Колишній головний тренер Вердера Віктор Скрипник в інтерв'ю Футбол 24 розповів про складнощі роботи в Бундеслізі, матчі з Баварією, трансфери, непростий характер Крузе і плани на майбутнє.
"Сам сказав, що в команду потрібно вливати свіже повітря. І пішов в сторону"
– Чим зараз займаєтесь?
– Контракт з Вердером у мене до літа. Зараз вже визначаюся і, напевно, не буду продовжувати контракт далі. Тому що далі хочеться попрацювати тренером – розглядаю пропозиції інших клубів.
– Вас звільнили з поста головного тренера Вердера, але контракт з цим клубом залишається. Що конкретно робите в бременському клубі?
– Входжу до складу аналітичної групи, яка дивиться за суперником і за розвитком свого клубу. Це не повсякденна робота, коли потрібно сидіти з ранку до вечора. У той же час керівництво завжди хотіло, щоб я залишався і далі продовжував контракт в Бремені на інших посадах – скаута, спортивного аналітика.
Мені вже хочеться подивитися збоку. Я в Вердері 22 роки, починаючи з гравця і закінчуючи шеф-тренером. Пройшов усі щаблі – і за виживання боролися, і вигравали чемпіонство. Зараз хочеться чогось іншого – в світі є не тільки Вердер.
– Коли ви пішли з посади головного тренера, то чому не розірвали контракт і не пішли тренувати в інший клуб? Не здається, що втратили два роки?
– А навіщо? Та ж пауза робить тренера сильнішим – він може подивитися з боку і проаналізувати, що зробив. Можна розібратися в футбольних нововведеннях, поїздити по різних семінарів – в Німеччині це дуже розвинено. Ти їздиш, вчишся, підглядаєш. Тут ніхто не закривається – всі один з одним діляться.
Те, що я вчив у 2007-му році, коли здавав на PRO-ліцензію – це добре. Але футбол не стоїть на місці – потрібно розвиватися.
А розривати контракт, аби щось довести і йти в другу або третю Бундеслігу я не бачив сенсу. У мене не було пропозицій з першої Бундесліги – в такому випадку я б звернув на це увагу. У мене цього не було. Маючи такий хороший контракт, як у Вердері, і працюючи в такому клубі, я не вважав за потрібне йти.
– Звільнення стало для вас несподіванкою?
– В середньому 7-8 команд Бундесліги за сезон змінюють тренера. Зараз і Баварія це зробила, і Дортмунд. Не кажучи про командах, які борються за виживання. Я пропрацював два роки.
Звільнення стало для мене не очікуваним, а не виключеним. Завжди неприємно, що команда програє і слабша за інших. Для цього були різні причини. У мене склалася така ситуація, що були травмовані і нові гравці. Якби я знав, що сім чоловік основи не зможуть грати і приступлять до тренувань тоді, коли почався чемпіонат ...
Мій відхід став обопільним рішенням. Я ні на кого не ображаюся. На мене теж не зляться – якби злилися, то б розірвали контракт. Сказали б, що я не потрібен. А так – мені ще пропонують залишитися.
– Чому ви вважаєте свій відхід з посади головного тренера Вердера закономірним?
– Тому що ми програвали – Баварії, Гладбаху, вдома Аугсбургу. Хотілося, щоб команда стрепенулася, прийшов новий тренер з новим поглядом. Це ж звикання йде. Потім вже пішли розмови. Я ніколи не тримався за це місце, не бив себе в груди, кажучи, що я найкращий. Прийшли нові люди, вже і їх змінили. Зараз взагалі інший тренер працює.
Тут на перше місце ставиться клуб. Як він живе. З року в рік Вердер набирає гравців, розвиває їх і продає. Якщо чесно, мені б не хотілося продавати основних футболістів. А щоб клуб розвивався і жив далі, потрібно так робити. Це наслідки того, що існує ризик. Новим гравцям потрібен час. Що і привело до плачевного результату.
– Вам можна було в тій ситуації щось зробити по-іншому?
– Ти залежний від ситуації. Ви зараз же не можете сказати, хто виграє Лігу чемпіонів. Ніхто не знає, хто в кінці травня буде на піку форми, у кого не буде травм, у кого буде емоційна стабільність. Так само і в Бундеслізі – немає передбачуваності. У минулому році Шальке програв 5 перших ігор, в позаминулому – Гладбах. А вони грали в Лізі чемпіонів. В цьому році Кельн вийшов в Лігу Європи, але вилетів. Уже можна так сміливо сказати. Всі ці команди змінювали тренерів.
Таке і зі мною сталося. Ми віддали двох центральних захисників – Вестергарда і Джілободжі. На них у нас будувався результат. Останнього хотіли викупити у Челсі, але не можна було – багато грошей просили. А першого купили за 2,5 мільйона євро, а продали за 15. Уджу купили за 4,5, а продали за 11. На ці зароблені гроші купили гравців, які почали грати тільки зараз. На той період вони були три тижні в команді і ще сирими. Потрібен час.
Потім у мене Пісарро зламався, Баргфреде не було, Крузе ногу зламав, Юнузовичу ніс розбили. За цей час ми отримали три поразки, а я – критику. Я тоді сам сказав, що потрібно вливати свіже повітря, як німці говорять. Мене ніхто не виганяв – я пішов в сторону. Прийшов інший тренер з Вердера, зараз теж людина з клубу тренує. Ось так працюють в нашому клубі.
– Що найприємніше за час вашої роботи в Вердері?
– Раніше я читав про великих тренерів, їх шлях. Я теж можу згадати кожен свій місяць в Вердері: як я прийшов сюди, які були результати, як тренери змінювалися. Було як у кіно – в кінці я став головним тренером. Це той пацан, який вперше приїхав сюди із запорізьким Металургом. Ми були на зборах між Бременом і Гамбургом. Заїхали в Бремен на місто подивитися і побачили автобус Вердера.
А в 96-му я вже перейшов в цю команду. Тут тренували і Рехагель, і Шааф. А потім цю посаду зайняв я. Це приємно. Ти не купив, а заробив це своєю працею. Іноземцю в Німеччині ніхто нічого не подарує за гарні очі. Моя праця, яку я робив і любив, привела до того, що заробив такий пост.
– А що для вас було найважчим?
– Ти розумієш, що твоя команда гідна Бундесліги, але їй потрібен час, а у тебе його немає. Це найважче.
Перше, що я робив, коли приходив на роботу, – це питав у лікарів про здоров'я своїх гравців. Але в пресі ніколи не говорив, що у мене всі хворі, тому ми погано грали. Я завжди говорив, що в нас є кваліфіковані футболісти, у них є шанс зараз, тому що основний гравець травмований. Так я стимулював команду. Навіть зараз є ті молоді хлопці, які починали при мені – ті ж Еггештайн, Вельковіч тепер стали основними.
"Матчі з Баварією, як похід до зубного лікаря – не хочеться, а треба"
– В українському футболі у тренера різні функції – від комплектації команди до вибивання грошей від керівництва. Чим конкретно займається тренер команди Бундесліги?
– Тренер повинен вміти все. Тільки у нас не вибивають гроші і не бігають за формою. Ти повинен бути в курсі всього – у тебе є помічники, які займаються різними речами. А ти відповідаєш за спортивний результат.
При цьому я повинен адаптуватися до тих умов, які є. Є бюджет клубу, він прораховується на цілий сезон. Якщо є гроші на покупку гравців, ти намагаєшся працювати на перспективу. Щоб купити, розвинути і продати. І далі дивитися вперед. Ось це була одна з моїх завдань в Вердері.
– У вас виходило?
– Коли я прийшов, у бюджеті був дефіцит. У клубі мені сказали, що потрібно продати декількох гравців, щоб не було цього мінуса і бюджет наповнився. Це було складно зробити – треба ж розлучатися з лідерами. Але нічого, впоралися. Потім в півфінал Кубка Німеччини вийшли – це теж прибуток принесло.
У Вердера немає дядька з грошима або спонсора. Ми самі заробляємо. У цих умовах і живемо. Коли я йшов, то клуб вже був в плюсі.
– Чому українських тренерів так мало в Європі?
– Звідки ж я знаю? Я тут грав і коли підписував останній контракт, то мені запропонували три роки бути футболістом і три роки тренером. Ось я провів останній сезон у якості гравця і вже через місяць почав діяти контракт тренера. Втягнувся і став працювати тренером за кордоном.
Але тут і своїх вистачає. Німці впевнені в тих, хто у них здавав на ліцензію. Тому в Німеччині не так багато іноземців. Зараз пішла мода брати тренерів, які раніше працювали з другою командою. Вони вже знають структуру клубу, хлопців, усі нюанси, систему. Це теж правильно. Тому немає такого – там хорват, італієць, українець чи росіянин.
– Крім того, щоб здобувати спортивний результат, ви повинні були думати про майбутнє клубу, про те, кого продати і кого купити. В українському футболі все простіше – є дядько, який дає гроші, немає бізнесу. Може, це розбалувало наших тренерів, і вони не хочуть кудись їхати?
– Але ти ж від цього спонсора залежиш. Я впевнений, що кожен хотів би попрацювати за кордоном в хороших клубах. Якщо їхати на виїзд, ти знаєш, що тебе не вб'ють судді. Як в 90-ті в Україні. Ти їдеш і впевнений – як би не грав, нічого не допоможе. А тут ти завжди дивишся на себе, як ти підготовлений. Тільки твоя робота дасть відповідь на те, як зіграєш наступний матч. Звичайно, трапляються помилки. Але в цілому – хто сильніший, той і виграв.
Преса теж специфічна. До четверга обговорює минулий тур, а з четверга починають розбирати наступний. Ти завжди під наглядом - що зробив, що сказав, як поводишся, як проходять тренування. Це так просторікувати під мікроскопом, що волею-неволею ти стаєш хорошим фахівцем, який повинен все знати. Але тобі допомагають помічники. Чим вони сильніші, тим сильніший ти. Чим кращі вони в своїй галузі, тим краще тобі.
Мені пощастило – і Кордтфельд, який зараз головний тренер, і Фрінгс – хороші фахівці, які пройшли шлях з другої команди. Коли формується така тренерська команда, то кожен один одному довіряє.
– В Україні по-іншому?
– Можу судити по тих часах, коли грав в футбол. Ти головний тренер, тобі дають помічника і кажуть: "Тут ще працює кум, сват. Вони тут спокон віків". Ти їх не знаєш, але повинен притиратися.
За кордоном же дивляться тільки на результат. Ось тому я нічого і не говорив після відставки. Адже, щоб я не сказав, вийшло погано – результату немає. Так і в іншу сторону – ти можеш погано тренувати або не тренувати взагалі. Але якщо виграєш, тобі ніхто і слова не скаже. У центрі, як не прикро, стає результат, а не красива гра.
А футболіст важливіший не те, що за тренера, а за клуб. Як в Дортмунді було з Обамеянгом і Дембеле. Це неправильно. Є агенти, які спекулюють. Приходять і просять у клубу більше зарплати, якщо немає – гравець піде.
– Як з цим боротися?
– Моє тренерська завдання – бути в хороших відносинах з гравцями, прищеплювати їм любов до клубу, щоб вони пишалися, що грають тут. Так було з дітьми, юнаками і дорослими. Але зараз на перше місце виходять гроші. Коли я грав, говорили, що гроші голи не забивають. А зараз же навпаки – тільки гроші голи і забивають. Якщо у тебе є гроші, ти накупив собі гравців, і вони дають результат. Тому не потрібно розповідати, що "а ось ми колись", а бути готовим в цю мить до того, що є зараз.
Два роки у мене в голові був лише Вердер, я готувався до наступного матчу, аналізував суперника. Я ж не дивився, що робить Баварія – воно мені і не треба було. Ми грали в різних чемпіонатах.
– Настільки велика різниця?
– Матчі з Баварією, як відвідування зубного лікаря – не хочеться, а треба. Тільки Баварія вирішує в Німеччині, як ти себе почуваєш після гри з нею – добре чи погано. Якщо у неї хороший день – вона тобі відвантажить стільки, що у тебе потім погана ніч.
"Футбол – він і в Африці футбол. Хоча в Африку поки не хочу"
– Назвіть трьох підопічних, у яких є потенціал, щоб вирости в топ-футболістів.
– Максиміліан Еггештайн. Ми його брали в Вердер, ще коли він був 15-річним. Його брат на рік молодший і грає у другій команді, з нами він з 14-ти років. Ми його вже брали на професійні збори. Зазначу також Зельке, якого потім продали в Лейпциг за 9 мільйонів.
Всі вони – майбутнє німецького футболу. Але все залежить від них. Є багато факторів, які впливають на успіх – травми, атмосфера в команді, психологія, бажання.
– А з ким було дуже багато проблем?
– Хороший гравець – завжди проблемний. Тому що у нього характер не такий, як у всіх.
Ось як Крузе сприймати? Ми всі його знаємо, він наш вихованець, але у нього були проблеми у всіх клубах. А ми його все одно запросили. Він – гравець. У карти любить грати, літає на покерні турніри. Тільки ні краплі спиртного не п'є.
Для нас було важливо те, що він робить на полі. Ми сказали йому, що дамо велику зарплату – хоча важкий характер. Він зараз приносить багато користі клубу.
В інших клубах тренерам і керівникам не подобалося, як він себе в побуті веде. Але на тренуваннях та іграх – звір. Якщо грає в теніс, то хоче тільки виграти. І так на кожному кроці. Він заряджає цим команду, але з іншого боку – створює багато проблем.
Тому що він вимогливий до інших. Кинуті ним в запалі слова можуть поранити, образити інших. Хто це пройшов, той знає, що воно не повинно робити боляче.
– У гравців Бундесліги бувають проблеми з алкоголем?
– У моїй кар'єрі був один такий футболіст, коли я ще грав. Не буду його називати, але він міг прийти з запашком. Коли я тренував, подібного не було. Всі знають, що футболіст – найкраща професія. Бути футболістом в цей час з великими грошима і приголомшливою аурою навколо – круто.
Всі подумають, що ти дурна людина, якщо все загубиш. Скажуть, що дурник. Коли команда сидить, хлопці п'ють пиво, але кожен знає свою міру. У когось – один келих, у когось – три. Але завтра всі прийдуть на тренування – це їхнє майбутнє.
– Ви більше німець чи українець?
– Вдома я говорю тільки російською або українською – батько говорив першою, а мати – другою. Всі діти говорять російською. Але ментальність вже німецька, хоча я добре і нашу знаю. Це нікуди не вивітрилося.
– Де ми можемо побачити Віктора Скрипника в майбутньому?
– Немає такого, що я сиджу і вибираю. Зараз я до всього відкритий. Якщо не буде пропозицій, то я можу і в Вердері залишитися. Хоча до останнього тягнути не можна – хочу вже в квітні визначитися. Можу уявити і роботу в Україні – це моя батьківщина. Так же само я живу за кордоном 22 роки, можу працювати і в інших країнах.
Футбол – він і в Африці футбол. Хоча в Африку поки не хочу (сміється). Запрошення були – відхиляв їх з різних причин. Зараз же відкритий до нових пропозицій і не боюся нових випробувань.
– З Локомотива у вас дійсно була пропозиція?
– Було б дивно, якби зараз Локомотив хотів змінювати тренера – у них все добре. Контакту немає.