Віктор Хлус в українських любителів футболу насамперед асоціюється із виступами в київському "Динамо". Натомість журналіст сайту "Футбол 24" розпитав в цього доволі неординарного футболіста 80-х про кар'єру після виступів у столичній команді.
- Вікторе Івановичу, у київському "Динамо" ви провели хороші сезони, ставши чемпіоном і володарем Кубка СРСР. Потім несподіваний поворот у кар'єрі, перехід до складу середняка союзної "вишки" одеського "Чорномореця".
- У 1985-му вийшло, що зіграв у двох командах: київському "Динамо" та одеському "Чорноморці". Мені ж було всього двадцять сім років. Хотілося грати, а не гріти "банку" і мені здавалося, що Лобановський, не ставлячи мене до стартового складу, перестав мені довіряти. Ось я і став подумувати про зміну команди... Влітку з сім'єю відпочивали на батьківщині моєї дружини Стелли в Одесі. Засмагаємо на пляжі, підходять до нас представники "Чорноморця" і запрошують проїхати з ними в офіс футбольного клубу. Я погодився. Приїхали і стали вести бурхливі переговори. Одесити переконували мене години дві-три про необхідність переходу, а доводи були такими, що в чемпіонаті повинні зайняти місце в провідній шістці та гарантували участь в Кубку володарів кубків УЄФА. Подумав, порадився з дружиною, яка була тільки "за" і в підсумку прийняв пропозицію "моряків" на перехід до команди.
- Валерій Васильович Лобановський був не проти вашого рішення?
- Для нього моє рішення про перехід в Одесу стало несподіванкою. Він викликав мене до себе в кабінет і каже: "Вікторе, з "Динамо" просто так не йдуть. Подумай гарненько. Даю тобі місяць". Для себе я все вирішив і переїхав до Одеси.
- Чи стала Одеса у футбольному плані вдалою?
- Ні. У "Чорноморці" не склалося, це був найневдаліший час за всі роки у моїй кар'єрі. У нас не було взаєморозуміння з головним тренером Віктором Прокопенком. Після тренувального процесу і загалькомандної зупинки в "Динамо" мені складно було перебудуватися до реалій у стані одеситів. Провівши більшу частину сезону в 86-м у складі, тренер вивів мене і Віктора Пасулько з команди, як гравців, що не підходили під його бачення футболу. Адже ми відкрито висловлювали своє невдоволення тренувальним процесом і відсутністю дисципліни в "Чорноморці", що, природно, не подобалося керівництву. "Чорноморець" став сипатися в чемпіонаті, провалюючи матч за матчем. Вболівальники, бачачи все це, влаштували відкриту підтримку на стадіоні за мене і Пасулько, і керівництво "Чорноморця" змушене було мене повернути. Але все одно невдалі поєдинки в чемпіонаті відбилися на турнірному становищі. 1987 рік "Чорноморець" починав у першій лізі.
- Здається, Пасулько так і не повернувся в команду?
- Вітя був непохитний у своєму рішенні. Він відмовився повертатися в команду і погодився на перехід у московський "Спартак". Звідки його стали регулярно викликати до збірної СРСР.
- Після "вильоту" одеситів з вищої ліги ви перейшли до грузинської команди з Ланчхуті - "Гурії", що досить незвично для футболістів з України на той час.
- Зі мною зв'язався старший тренер "Гурії" Олександр Парменович Котрикадзе і запропонував перейти. Я відповів згодою, оскільки у команди були хороші плани на сезон, але коли стало "валитися" тбіліське "Динамо", керівництво республіки внесло корективи в наші амбітні плани...
- Грати без завдання на сезон?
- Не тільки це. Ми стали грати в цікаві ігри, а просто "зливати" їх на догоду головній команді Грузії. Що цікаво, наша зарплата і побутові умови за тих часів були на хорошому рівні, незважаючи на те, що Ланчхуті - це невеликий районний центр.
- У травні 87-го команду прийняв Михайло Фоменко. "Гурія" трохи стабілізувала свій склад і гру, але не врятувалася від пониження у класі. Потім прагматизм Фоменка дозволив команді знову вийти на хороший рівень. Що можете сказати про той період?
- За підсумками 88-го ми стали четвертими в першій лізі. Хоча, якщо відверто, могли спокійно виходити у вищу лігу. Склад команди був досить міцним. Крім сильних грузинських футболістів, Михайло Іванович запросив і українців - воротаря Квасникова, досвідчених захисників Володю Пахоменка і Олексія Варнавского з "Шахтаря", хавбека Миколу Романчука і нападника Ігоря Яворського. Ми показували цікавий футбол з акцентом на атаку і забили більше 70-ти м'ячів за чемпіонат.
- Ви також провели класний сезон, ставши з 21-м голом другим бомбардиром першої ліги. А кого з футболістів "Гурії" того часу могли б виділити в кращу сторону?
- Так, мені вдався сезон 88-го. У змаганні кращих снайперів першої ліги мене змогли обійти лише Мухамад з "Паміру" і волгоградець Нікітін з "Ротора", які забили на один гол більше. З цього приводу згадую вислів Лобановського на забиті мною голи: "Ні, це не ти забив м'яч головою. Просто м'яч потрапив тобі в голову" (усміхається, - авт.). Що стосується кращого, складно назвати. Майстрерних хлопців грало досить багато за "Гурію", це і названі мною українці, а також воротар Кантарія, польові гравці: Данелія, Цаава, Какілашвілі, Жорданія, Гогричіані, Гогічаїшвілі, Прідонішвілі, Ткебучава, Коргалідзе та інші. Але все ж виділю крайнього бека Олексія Варнавского. Професіонал до мозку кісток. Гравець з великої літери. Його несподівані рішення і флангові проходи завжди загострювали гру команди.
- Наступний сезон став переможним. Грузини, яких вів український тренер, зайнявши друге місце в першій лізі, забезпечили собі вихід до елітного дивізіону чемпіонату Союзу. Ви ж вирішили продовжити свою кар'єру у Швеції. Не шкодуєте про своє рішення?
- І зараз думаю, що прийняв правильне рішення. Мені тоді йшов 31-й рік, і хотілося чогось нового. Інша країна, інший народ, архітектура і культура. Все інше. Тому коли з'явилася можливість перейти в закордонний клуб, довго не роздумував. Тим паче, переходив до одного з найсильніших клубів Швеції ГАІС з Гетеборга або як їх називають місцеві вболівальники - "рибалки".
- Крім вас у Швеції переїхав і ваш динамівський одноклубник Вадим Євтушенко. З ним підтримували стосунки?
- Не тільки Євтушенко переїхав у Швецію. Наприкінці вісімдесятих у Швеції був висаджений цілий десант футболістів з СРСР. Майже в один час приїхали ми з Вадіком, і три Сергія - Пригода з московського "Торпедо", Ковальов, Андрєєв з Ростова-на-Дону. І перший же сезон ми закінчили на призових місцях: Євтушенко у складі "АІКа" завоював "золото" чемпіонату, Ігор Пономарьов з "Норчепінге" - "срібло", а я в "ГАІСі" - "бронзу". Мені також було приємно визнання вболівальників, які назвали мене кращим футболістом команди за підсумками чемпіонату. З Вадиком в основному на полі перетиналися, а поспілкуватися рідко доводилося.
- Після радянського футболу, яким перед вами постав шведський?
- Після тотального футболу, який сповідували у "Динамо", у Швеції я просто відпочивав на полі, кожен проведений матч перестав бути виснажливою роботою. Мене в перший час навіть гальмували: "Хлопче, куди ти мчиш, твоє завдання - голи, не метушися". А я з напрацьованою роками звичкою рвався в бій по всьому полю. Після "ГАІСа" я перейшов в "Ельфсборг" з Борса, а закінчував кар'єру в професійному футболі у столичному "Йонсередсе".
- Ви, як колишній нападник, кого вважаєте найсильнішим вітчизняним форвардом на даний час?
- Нападник, насамперед, цінний своїми голами. А серед наших хлопців стабільними гольовими показниками відрізняється тільки харків'янин Марко Девіч. Саме його я вважаю найсильнішим форвардом на даний час. Йому вже 30, а спортивна злість, гольове чуття, швидкість і нестандартні рішення у нього як і раніше на хорошому рівні. Він без сумніву найцінніший гравець "Металіста". На мою думку, його часто не вистачає в стартовому складі національної збірної.
З особової справи:
Хлус Віктор Іванович
Народився 12 лютого 1958 року в Новгороді-Сіверському Чернігівської області.
Ігрове амплуа: нападник. Спортивне звання: майстер спорту СРСР з 1981 року.
Виступав у командах: 1979 - "Буковина" (Чернівці), 1980/1985 - "Динамо" (Київ), 1985/1986 - "Чорноморець" (Одеса), 1987/1989 - "Гурія" (Ланчхуті), 1989/1990 - ГАІС (Гетеборг, Швеція), 1991 - "Ельфсборг" (Бурос, Швеція), 1992/1994 - "Йонсередс" (Гетеборг, Швеція)
В єврокубкових турнірах під егідою УЄФА провів 10 матчів, в т.ч. за київське "Динамо" (Київ) - дев'ять і за "Чорноморець" - один.
У вищій лізі СРСР провів 168 матчів, забив 36 голів.
В першій лізі СРСР провів 42 матчі, забив 21 гол.
У другій лізі СРСР провів 44 матчі, забив 12 голів.
У чемпіонаті Швеції провів 38 матчів, забив 11 голів.
Титули та досягнення:
• Чемпіон СРСР 1980, 1981 і 1985 років.
• Володар Кубка СРСР 1982 і 1985 років.
• Срібний призер чемпіонату СРСР 1982 року.
• Бронзовий призер чемпіонату Швеції 1989 року.
• Срібний призер першої ліги СРСР 1989 року.
• Включався в список 12-ти кращих футболістів Української РСР під № 2 серед нападників в 1981 році.
Дружина - відома гімнастка, олімпійська чемпіонка московської олімпіади 1980 року, неодноразова чемпіонка і володарка Кубку Світу зі спортивної гімнастики Стелла Захарова. Виховує двох дітей: старший син Олег і молодша донька Христина.
Зараз працює в КДК Федерації футболу України, а також очолює команду ветеранів київського "Динамо".
Розмовляв Віктор Хохлюк