"Футбол 24" не міг не привітати Віктора Леоненка з ювілеєм, 25-річчям дебюту за "Динамо". Але Віктор Євгенович не вміє давати нецікаві інтерв’ю, отже тримайте чергове вогняне в’ю відомого у минулому нападника "Динамо" і нині ведучого програми "Великий футбол".
Рівно 25 років тому, в зустрічі чвертьфіналу Кубка України проти запорізького "Торпедо" нині головний критик "Динамо" дебютував у складі киян.
25 років тому Віктор Леоненко дебютував за "Динамо"
Власне, спеціально для "Футбол 24" тричі найкращий футболіст України згадав і той матч, і всіх тих, хто з ним тоді був у команді.
"Впродовж усього першого тайму Віктор Банніков стояв у тунелі стадіону "Динамо" і тримав мене за руку"
– Ту гру забути складно, – бере слово Віктор Євгенович. – Впродовж усього першого тайму Віктор Банніков (тодішній президент ФФУ – прим. авт.) стояв у тунелі стадіону "Динамо" і тримав мене за руку, сумніваючись, чи варто мене допускати до участі в матчі. З московського "Динамо" я банально втік, і Банніков побоювався, що дискваліфікувати можуть не лише київський клуб, а й Федерацію, яка допустила мене до участі в офіційних матчах. Але в перерві питання все ж залагодили, і Кирилович (головний тренер "Динамо" Анатолій Пузач – прим. авт.) випустив мене на поле замість Серьоги Ковальця. Установки перед виходом на поле не отримав. Пузач взагалі не говорив зі мною ніколи. Чому? Не знаю. Такий парадокс.
Мушу сказати, що перед дебютом за "Динамо" хвилювався дуже сильно. Мені це не властиво, але так було. Хвилювання було сильним настільки, що аби його вгамувати, перед виходом на поле "з’їв" трохи "Амаретто", популярного на початку 90-х лікеру. А на полі в мене виходило майже все. Познущався з оборонців "Торпедо" страшенно, що хотів з ними виробляв. Єдина вада – забити тоді так і не вдалося. Ні мені, ні іншим динамівцям. Та ще й гол курйозний пропустили – м’яч влучив у спину Серьозі Зайцю й залетів у ворота. Матч завершився 1:1 і за сумою протистояння ми вилетіли.
Повинен сказати, що команда у нас тоді була дуже пристойна. Усі гравці – талановиті. Зрештою, в "Динамо" інших не брали. Правда, окремі люди були слабкими. Але то тренери їх такими зробили. Мова не лише про 1992-й, а про весь період першої половини 90-х, до того часу, поки до Києва не повернувся Лобановський. Скільки гравців у той період Фоменко, Сабо, Онищенко, Павлов не помітили? Приміром, я при Онищенку майже не грав. Те саме стосується і Юри Калитвинцева з Сергієм Беженаром.
Але зупинимося на 1992-му.
Цитата Кварцяного чи перл Леоненка? Тест від "Футбол 24"
"Кутя з Сергієм з жадності ще й брали у клубі талони на дизпаливо"
Ігор Кутєпов. Дуже сильний воротар. Але воротарі – то окремі люди. Ігор, скажімо, не грав у карти. Його з Ковальцем у команді за те не любили, що не дивлячись на те, що команду повністю забезпечували продуктами й усім необхідним, Кутя з Сергієм з жадності ще й брали у клубі талони на дизпаливо, яке в ті часи у будь-якого тракториста можна було купити по п’ять купонів.
Вальдемарас Мартінкенас. Теж гарний голкіпер, Царство йому Небесне. Мені він запам’ятався фразою: "Вальдек – жадный, Вальдек денег не даст". Іншими словами, Мартінкенас грошей не позичав принципово. А позичати тоді в команді любило чимало хлопців. Правда, я до їх числа не входив.
Олег Лужний і Сергій Шматоваленко. Роботяги, які невтомно носилися по флангах усі 90 хвилин. І при цьому зробили дуже багато результативних пасів. Скажімо, я забив чимало після передач Лужного. Зрештою, з моїх пасів люди теж чимало м’ячів провели. Тільки тоді ніхто відповідної статистики не вів. І відео не збереглося. То Ярмоленку голи дітям нині прискіпливо рахують усі. Взагалі, мені дивно, що жоден з тренерів, з якими доводилося працювати, не помітив у мені Заварова. Через швидкість мене ставили в нападі, хоча насправді комфортніше почувався б на позиції фантазісти. Віддавати я любив більше, ніж забивати.
"Міг і по печінці дати, і голову відірвати". 11 характеристик залізного капітана Олега Лужного
Ахрік Цвейба. Наш капітан. Таких технічних оборонців у своїй кар’єрі не зустрічав. Точніше, трохи згодом у Києві грав також Серьога Беженар, не менш технічний стоппер.
Анатолій Безсмертний. Толік – то вбивця, Олег Кузнєцов №2. При відборі м’яча методами не перебирав. Правда, нині, під час виступів за ветеранів, у Безсмертного прорізалася й техніка. Мені пощастило, що проти Анатолія не грав. А ось жорсткість Серьоги Леженцева, ще до того як він перейшов у "Динамо" і став моїм другом, відчув на собі. Добряче він мене побив, виступаючи за тернопільську "Ниву". Але правильно робив. Оборонці так і повинні грати.
Ерванд Сукіасян. Найшвидший поміж усіх наших оборонців. А ще – дуже технічний. Ерванд був моїм другом. Щира душа. Взагалі, у житті не зустрічав жодного поганого вірменина.
"Суркіси знали, що ми в "Бінго" й іноді злилися"
Гінтарас Квіткаускас. У нас він грав в обороні. На жаль, Гінтараса вже нема, помер від цирозу печінки. Пив він ще в нас. Зрештою, тоді в "Динамо" не було таких, хто б не пив. Я теж пив. Але знав коли. Сидів разом з усіма, пив пиво. Суркіси знали, що ми в "Бінго" й іноді злилися. Але я ніколи не ховався. Ще коли спілкувався з Гришею та Ігорем, вони говорили: "Ти бодай пив після матчів, а Алієв з Мілевським вживали до, під час і після гри". До слова, ми в ресторані могли замовляти що завгодно. Клуб оплачував. То окремі хлопці приходили з "тьолками", замовляли шампанське чи горілку, а щоб не "палитися" записували, що брали їжу. "Ви хоч не наглійте, замовляючи по 500 салатів, б…дь" – попереджував.
Олег Волотьок. Талановитий хлопець. Не праві ті, хто розповідає, що першими святкувати гол "літаком" почали Роналдо і Монтелла. Вінченцо навіть називали "аеропланом". Але мало хто знає, що ще задовго до них так відзначив свій гол у виїзному матчі проти "Дніпра" в 1992-му Волотьок. Завдяки тому м’ячу ми виграли 1:0.
Андрій Анненков. Універсал, хороший, надійний гравець, діяв і на позиції заднього оборонця і в середній лінії.
Павло Яковенко. Видатний півоборонець. Заваров у команді 80-х виконував, а Паша займався чорновою роботою. На жаль, разом ми пограли мало, оскільки Яковенка замучили травми. Якось ми жили в одному номері в іще українському Луганську. Паша ж увечері любив розтягуватися, розминатися. В процесі він вирішив пустити трохи свіжого повітря. В мить, коли Яковенко відкривав кватирку, на нього зірвалася гардина. Ще стара, совєцька, важкезна. Просто диво, що Павло тоді залишився живим.
"Ми здійняли бунт і збиралися звільнити Сабо. Ковальця Ігор, Григорій і Медведчук матюкали так, що було аж страшно"
Сергій Ковалець. Гарний хавбек, вмів віддати передачу. Ми з Серьогою, можна сказати, земляки. Бо моя дружина хоч і етнічна росіянка, але народилася, як і Сергій, в Красилові Хмельницької області. Ковалець з "Динамо" зі скандалом пішов. То коли ми здійняли бунт і збиралися звільнити Сабо. Коли це сталося, нас викликали на розмову Суркіси і Медведчук. Думали, розмовлятимемо разом, але нас викликали поодинці. Коли зайшов я, Медведчук подарував квіти. "Вітаю, у твоєї доньки сьогодні День народження. Іди їй подаруй" – каже. То було 8 вересня. А Ковальця Ігор, Григорій і Медведчук матюкали так, що було аж страшно. Він постраждав більше за інших. Врешті, з команди тоді виперли багатьох, зокрема Ковальця, Діму Топчієва. Мені пощастило залишитися.
Степан Беца. Швидкий, технічний, роботяга. Постійно грав у шапці, бо перехворів менінгітом. У Стьопи якось температура піднялася під 40, ледь не помер. Зрештою, я його погано знаю, бо тоді ж, у грудні 1992-го Беца загинув в автокатастрофі.
Володимир Шаран. Мій друг. Починав як нападник, потім став півоборонцем, а при мені грав у "Динамо" навіть в обороні. Один з тих, хто змушений був при Сабо з команди піти. Відпускати таких футболістів так само абсурдно, як приміром, Сергія Мізіна, який потім, виступаючи на позиціях опорного хава і останнього оборонця, набив за кар’єру 106 м’ячів.
Сергій Заєць. Міг забити щокою з 40-ка метрів. Московському "Динамо", ще коли я там виступав, Серьога у чемпіонаті СССР так і забив. З "Динамо" Зайця прибрав Сабо. За те, що не робив ривків. Йожеф Йожефович казав, що Сергій грає в монотонний футбол.
Юрій Мороз. Фізично сильний, але й дуже технічний гравець.
Олег Матвєєв. Вважаю Олега найталановитішим у "Динамо" 1992-го. Але характер Матвєєв мав мінливий, дуже хвилювався. Через те, коли виходив у основі, губився на полі. Мені це було незрозуміло, бо на тренуваннях Олег виробляв дива.
Юрій Грицина. Повністю розкритися не зміг. Навіть зараз, у своїх 45 Юра, виступаючи за ветеранів, дивує неймовірними ривками. В молодості він теж виділявся швидкістю.
Леоненко проти Шевченка та "Динамо" і ще 20 олдскульних фото, від яких перехоплює дух
"Саленко – скупий, але дуже талановитий нападник"
Валерій Єсипов. Запам’ятався лише тим, що потім, коли Валерій пішов, про нього "не злим тихим" постійно згадували клубні адміністратори. За те, що втік і забрав з собою все екіпірування, яке в ті часи треба було перед тим як ідеш з команди, здавати.
Олег Саленко. Сало любив повозитися з м’ячем. Стягував на себе двох-трьох оборонців, але одначе не віддавав. Скупий, але дуже талановитий нападник. Його рекорд на чемпіонаті світу-1994 говорить сам за себе.
Віктор Леоненко. Після виступів під керівництвом Валерія Газзаєва мене не лякало вже ніщо. Ще у Москві засвоїв, що головне для нападника – влучати у ворота. Воротар Сашко Уваров плювався, як довго й наполегливо ми з Ігорем Симутенковим, Ігорем Коливановим і Кірею (Сергієм Кіряковим – прим. авт.) обстрілювали його ворота. А в Києві я тренерів не слухав. Навантаження, які вони давали, часто були безглузді.
"Якщо б мене хтось послав – вбив би". Правила життя Віктора Леоненка
"Я проколов собі вухо – у Марадони також сережка була". Все, що треба знати про Віктора Леоненка
"Вітя, ти – ніхто". Відповідь Зозулі і ще 7 жорстких контрвипадів на критику Леоненка