"Футбол 24" передає "привіт" тим, хто досі наївно вважає, що "футбол вне политики".
Ідею для написання цього матеріалу підкинув Геннадій Невиглас, колишній держсекретар Ради безпеки, що свого часу очолював ще й білоруську федерацію футболу. Минулого тижня шматки його абсолютно феєричного інтерв’ю тиражувалися і множилися медіапростором, а особливою популярністю користувався спогад Невигласа про реакцію президента Білорусі Олександра Лукашенка на поразку національної збірної від Скуадри Адзурри. Цей кричущий випадок – свідчення того, що політики, правителі і різноманітні тирани дуже часто, як метелики на вогонь, летять у футбол, проте обпалюють собі крила, демонструючи непостійність симпатій або ж елементарне незнання реалій цього виду спорту. Тож зараз ми спробуємо зрозуміти, хто є хто.
Олександр Лукашенко
Президент Білорусі – великий шанувальник спорту, хоча більше асоціюється із ключкою і шайбою, чи тенісною ракеткою, аніж із бутсами і м’ячем. Тим не менше, саме із Короля спорту розпочинав Бацька. Про це він нещодавно пригадав, роблячи комплімент президенту УЄФА Мішелю Платіні. «Я захоплювався вашим баченням поля і грою. Кажу це як професіональний на той час футболіст. Заздрив. Не тільки я, а й усе радянське суспільство заздрило, що у Франції є такий класний спеціаліст», - зізнався Лукашенко.
А ось так лідер Білорусі робить «розбір польотів» після невдалого матчу проти Молдови. Зокрема, він вважає, що молдавани «зібрали команду з колгоспів, але розбили білорусів у пух і прах». Про своїх футболістів Бацька гіперболізовано іронізує: «У них вес, как у меня – 100 килограмм. Куда он побежит?!». Наостанок у голосі лідера з’являються металеві нотки: «Я буду смотреть, смотреть…А потом могу и махнуть. Поэтому давайте результат!»
В якості бонусу – раритетні кадри товариського матчу 1996 року, де Лукашенко на вістрі атаки.
Єлизавета ІІ
На Туманному Альбіоні футбол – це релігія, тому немає нічого дивного у тому, що він популярний і серед жіноцтва. Сама королева Великобританії із задоволенням відвідувала найбільш топові поєдинки, хоча своє серце назавжди віддала тільки одному клубу – лондонському «Арсеналу». У 2004 році Єлизавета не втрималася від спокуси запросити «канонірів» до свого палацу. «Арсенал» тоді якраз здобув чемпіонський титул, не програвши упродовж сезону жодного матчу в Прем’єр-лізі. Ну а зараз на «Емірейтс» частенько навідується принц Гаррі, онук королеви.
Усама Бен Ладен
Великий і жахливий лідер «Аль-Каїди», що спочив у Бозі чотири роки тому, також вболівав за «Арсенал». До того, як стати терористом №1, Бен Ладен мешкав у Лондоні і регулярно відвідував матчі «канонірів» на старенькій арені «Хайбері». Кажуть, що з особливим трепетом він ставився до Тоні Адамса і Деніса Бергкампа. А ще побутує легенда, мовляв, теракт «11 вересня» планувався у Лондоні, але лише через сентименти Усами до «Арсенала» терористи спрямували атаку на Нью-Йорк. Позаяк Саудівська Аравія була його батьківщиною, українські ЗМІ активно спекулювали на цьому під час ЧС-2006, де команда Блохіна потрапила в одну групу із саудами. У моді були заголовки типу «Бен Ладен проти України».
Беніто Муссоліні
Лідеру Національної фашистської партії полюбляють приписувати любов до римського «Лаціо», позаяк він частенько бував на матчах «орлів». Але, по-перше, диктатор тішив своєю присутністю і «Рому». По-друге, після поразки «біло-блакитних» у дербі 1929-го року Муссоліні демонстративно пожбурив посвідчення члена клубу у смітник. От хто був відданим шанувальником «орлів» - це сини диктатора Бруно і Вітторіо, а ось ще один син Романо підтримував «вовків».
Насправді ж Дуче завжди вболівав за «Болонью» - клуб тих країв, де він народився. Із 1925 по 1941 рік «Болонья» здобула 6 Скудетто і 2 Кубки Мітропи, побудувала новий стадіон і базу. Співпадіння?
Владімір Путін
Господар Кремля все частіше стає фігурантом футбольних новин, позаяк коментує темпи підготовки Росії до ЧС-2018. Значно цікавішим є його зізнання про особистий досвід гри у футбол: «Нечасто граю у футбол, але одного разу зіграв на штучному полі і зламав собі ключицю, хоча все життя займаюся дзюдо». А ще просто безцінним є мультик про Путіна і збірну Росії, яка облажалася на ЧС-2014.
Обережно! Нецензурна лексика!
Рамзан Кадиров
Де Путін, там і Кадиров. Глава Чеченської Республіки є почесним президентом грозненського «Терека» і бере активну участь у життєдіяльності клубу. Тренування, матчі – Рамзана всюди багато. У травні 2011-го, коли урочисто відкривали «Ахмат-Арену», Кадиров зіграв форварда у товариському матчі Кавказ – Зірки світу. Ані Діда, ані Бартезу не забив, зате його команда перемогла – 5:2. Між іншим. За зірок виступали такі майстри як Марадона, Аморузо, Костакурта, Барезі, Фігу, Саморано, Богосян, Папен, Фаулер, Франческолі, Вієрі, Айяла, Макманаман.
Наш співвітчизник Ярослав Годзюр, який вже не перший рік захищає ворота «Терека», розповідав нам про щедрість Кадирова. Каже, після важливих перемог Рамзан із легкістю може віддячити героям поєдинку, подарувавши новенькі іномарки. А от під гарячу руку йому краще не потрапляти. Якось під час матчу з «Рубіном» він дорвався до дикторського мікрофона і на увесь стадіон вигукнув скандальну фразу на адресу рефері.
Фідель Кастро
Лондонський «Арсенал» підкорив не лише Єлизавету ІІ і Бен Ладена, а ще й кубинця №1. Кастро вболіває за «канонірів» начебто із сезону 1970/71, коли вони оформили перший у своїй історії трофейний «дубль». Однак у футбольному світі Команданте більш відомий у якості приятеля Дієго Марадони. Вони познайомилися на Кубі, коли аргентинець проходив лікування від наркозалежності, і з того часу підтримують теплі стосунки, часто листуються. «Для мене він – Бог, - зізнається дон Дієго. – Мене часто звинувачують у тому, що я комуніст. Ні! Я – фіделіст».
У січні 2015-го після чуток про смерть Кастро Марадона один із перших спростував цю інформацію. Він отримав від Команданте лист-послання, який містив роздуми про деякі проблеми планети. Відомо, що Фідель уважно стежив за перипетіями минулорічного Мундіалю. Кубинець констатував «екстраординарний рівень футболу» і привітав Мессі, «цього знаменитого атлета, який приносить славу благородному народу Аргентини».
Адольф Гітлер
Легенда, яка пов’язувала фюрера із «Шальке», добяче підмочила репутацію гельзенкірхенського клубу. Ще б пак, Гітлер вшановував своєю присутністю деякі ігри «кобальтових», а сам клуб у період між 1933 і 1942 роками шість разів ставав чемпіоном країни. Мовляв, без допомоги лідера нації не обійшлося.
Разом з тим є й інша точка зору: Адольф мало цікавився футболом, але розуміючи всю цінність спорту у популяризації своїх ідей, ходив на матчі «для картинки». Кажуть, що фюрер лише зрідка міг дочекатися фінального свистка. Зазвичай покидав арену значно раніше.
Франсиско Франко
Іспанський диктатор після Другої світової війни записався у вболівальники і офіційні патрони мадридського «Атлетіко», позаяк «матрацники» були тоді головними опонентами «Барселони». Згодом висоту почав набирати «Реал», тож Каудильйо, не довго думаючи, переметнувся у табір Королівського клубу. Типовий глор, що тут сказати…
Леонід Кравчук
Наостанок – перший президент України після здобуття нею Незалежності. Ще в совітські часи Кравчук курував київське «Динамо» у ЦК компартії УРСР. У 90-х входив до наглядової ради клубу. У 2000-х займався просуванням нашої заявки на Євро-2012, перебував у складі національної делегації в Кардіффі, коли Україна напару з Польщею таки виборола право прийняти фінальний форум чемпіонату Європи. Словом, йому є що згадати. Далі – пряма мова.
«Перший свій матч я відвідав у Києві, студентом. «Динамо» зустрічалося з індійською командою. Пам'ятаю, як був вражений, що індуси грали босоніж. Але духом, настроєм, піднесенням футбольним перейнявся. Є вислів: «Найсолодше для демократії - це шум залу». А для футболу - шум трибун.
«Багато кадрових рішень в «Динамо» приймалися Щербицьким. За пропозицією Лобановського. Перший секретар тренера особисто знав, часто йому телефонував, вони зустрічалися. Одного разу в моїй присутності Щербицький каже: «Валерію Васильовичу, ну як це так, з «Дніпра» взяли людей, вони лавку у вас протирають, а мені телефонують, запитують, навіщо я обезголовив дніпропетровську команду». Лобановський подивився на нього і відповідає: «Володимире Васильовичу, коли ви ведете політбюро, я вам щось раджу?». Мені стало кепсько. Щербицькому ніхто ніколи не заперечував, тим більше в такій формі! Але Перший несподівано замовк. А Лобановський продовжує: «За команду і за гру відповідаю я, а не ЦК. Мені і вирішувати». Щербицький посміхнувся і видав: «Напевно, ти маєш рацію».
«У 1996 році Лобановський приїхав ненадовго до Києва і зайшов до мене - приніс якийсь сувенір. Я запитав, чи готовий він повернутися в «Динамо», не радячись при цьому попередньо ні з Суркісом, ні з кимось ще. Валерій Васильович відразу поставив контрзапитання - в якості кого? Я, природно, не міг вирішувати за керівництво клубу, але взяв на себе сміливість відповісти: головного тренера. Тоді він відразу заявив, що його не візьмуть - мовляв, про Лобановського в Києві ходить дуже багато нехороших чуток. Цей аргумент я парирував легко: якщо справа піде, то чутки відразу вщухнуть. А вже потім дізнався, що Суркіс розпочав переговори з Лобановським в той же час. Тобто наші наміри повністю збіглися».
Олег Бабій, Футбол 24