разом", – пригадував у своїй автобіографічній книзі Дієго Армандо.
"Бока Хуніорс". Атака баррабравас
На "Бомбонері", рідній арені "Боки Хуніорс", розпочався справжній злет Марадони. Тут же Дієго і приземлився, коли, наче побитий собака, приїхав закінчувати кар’єру.
У 1981-му сталося перше пришестя генія. На той час "Бока" являла собою дуже печальне видовище. Команда чотири роки поспіль пролітала повз чемпіонський титул. Фанати лютували і вдавалися до радикальних методів. Після чотирьох нічиїх на базу клубу в Ла-Кандела завітали непрохані, дуже сердиті гості.
...Марадона, спершись до стіни, стояв у черзі до телефону, щоб поцьвірінькати із коханою Клаудією. На дроті тим часом висів одноклубник Моно Перотті, який зненацька отримав удар по ногах. У приміщення увірвалися кілька десятків баррабравас – найкрутішого та найжорстокішого фанатського крила "Боки".
"Я помітив стволи, справжню зброю, – розповідав згодом Марадона. – Виглянувши у вікно, побачив із десяток машин на стоянці – всі їхні. Вони хотіли побити Тано Пернію, Русо Рібольці, Панчо Са. Я очам своїм не вірив".
На фото: Наш час. Вожак баррабравас "Боки" Мауро Мартін виконує погрозливий жест
Шок тривав не більше хвилини. Дієго опанував себе і виступив на захист команди: "Ви прийшли сюди нас злякати. Навіщо? Завтра ніхто не вийде на гру – я, принаймні, грати не буду". Серед візитерів виділявся Хосе Барріта, відомий під прізвиськом Ель Абуело ("Дідусь"). Вожак барри спробував переконати 20-річного генія: "Слухай, Дієго, газети пишуть, що дехто з цих пацанів не хоче на тебе пасувати, що вони не хочуть для тебе бігати. Тому ми зараз про все подбаємо". "Ні, це ти послухай!"
Під натиском відважного "малюка" круті хлопці відступили. У той вечір Марадона заслужив повагу всієї команди. Хтось із молодих навіть розплакався: "Я думав, вони нас усіх повбивають. Дієго, дякую тобі…" А наступного дня Марадона вийшов із капітанською пов'язкою – "Бока" обіграла "Естудіантес". Інцидент на базі згуртував колектив. "Синьо-жовті" дісталися до фінішу чемпіонату першими, а популярність лідера "Боки" сягнула нереальних за мірками Аргентини масштабів.
"Я в ресторан сходити пообідати не міг без того, щоб чогось не сталося, щоб навколо мене 200 тисяч людей не влаштували тісняву, вимагаючи автографи".
"Наполі". "Не смійте зачіпати жінку Марадони"
Італійський клуб мріяв підписати Марадону, починаючи із 1979-го, коли зробив перші несміливі спроби привернути увагу аргентинської зірки. Реалізувати ж наміри "Наполі" вдалося лише через 5 років. Дієго зі скандалом грюкнув дверима в офісі віце-президента "Барселони" Жоана Гаспара і таки взяв курс на південь Італії.
П’ятого липня арена “Сан-Паоло" тріщала по швах. Вісімдесят тисяч вболівальників забили її по вінця, щоб на власні очі побачити презентацію Марадони у блакитній футболці "Наполі". Винуватець імпрези взяв у руки мікрофон і ламаною італійською промовив: "Buona sera, napolitani. Sono molto felice di essere con voi…” – "Доброго вечора, неаполітанці. Я дуже радий, що перебуваю разом із вами".
На трибунах розпочалося справжнє божевілля у хорошому значенні цього слова. Тіфозі затягнули гімн, написаний спеціально для іменитого новачка: "Марадона, нумо, якщо не зараз, то ніколи! Тут твоя Аргентина, ми не можемо більше чекати".
"А потім із динаміків зазвучала інша пісня – на мелодію "Ель Чокло", знаменитого аргентинського танго, – пригадує Дієго. – Тут вони влучили в десятку, адже я так люблю танго! Я перебував там 15 хвилин, всього 15 хвилин. Коли повертався, спускаючись сходами тунелю стадіону, то побачив Клаудію і обійняв її, схлипуючи. Ноги у мене трусилися, як тоді, коли вперше зіграв за "Боку".
Зворушеного Марадону перепинили журналісти і почули від нього: "Я хочу стати кумиром для бідних дітей Неаполя. Вони такі схожі на мене у Буенос-Айресі".
Його полюбили з першого дня, з першого слова, з першого дотику до м’яча. Кажуть, якщо вас люблять неаполітанці – вас люблять по-справжньому. Марадоні неодноразово доводилося чути: "Я люблю тебе більше, ніж своїх дітей". У великій пошані була і дружина лідера "Наполі": "Не смійте зачіпати жінку Марадони, інакше він у неділю не захоче грати".
Дорога Дієго від дому до клубної бази щоразу ставала для нього випробуванням на спритність і хитрість – перед парканом юрбилися сотні мисливців за автографами. "Мені належало якимось чином вийти і бути напоготові за дверима гаража, поки двигун ревів і запускався… Тут я давав відмашку, двері відчинялися і я врізався у натовп, який нарешті розступався, щоб я міг проїхати. Ті ж, хто розгадали мою тактику, переслідували мене на мопедах. Доводилося від них відриватись на "Мерседесі" чи "Феррарі", – регоче Марадона і продовжує. – У Неаполі все йшло для мене так добре, бо я приніс людям те, чого у них не було: паси п'ятою, обводки і титули, але – найголовніше! – я дав їм можливість пишатися. Бо перед моїм приходом ніхто не хотів зв’язуватися з Неаполем”.
Збірна Аргентини. "Вони витоптали мамі увесь сад"
Марадона двічі виводив національну команду у фінал чемпіонату світу. І якщо у 1990-му "альбіселесте" поступилися ФРН, то Мексика-1986 стала для цієї команди абсолютним щастям.
...Дієго стояв на балконі Рожевого Палацу, резиденції президента Аргентини, а внизу ревіло біло-блакитне море із десятків, а може й сотень тисяч аргентинських фанів. "Ми почувалися королями, – розповідає Марадона. – Я вже був знайомий із Альфонсіном (аргентинський президент 1980-х, – "Футбол 24"). Але в той момент, чесно кажучи, я не думав ні про Альфонсіна, ні про інших політиків. Я думав тільки про народ. Я був у ту мить дуже близький до нього. Якби я міг, то зірвав би прапор і кинув його у натовп. На тому балконі у моїх думках промайнуло все: Фьоріто, "Архентінос", "Бока". Усе. Всі мрії, які здійснилися".
Після офіційної церемонії параду із Кубком світу Марадона приїхав до батьківського дому, де його вже очікувала ще одна вболівальницька армія. "Вони витоптали мамі увесь сад, ледь не звівши її з розуму; вони співали, кричали і несли подарунки. Минали дні, а народ не розходився. Дорослі чоловіки і жінки, маленькі діти – всі були тут. Справжня облога!", – розгублено каже кумир нації.
Одного вечора Марадону зворушили два хлопчаки. Він запросив дітей до себе у дім і пограв із ними м’ячиком – до шаленої радості натовпу. "Але це було вже занадто… Я всього лише виграв чемпіонат світу".
"Атлетік". "Марадоно, ти гомик"
24 вересня 1983 року. Страшна дата у спогадах Марадони і всіх, хто на нього молився. У той день "Барселона" приїхала у Більбао, щоб зіграти матч 4 туру чемпіонату Іспанії проти "Атлетіка". До Дієго прикріпили Андоні Гойкоечеа, захисника з прізвиськом "М’ясник”. Опікун брутально і дуже щільно грав із головною зіркою "Барси", а на 59-ій хвилині зламав Марадоні щиколотку. Аргентинець через цю важку травму пропустив понад півроку. У сезоні 1992/93 Дієго повернувся на зловісний баскський стадіон "Сан-Мамес", тільки тепер уже в складі "Севільї".
"Атмосфера була нестерпною, – пригадує Марадона. – Падав дощ, і свист трибун, здавалося, проникав мені під шкіру; тисячі і тисячі людей свистіли в унісон. Як тільки я ступив на газон – дуже зелений і дуже вологий, – поглянув на трибуни і зауважив банер із написом: "Maradona, Marica, te pica el gol de Endica!" – "Марадоно, ти гомик, від голу Ендіки у тебе досі свербить в одному місці".
Ендіка був форвардом "Атлетіка", на рахунку якого єдиний і переможний гол у фіналі Кубка Іспанії-1984. "Барселона" із Марадоною у складі тоді капітулювала.
Далі – більше. Баски увійшли у раж і зарядили із трибун: "Гойко! Гойко! Гойко!" Возвеличенням ката Марадони вони прирівнювали брудний удар до рангу великого досягнення чи навіть титулу. На 20-ій хвилині Дієго опинився на газоні і скорчився від болю. Стадіон знову вибухнув: "Гойко! Гойко!", хоча Марадоні дісталося від Лакабега. Зціпивши зуби, аргентинець підвівся.
"Я встав, щоб сказати їм: "Ось я – стою, живий, ви мене не добили. Ви спробували, але вам знову не вдалося".
А потім біля воріт "Атлетіка" призначили штрафний удар. Марадона перекинув стінку, Маркос проштовхнув м’яч за адресою – гол! "Я завжди знав, як змусити цих басків стулити пельки!" – підсумував Ель Дієго.
"Архентінос Хуніорс". "Від мене стали вимагати 50 тисяч доларів"
Після "Севільї" Дієго Марадона повернувся на батьківщину. Маестро досягнув віку Христа, а це означало, що пора потихеньку "заокруглюватися". Спершу привабливим варіантом здавався рідний "Архентінос Хуніорс". Марадона практично підписав із "жуками" контракт, проте в підсумку опинився у "Ньюеллз Олд Бойз". Який гедзь його вкусив?
"До мого додому прийшли фанати "Архентінос" і стали вимагати 50 тисяч доларів, – пояснює Дієго. – Почалися погрози. Вони обіцяли перетворили моє життя на пекло. Я відповів, що у них не вистачить пороху. Мені набридло, я розвернувся і пішов подрімати".
Але вимагачі не збиралися відступати. Вони патрулювали біля будинку Марадони і, перестрівши його дружину із доньками, вилили на них відро брудної лайки. На стіні навпроти викарбували: "Марадона засц*в".
На фото: У "Ньюеллз Олд Бойз"
На підмогу легенді несподівано прийшли фанати іншого клубу – "Дефенсоре де Бельграно". Кілька переконливих силових аргументів – і хлопців з "Архентінос" вітром здуло. Замість попереднього напису з'явився інший: "Марадоно, "Бельграно" з тобою".
"Так, я завжди був готовий трохи пожертвувати вболівальникам – на банери і вино, але ж не так, щоб вони озолотилися! Якщо ти платиш – тебе підтримують; не платиш – криють матом. Я ніколи не платив за підтримку. Так вбивається пристрасть". Золоті слова, Дієго!
Епілог. Con la diez? Dios
Після 13-річної одіссеї з "Барселоною", "Наполі", "Севільєю" та "Ньюеллз Олд Бойз" Марадона повернувся до першоджерел. У 1995 році, виснажений війнами із президентами клубів та керівниками федерацій різних калібрів, осоромлений тривалими дискваліфікаціями через наркотики і допінг, проте нескорений, Ель Дієго знову вийшов на поле "Бомбонери". Як і тоді, на початку 80-х, "Бока" переживала непрості часи. Камбек Марадони повинен був вдихнути у неї нові сили.
"Стара пісенька "Vale dies palos verdes / se llama Maradona / y todas las gallines / le chupah bien los bolas” – "Він коштує 10 лимонів баксів, його звуть Марадона, і всі ці квочки нехай у нього відсмокчуть" знову повернула мені хороший настрій. Я повернувся на свій стадіон", – розчулився Дієго.
7 жовтня 1995-го. Матч із "Колоном". На "Бомбонері" – неймовірне свято. Перший матч Марадони після повернення! "Я ледь не помер, коли із центральної ложі вибігли Далма і Джаніна (доньки Дієго, – "Футбол 24"). Ледь не помер! Ноги в мене знову затремтіли. Я подякував усім за добрі наміри, але ідея випустити дівчаток на поле з плакатом "Тату, спасибі, що повернувся!", у той час як я був повністю зосереджений на грі, мене ледь не доконала. Щоб заспокоїтися, я підняв очі вгору, до неба, але побачив на одній із трибун плакат: "Con la diez? Dios. Хто під десятим номером? Бог".
Марадона: 5 облич генія і 5 облич мерзотника
"Він був завтовшки як Марадона". Як зробити кар'єру футболіста, не вміючи грати у футбол