Редакція сайту "Футбол 24" завершує цикл матеріалів, присвячених трьом претендентам на Золотий М'яч за підсумками 2014 року. Точніше, аргументації, чому кожен із них може цей приз отримати.
Андрій Холявка навів аргументи, чому "М'яч" має опинитися у спритних руках Мануеля Нойера. Володимир Лесько аргументує, чому колекція Ліонеля Мессі повинна поповнитися п'ятим "М'ячем". Мені ж доведеться знайти залізні доводи, чому Ballon D'or дістанеться Кріштіану Роналду, який, до слова, є головним фаворитом на цей індивідуальний трофей.
Одразу хочу попередити: в мене є абсолютно різні думки стосовно того, кого б я хотів бачити володарем ЗМ, і хто в результаті його отримає. Розпочну з того, хто, на мою думку є футболістом, що найбільше заслуговує на трофей.
Мануель Нойер
Якби весь процес - від голосування і до вручення - ФІФА в останні роки не перетворила в клоунаду, то за всіма канонами і традиціями нагороду слід було б віддати Мануелю Нойеру. За традиціями, які були ще... ну, хоча б десять років тому.
На останніх трьох чемпіонатах світу і трьох Європи трофей здобувала команда без якогось яскраво вираженого лідера. Без футболіста, який би виділявся серед інших як Еверест в системі найвищих гір планети Гімалаїв. Ні в 2006 під час тріумфу Італії, ні в затяжну іспанську епоху, ні під час цьогорічного німецького тріумфу, в тих командах не було нікого, хто б возвишався, як Марадона в збірній Аргентини, як Зідан у Франції або Ромаріо в Бразилії. Іспанія, Італія та Німеччина брак мега-зірки у своїх складах компенсували бездоганною командною грою, що і стало врешті головною запорукою успіху.
У наші дні ситуація із володарем ЗМ 2006 року виглядала б парадоксальною. Нагадаємо, що тоді "Золотий М'яч" отримав капітан команди-переможця мундіалю Фабіо Каннаваро, а його головним конкурентом був партнер по збірній Джіджі Буффон. Той 2006 рік став вінцем кар'єри, можливо, найяскравішого і найбільш магічного футболіста в історії Роналдіньо. Він не став найкращим на всі часи, тому що прожив своє життя у футболі як комета: спалахнув яскравіше за інших, але дуже швидко й згас. Найкращим не став, а ось найяскравішим - скоріш за все так. Тоді, у 2006 році його фестивальна "Барса" виграла чемпіонську Лігу, а Роналдіньо був головним натхненником, беззаперечним лідером тієї команди і персональним творцем того успіху. Роналдіньо я згадав у тому контексті, що якби уже тоді вручення Золотого М'яча перетворилося б на теперішній фарс, то й головний індивідуальний трофей світу ніколи не дійшов би до рук Фабіо Каннаваро. Він би дістався Роналдіньо. А це, на мою думку, була б вершина несправедливості. Щоправда, лише по міркам тієї епохи. Зараз це було б уже нормою.
Голкіпер "Баварії" та збірної Німеччини Мануель Нойер цього року не виграв лише Лігу чемпіонів. Хоча його вина в цьому найменша. А так, за кількістю трофеїв він суттєво випереджає своїх конкурентів. Хоча по правді кажучи, лише одного трофею у його цьогорічній колекції вистачало, аби затьмарити усі перемоги Мессі та Роналду разом узятих. Це Кубок світу з футболу.
Нойер не просто був неперевершеним на тому турнірі. Він зловив усе, що мав зловити воротар екстра-класу і навіть трохи більше, здійснивши кілька сейвів, які увійдуть в історію футболу. Але найголовніше інше. Нойер став своєрідним голкіпером-новатором, гра якого, скоріш за все стане еталоном для воротарів найближчого майбутнього.
Взагалі, новаторство - це одна з рис, яка виділяє великих від найвеличніших. Наприклад, Йохан Кройфф був гравцем-новатором в епоху тотального футболу, після нього і на основі тих принципів, які сповідував на полі Кройфф, розвивалася ціла гілка філософії гри. Колись, в 50-60-х роках хокейний голкіпер Террі Савчук винайшов воротарську стійку з напівзігнутими ногами, і став пропускати в рази менше за своїх конкурентів, які і далі продовжували відбивати шайби на прямих ногах. Він побив усі мислимі хокейні воротарські рекорди і став найкращим в історії. Зайве говорити, як йому допомогло його ж новаторство.
За великим рахунком, футбольний голкіпер Мануель Нойер не придумав нічого нового. Його уже тепер фірмові виходи за межі штрафного, а також гра у квадрат із захисниками - це все уже було давно, в тій чи іншій формі функціонувало кілька десятиліть. Але раніше голкіпери так грали лише у форс-мажорних обставинах, в порядках виключень. Нойер (зі своїм тренерським штабом, звичайно) це вивів на масштаб системності, зробивши окремим елементом певної моделі гри. І матч 1/8 фіналу проти Алжиру разом з десятком, а то і більше таких виходів увійде, безперечно, у футбольні підручники. Реальний вплив цього тактичного елементу ще будуть вивчати. Скоріш за все він не посяде настільки високе місце в ієрархії тактик, як система "дубль ве", або тим паче "тотальний футбол". Але вимоги до воротарів після того виступу Нойера тепер будуть куди ширшими. Це як свого часу підвищилися вимоги до крайніх захисників, які окрім оборонних дій тепер повинні робити півтора-два десятка системних підключень до атаки за тайм, хоча раніше і не завжди перетинали центральну лінію поля. І при всій повазі до таких стражів воріт, як Буффон чи Касільяс - насправді видатних голкіперів - але саме Нойер став воротарем уже нової епохи.
Завершити про Мануеля я б хотів однією фразою: для того, аби отримати у 2014 році Золотий М'яч - більшого він зробити просто не міг. Але він його не отримає. Йому просто не пощастило з часом, в якому народився і грає.
Тому давайте завершимо з Нойером, залишивши його з його трофеями і безмірною повагою з боку футбольних фахівців і вболівальників світу, і плавно перейдемо до тієї частини тексту, в якій опишемо, хто його реально отримає. Я спробую визначити найосновніші причини, чому цьогорічний "м'ячик" відійде в руки Кріштіану Роналду. Одразу прошу не дивуватися, якщо при 50-ти з гаком згадках прізвища "Роналду", я ще -кілька десятків разів згадаю інше прізвище. Але без цього цей аналіз був би неможливий. Тому що сучасний процес визначення найкращого зводиться лише до однієї-єдиної площини запитань: а чим кращий Роналду за Мессі, або Мессі за Роналду?
Статистика
Практично за всіма статистичними показниками (головний із яких - забиті голи), Кріштіану став найкращим футболістом 2014 року. Він забив 61 гол, в той час як Мессі - 58 голів. Його 17 голів в лізі 13-14 років - це новий рекорд єврокубків і перехід вже на новий рівень. До цього кращі бомбардири забивали 9-14 голів. Раніше найкращий бомбардир Ліги асоціювався, так би мовити, "десь із десятком голів". Тепер уже у підсвідомості людей закладено, що найкращий в історії бомбардир за один сезон "забив майже два десятки". Це як донедавна було у чоловічих стрибках із жердиною: той, хто стрибав 599 сантиметрів - був дуже хорошим стрибуном. Той, хто стрибав 601 см - уже елітний. Мало віриться, що рекорд у 17 голів при теперішніх "перегонах" Мессі та Роналду протримається дуже довго, але це вже якийсь хоча б проміжний, та все ж інший рівень... Ага, і ледь не забув: 17 голів - цим показником Роналду побив рекорд саме Мессі, який раніше був на рівні 14 голів.
Отож, Роналду забив найбільше у 2014 році, побив один із рекордів Мессі, встановив кілька своїх - тому на цьому можна було б і завершити цей пункт статті під назвою "Статистика". Але є одне "але". Річ у тім, що фанати Ліонеля Мессі уже два роки поспіль (минулого Роналду теж по статистичним показникам перевершив Мессі і отримав за "неймовірним" збігом обставин ЗМ) потихеньку починають робити інформаційні вкиди типу "не статистика повинна вирішувати" у такому важливому питанні, як вручення ЗМ. Мовляв, на перший план повинні виступати вплив на гру, техніка, дриблінг, вміння будувати командну гру. Так і хочеться в них спитати - "Що, серйозно?" Вони вже, мабуть, забули, що кілька років Мессі брав свої "м'ячі" практично виключно завдяки неймовірним гольовим рекордам та досягненням. Ні, він і справді геніальний футболіст (хоча, повірте, далеко не найгеніальніший за всі роки), і у свої 27 років за цілим комплексом факторів уже є одним із найкращих в історії. Треба бути об'єктивним - цього у Мессі не забереш. Але базою, своєрідним фундаментом усіх його чотирьох "Бальон Д'Орів" були божевільні гольові показники, які породили цілу мессі-манію. Але якщо користуватися логікою, що вирішує не статистика, то нехай тоді Ліонель віддасть два зі своїх чотирьох "м'ячиків" їхнім заслуженим і законним власникам: за 2010-й рік - Хаві, а за 2012-й - Іньєсті.
І вже зовсім сміхотворний аргумент адептів культу Мессі при врученні цьогорічного ЗМ - мовляв, якщо забрати голи із пенальті, то Мессі тоді у підсумку буде кращим за Роналду. Тут питання у мене таке: а що, пенальті то не гол? Давайте у Майкла Джордана, на якому в історії баскетболу фолили ледь не найбільше, заберемо очки, які він набрав з лінії штрафних! А бо ще краще: давайте красивий гол будемо множити на коефіцієнт 5, а не красивий, або з пенальті - на 0,5. Тоді одним з найкращих бомбардирів в історії зі своїми "ударами скорпіона" буде Златан, а в одного з найефективніших снайперів в історії Герда Мюллера, який 90% голів забив або завдяки вибору позиції, або на добиванні, або просто у порожні ворота - завдяки цьому коефіцієнту голів за кар'єру назбирається на рівні Євгена Селезньова. Так, Роналду багато забиває з пенальті. Але ж він їх більшість і заробляє! Так, деякі з них завдяки симуляції. Але тоді закидайте камінням і Андрія Шевченка, який на мундіалі 2006 року завдяки своєму високому тодішньому авторитету спровокував арбітра на пенальті, а потім його ж і реалізував.
Завершу розділ "Статистика" ще двома фактами. Зовсім нещодавно Ліонель Мессі побив рекорд Тельмо Сарри. Це велике досягнення. Забивши 252-й гол у 289 матчах, Ліонель вкотре підтвердив свою велич. Але ви пам'ятаєте весь той пафос навколо тієї події? Навіть хотіли зупиняти на "Сантьягу Бернабеу" Класіко, аби вшанувати це досягнення (тоді проти "Реалу" Лео, щоправда, не забив, його "Барса" програла, а сам Мессі більше запам'ятався якимось дивним промахом із вбивчої позиції). Справді, це велике досягнення аргентинця.
Але тепер подивимося у цьому ракурсі на португальського бомбардира. Коли Роналду підбереться до позначки Тельмо Сарри у 251 гол - такого пафосу вже не буде, бо на той час то уже буде не рекорд. Хоча насправді досягнення буде крутішим за те, що зробив Мессі. Не вірите? Давайте порахуємо. Зараз у Роналду 202 голи у Прімері, забитих у 179 матчах. До Сарри залишилося 49 голів. Якщо взяти до уваги космічну швидкість результативності, а у сучасному футболі такою є один гол в одному матчі, то португалець скоріш за все добереться до досягнення Сарри, маючи в активі десь в районі 235 поєдинків. Це якщо швидкість=гол/матч. Але навіть за усю свою іспанську кар'єру Роналду забивав більше голу за матч, а в цьому сезоні взагалі, мов з ланца зірвався. Тому скоріш за все показник у 251 гол ми побачимо в районі максимум 225-го поєдинку, в той час як в Мессі показник становив 289 ігор. Різницю відчуваєте?
У 2012 році Мессі встановив якийсь абсолютно божевільний рекорд, забивши у Прімері в сезоні 50 голів. Тоді якось на голову не налазило, що в топ-європейському чемпіонаті можна за сезон накалатати стільки голів. На той рік припав пік порівнянь аргентинця із інопланетянами. Зараз у Роналду 25 голів після 16-ти турів Прімери, тобто графік аргентинця він випереджає... Але давайте відкладемо тему, з якої ж тоді планети Роналду десь до травня. Хоча щось підказує, що якщо його оминуть травми, то нам доведеться про це бесідувати не пізніше середини квітня.
І зовсім "незначне" цьогорічне досягнення португальця: на початку грудня Роналду встановив рекорд Прімери за кількістю хет-триків: тепер їх у нього 23, а це на 1 більше, ніж у Сарри та Ді Стефано. В Мессі таких - 21. Не треба нагадувати, що Мессі провів у Прімері на 5 сезонів (4 з яких повноцінні) більше, ніж португалець?
Трофеї
Серед найпрестижніших, за які кожного року бореться "Барса" - у Мессі немає жодного. Маю на увазі чемпіонат Іспанії та Лігу чемпіонів. Попри це, в Мессі був шанс виграти турнір, в якому Роналду перемогти шансів практично не мав апріорі - чемпіонат світу.
Якщо трохи пофантазувати, уявивши, що Маріо Гьотце промахнувся в овертаймі фіналу з Аргентиною, справа дійшла до серії післяматчевих пенальті, і там Мессі і Ко перемагають... В такі паралельній реальності у цій моїй статті сенсу не було б взагалі, оскільки володар Золотого М'яча був би відомий за півроку до його вручення. Навіть почалися б розмови на тему "Мессі - найкращий в історії". Хоча ті, хто починав би такі розмови або забув, або не знав, що справді найвеличніші вигравали чемпіонати світу, додаючи по ходу турніру. Так було з Пеле у 1958 року, з Марадоною у 1986-му (найкращий гол XX століття він забив уже на пізній стадії - англійцям у півфіналі), Зіданом у 1998 році (згадайте його дубль і саму гру у фіналі)...
Хоч ця стаття насправді на тему, чому Роналду отримає Золотий М'яч, я змушений кілька абзаців присвятити виступу Мессі на чемпіонаті світу, оскільки це ключовий момент при визначенні володаря ЗМ-2014. Взагалі-то не тільки у визначенні цьогорічного володаря "м'ячика". Футбольні історики бразильський мундіаль обов'язково вивчатимуть, коли визначатимуть місце Лео у пантеоні найвеличніших. Але це вже інша тема для розмови.
Будемо відвертими: навіть не перемога, а просто виступ у фіналі чемпіонату світу - цього б мало вистачити з головою для перемоги у конкуренції за ЗМ із Роналду. Якби не одне "але": гра Ліонеля у Бразилії залишила по собі дуже неоднозначний слід. На стадії групового етапу його вклад у перемоги над Нігерією та Боснією, а особливо над Іраном, коли він вирішив долю матчу самостійно на останніх хвилинах та ще й неймовірним ударом - це рівень генія. В 1/8 його на полі практично уже "не було" але й той матч він вирішив чудовим пасом на Ді Марію, який і забив переможний гол, врятувавши команду від лотереї - післяматчевих пенальті. І все. На цьому участь Мессі на чемпіонаті фактично завершилася. Лео ніби й був постійно на полі, але що він там робив не зрозуміло й досі. А великі, повторюся, так не грали. Марадона, Пеле, Зідан - вони не просто додавали з кожним матчем. Вони за якийсь місяць чемпіонатів світу розвивалися як футболісти, і росли як особистості.
...В матчі 1/8 фіналу Мексика - Нідерланди за 1:0 на користь "ацтеків" при божевільній спеці і якійсь аномальній вологості Ар'єн Роббен готовий був вилізти не лише з шортів, а навіть з гетрів, аби його команда пройшла далі. Він здійснив неймовірну кількість обводок, проходів та інших елементів ТТД, і у важкезній для команди ситуації врешті добився того, що змусив помилитися наддосвідченого, але дуже хорошого на тому чемпіонаті Рафу Маркеса...
...Я пригадую також ЧС-2002 року, на який Зідан поїхав травмованим, і в перших двох матчах групи участі не брав. У заключному "груповому" поєдинку - проти датчан - Зідана випустили, аби він врятував націю від ганьби. З перебинтованою еластичним бинтом цілою ногою, травмований Зізу в одному з епізодів спробував дістати безнадійний м'яч, потягнувшись за ним так, що більшість людей на цій планеті "порвалися" б на півжиття. Він той м'яч не дістав, Франція програла і безславно вилетіла з того мундіалю (насправді Зінедін там би й здоровий не допоміг). Але мені особисто запам'ятався крупний план телекамерою з трансляції цього матчу: залите потом і перекривлене лице Зідана через секунду після цього епізоду. Але обличчя перекривилося не від болю, а від відчаю, що зробити уже нічого було неможливо. Я розповідаю вам про переживання людини - на той момент уже чемпіона світу і Європи, якого УЄФА назвала найкращим гравцем, що виступав на Старому Континенті за останні 50 років (це при тому, що були ж ще Марадона і Кройф), і у величі якого вже не сумнівався ніхто. А він переживав, як дитина.
А тепер скажіть мені, чому у плей-офф бразильського мундіалю всередині Мессі не було навіть чверті травмованого Зідана зразка 2002 року? Чому принаймні зовні виглядало так, що йому було байдуже? Чому Мессі не проявив себе лідером, не проявив себе бійцем, який носить на руці капітанську пов'язку однієї з найвеличніших команд світу? Це загадка, яка колись може навіть стати частиною якоїсь легенди. Чи відповідь і справді банальна: йому дійсно було байдуже...
Тому після казкового групового етапу стадія плей-офф не залишила вибору у підбитті емоційного враження від виступу гравця, який влітку 2014 року, на думку багатьох, мав утвердитися, як найкращий гравець в історії. І характеризується цей підсумок одним словом: "Розчарування".
Про Кріштіану в контексті чемпіонату світу взагалі й писати нічого. Його Португалія провалила мундіаль, а Роналду там не запам'ятався взагалі нічим. Цьому є кілька причин. Перша з них - це те, що теперішня Португалія з цілого комплексу причин - це не Аргентина. Що можна вимагати від команди, яка за рік до цього у матчах відбору на власному полі розходилася внічию із Північною Ірландією та Ізраїлем? До того ж, в пам'яті людей навряд чи залишиться той факт, що КріРо поїхав в Бразилію травмованим, і якби це був не найпрестижніший турнір чотириріччя, то він взагалі б не мав там грати. Але це не виправдання для гравців такого калібру. Принаймні, при врученні ЗМ. Але португальцю пощастило що його провал "закрило" загальне розчарування від виступу Мессі. Якби аргентинець проявив себе краще, менш байдуже, ніж він це зробив навіть не вигравши турнір, то у Роналду просто б не було шансів. Зловив себе на думці, що якби йому якийсь Ліхштайнер або, приміром, умовний Де Йонг зламав по ходу турніру спину, не пустивши його у фінал, як це Цуніга зробив із Неймаром, то "Золотий М'яч" теж із 99-відсотковою гарантією був би у нього в кишені. А так, Ліонелю дали приз найкращому гравцю турніру, але навіть тоді такий вибір здивував багатьох. Той же Блаттер визнав, що це була помилка, хоча це лише вкотре продемонструвало проституцьку позицію ФІФА. Але це тема іншої розмови.
І оскільки Аргентина не виграла ЧС, то найпрестижніший трофей, який на двох в 2014 році завоювали Мессі і Роналду - це кубок Ліги чемпіонів. І завоював його, як ви знаєте, Роналду. Португалець поповнив ряди уже, мабуть, десятка футболістів, які вигравали Лігу у складі двох команд. Був ще Кларенс Зеєдорф, який піднімав "вухастого" у складі взагалі трьох. Але серед цієї всієї каґорти футболістів, лише Роналду вигравав найпрестижніший клубний турнір світу, будучи беззаперечним лідером своєї команди. Так було у 2008 році у складі "МЮ", так сталося і в 2014 вже у футболці "Реала". Тоді він заслужено отримав ЗМ. Так, скоріш за все буде і цього разу.
Осіння форма
У фігурному катанні у номері фігуриста, фігуристки чи пари найбільш важливим є зберегти найскладніші та найефектніші трюки на саме завершення. Ти можеш навіть впасти посеред номеру, але ідеальний потрійний тулуп в самому кінці в результаті може тебе вивести навіть на перше місце п'єдесталу пошани. В боксі раунд триває три хвилини, але за тридцять секунд до завершення кожен боксер намагається викластися більше, ніж за попередніх дві з половиною хвилини. Таке негласне правило. Річ у тім, що у боксі та фігурному катанні результат твого виступу залежить від суб'єктивної оцінки суддів. І немає нічого важливішого від того, якими будуть останні враження. У футболі немає суб'єктивізму такого рівня: якщо твоя команда заб'є гол на третій хвилині, а потім не пропустить, то три очки заробить саме вона, і не важливо, якими будуть останні 87 хвилин матчу. Але коли мова йде про вручення Золотого М'яча - то це один із небагатьох випадків у футболі, коли на результат впливає суб'єктивна думка людей.
Уже давно помітили, що Роналду перебуває у своїй найкращій формі переважно восени. Не важко здогадатися чому. Пригадуєте, як минулого року до листопада головним фаворитом на ЗМ був Франк Рібері? Але тоді визначення перенесли на після матчів плей-офф, в яких француз по-суті провалився, а Роналду проявив себе якнайкраще, вигравши непросту дуель у Златана і його Швеції та забрав після цього ЗМ собі. А ось цієї осені Роналду набрав не просто хорошу, а насправді неймовірну форму. Не скажеш, що Мессі зараз поганий. Він хороший практично завжди: і восени, і навесні, і на Різдво і на Пасху. Стабільно хороший і яскравий. А ось Роналду саме восени стає найкращим.
__________
Підсумок цієї статті був би не можливим без опису самого процесу сучасного визначення та вручення "Золотого М'яча", а в ньому футбольного залишилося дуже мало. І для багатьох шанованих людей у цілому світі цей трофей просто вже не існує.
Якщо колись трофей вручали справді найкращому (нехай і не найпопулярнішому) футболісту за цілий комплекс причин, в тому числі і за командний успіх, то тепер уявити собі, що він дістанеться комусь типу Матіаса Заммера, Ігоря Бєланова чи Аллану Сімонсену дуже важко. Чим далі, тим процес більше нагадує передвиборчі перегони політиків: з агітаціями, показовими вчинками та іншими нефутбольними і неспортивними речами. Згадайте, як в минулому році проскочила інформація про те, що всі працівники "Реала" повинні у всіх своїх коментарях підтримувати Кріштіану, аби трофей дістався йому. На цьому ґрунті навіть трапився конфлікт Роналду із Зінедіном Зіданом, для якого фаворитом був земляк Рібері.
В принципі, не лише у футболі відбуваються подібні речі. Наприклад, задовго до вручення кінопремії "Оскар" актор чи акторка проводять цілі промоційні та інформаційні кампанії, рятуючи тюленів в Арктиці від загибелі, роздаючи їжу для бездомних та відвідуючи важко хворих дітей у лікарнях. За великим рахунком, такі речі не мали б впливати на думку кінокритиків, які вирішують, чия гра була сильнішою. Але впливають. Так є і у футболі. Такий зараз час, і нічого з цим не поробиш.