Футболіст Сергій Соботович, що п’ять років працював під настановами Віталія Кварцяного, поділився з "Футбол 24" спогадами про співпрацю із Віталієм Володимировичем.
Шляхи Сергія Соботовича та Віталія Кварцяного перетиналися в луцьких "Підшипнику", "Волині", хмельницькому "Поділлі". Спогадами про співпрацю із Віталієм Володимировичем екс-підопічний тренера розповів "Футбол 24".
Від себе, автора, зауважу, що це тільки невелика частина історій, які нам повідав Сергій. А тепер слово надаємо героєві матеріалу.
"Кто выживет – тот будет играть"
– Для початку скажу, що Кварцяний навчив мене жити, дав путівку в життя. За це я його дуже поважаю. Я родом з міста Ковеля, і чимало моїх земляків теж грало у Віталія Володимировича. Чесно зізнаюся, ми характером ще ті вдалися. Ох, і намучився же тренер з нами! Ти певно зачекався кумедних історій? Що ж, розпочнемо з чогось "легенького".
Ковельський "Колійник" 1994 року. Сергій Соботович присів третій ліворуч. Стоїть третій ліворуч - Віктор Мацюк ("Поділля", "Шахтар", "Закарпаття")
Якось напередодні угорських зборів Кварцяний відразу переглядав по 40 гравців, при цьому говорячи: "Кто выживет – тот будет играть". Тренування проходили в Дачному, що неподалік Луцька. І ми рубалися на снігу до втрати пульсу. Якось на перегляд прибула група футболістів з Дніпропетровська, практично всі вони були якісь щуплі, невисокі… Володимирович глянув на їхні худі ноги та сказав: "Мальчики, вам не надо играть в футбол – вас здесь поубивают!"
Інколи Кварц робив одну "затраву". Її суть полягала у тому, що перед тренуванням він казав: "Победителям даю бутылку "Пепси". І за ту воду ми ледве не вбивали один одного – якось було соромно програти товаришу по команді. Після тренування він питав нас чому ми на полі – за гроші! – викладаємося менше, аніж за солодку воду (так нехай би Володимирович видавав зарплату ящиками "Пепсі", – прим. авт.).
"Тоді від душі реготав навіть суворий Кварцяний"
Луцька "Волинь" початку 2000-х
Ще повідаю тобі один "горбиль" із життя "Волині". На початку 2000-х команда мешкала в готелі "Лучеськ". Наприкінці осені до нас прибув один з перших темношкірих футболістів – чи то Едді Домбрайє, чи то Ернест Сіанкам, але не в тому суть.
Наш легіонер ніколи не бачив української зими, а тоді тільки-но випав перший сніг. Значить він, взявши трьохлітрову банку, пішов надвір та набрав туди снігу, поставивши банку на потіху в своєму номері. Майже відразу після цього ми поїхали на тренування. Вертаємо назад брудні, злі… Тільки лягли відпочивати, як чуємо крики нашого новачка, що знав російською всього кілька фраз: "Украли! Украли!". Всі заметушилися, забігали, включаючи і Віталія Володимировича. Думали, що в колеги поцупили паспорт або гроші. Як виявилося потім, наш бідолаха не знайшов у банці снігу, який, звісно, розтанув. Віриш чи ні, але тоді від душі реготав навіть суворий Кварцяний.
Кварцяний: Мозок футболістів перестає працювати через вуса
Про зламані арбітру ребра
Не розповідав тобі раніше як я судді зламав ребра? Ні? Тоді слухай! Приймали ми на "Авангарді" кіровоградську "Зірку" (09.04.2001, – прим. авт.). Я в тому матчі грав крайнього хава. І от в одному моменті на моєму фланзі спалахнула пожежа, довелося чимдуж мчати із атаки в захист. З лави запасних чую крик Кварцяного в мою сторону: "Достать игрока! Достать, твою…, б….!". Я таки доганяю опонента, біля якого, наче на зло, перебував боковий арбітр, і стелюся в підкаті , збиваючи обох. Травмованого суддю міняє його резервний колега. Як виявилося згодом, зламав бідоласі два ребра. Після матчу Віталій Володимирович лише промовив: "Вот это я понимаю характер!". До слова, за той фол мені не виписали ніяких дискваліфікацій чи штрафів.
Колись схожа ситуація трапилася, коли виступав за "Поділля" Кварцяного. Грали проти "Динамо-2" (мабуть, все же проти "Динамо-3", – прим. авт.), на поєдинок прибув сам Лобановський. Подібним методом виконавши підкат, я потрапив киянину в стегно. Після першого тайму до нашого тренера підійшов делегат ФФУ: "Ти краще поміняй свого футболіста, а то він ще когось серйозно травмує". Однак Володимирович мене не поміняв, лишень пригрозив кулаком: "Сережа, не вздумай никого трогать!"
"Одного разу примудрився зламати Кварцяного"
Сергій Соботович
Однак всі ці фоли проти чужих гравців – фігня. От одного разу примудрився зламати Кварца. Їй-богу кажу тобі правду. Поїхало наше "Поділля" в Івано-Франківську область на виїзд. Ну і напередодні матчу ми провели тренування, на якому вирішили побавитися в квадрат. Додам, що попередньо я взув кросівки. Ну значить тикаємо м’яча туди-сюди, як раптом у мене поїхала опорна нога, і ненароком зарядив нею Володимировичу. Він нічого не сказавши, без будь-якої сторонньої допомоги, залишив поле. У нас і думки не було, що з ним щось серйозне трапилося. Та через трохи часу до готелю під’їхала "швидка". Автомобіль забрав головного тренера "Поділля" до лікарні. Але в акурат перед стартом зустрічі Кварцяний прийшов на стадіон. На милицях.
Перший тайм завершився внічию, хоч ми і добряче возили суперника. У роздягальні Кварцяний замахнувся на мене милицею: "Смотри, если не победите – тебе здорово достанется!" Після фінального свистка на табло рахунок "горів" на нашу користь – 4:1 (4:2. Швидше за все, мова йде про матч "Чорногора" – "Поділля", 07.05.2000, – прим. авт.).
Не дивлячись на взяті три очки, після гри мені таки дісталося, але це вже інша історія. Скажу, що після того випадку нам строго-настрого заборонили тренуватися в кросівках.
"Давайте Кварцяного у збірну України - виграємо чемпіонат Європи!"
"Деякі правоохоронці позбулися зубів, щелеп…"
А тепер тобі справжня кримінальна історія, гідна сценарію крутого голлівудського бойовика. Значить так, 16 квітня 2001 року "Волинь" зіграла в Одесі проти "Чорноморця", і через п’ять днів за календарем нас очікувало "Прикарпаття".
Після приїзду з Одеси футболісти повинні були отримати зарплату. Вони би отримали її вчасно, однак мій день народження припадає на 20 квітня. В зв’язку з цим Кварцяний зайшов до команди і мовив: "Ребята, деньги получите только после 23-ого. У Соботовича вскоре именины, вы понапиваетесь так, что вас соберу только через пару дней". Але я до нього підійшов з проханням, вмовивши позичити 200 доларів, аби проставитися хлопцям. Заодно пообіцявши не брати до рота ані краплі спиртного. Домовилися так: якщо порушую режим – тренер виганяє з команди під три чорти.
Прийшло мене привітати десь людей з двадцять: футболісти, і не зовсім, їхні дружини, подруги. Спочатку посиділи в кафе, що в центрі, не пригадаю, як воно тоді називалося, – точно знаходилося неподалік Театрального майдану. Далі народу захотілося танців. Вирішили податися до найбільш модного на той час танцювального закладу Луцька – клуб "Версаль". Я дійсно протягом всього святкування, на відміну від друзів, не пив ніякого алкоголю.
Годинник пробив далеко за північ, працівники закладу готувалися зачиняти клуб, але раптом я вирішив замовити останню пісню, на біс. Прошу знайомого ді-джея: "Слухай, постав ще одну композицію, – і ми йдемо". Він був не проти, як тут раптом втрутилося два охоронці клубу. Один з них вчинив фатальну помилку – взяв мене за шию та штовхнув до залу. Це і стало іскрою, яка спричинила величезну пожежу. Мої друзі за дві секунди скрутили тих охоронців в баранячий ріг. На допомогу "секюріті" прибув міліцейський "уазик". Однак бідолашним стражам правопорядку теж добряче дісталося на горіхи. Тоді приїхав другий "уазик". Міліціонери ледве з нами справилися. Деякі правоохоронці позбулися зубів, щелеп, від танцювального майданчика і дзеркал лишилися одні тріски. Мене з друзями відразу посадили до КПЗ, а там повезли на експертизу.
"Волинь" 2000-х. Ці хлопці могли проявити себе не тільки на футбольному полі
Скажу, що я, як винуватець банкету, взяв всю вину на себе. Кварцяний видає наказ: "Давайте мне Соботовича!". Заходжу до кабінету, наче школяр до директора – за столом сидить Володимирович, переглядаючи рахунок з "Версалю": "Боже мой, что вы кушали: мандарины, водка, пиво, мартини… А мебели переломано-то сколько! Знаешь, Сережа, если бы в твоей крови нашли алкоголь, я честное слово, выгнал бы тебя из команды".
Так я забув про зарплату на кілька місяців – вся пішла на оплату компенсацій. Ще одному міліціонеру за шість вибитих зубів відвалив стільки, що вистачило би на новенькі "Жигулі", а він у свою чергу зобов’язувався не писати на нас заяву.
"Я тобі скільки бабла відвалив, а ти ще досі зубів не вставив?!"
Але то ще не кінець цієї історії. Приготуйтеся, зараз буде найбільш кумедний момент. Через кілька років після грандіозного побоїща я сидів ввечері з друзями в одному з ковельських барів. Значить, спокійно собі теревенимо, п’ємо пиво, аж раптом в приміщення вривається в масках група міліції – тоді було модно влаштовувати несподівані рейди.
Нас усіх поставили до стінки. Ну один з тих типів у масці підходить до мене, шепелявлячи кажучи: "Хм, десь я тебе бачив… Не ти часом Серьога Соботович?". Я придивився – а він – без зубів! Відразу його впізнав. Сміючись, кажу міліціонеру: "Йолки-палки, я тобі скільки бабла відвалив, а ти ще досі зубів не вставив?! Ну вибачай, братан, ми вас у "Версаль" не запрошували – ви самі приїхали". Він знімає маску, і ми стоїмо обоє регочемо, пригадуючи ту криваву битву.
"На місце смаколика поклав звичайну мочалку, обливши її сметаною"
Хмельницьке "Поділля" кінця 90-х. Тренер - Аванесов Ю.А.
Наостанок тобі байка про іншого тренера "Поділля" – Юрія Аванесова та про запіканку. Знаю, що підколювати тренерів не надто чемно, але того дня я не мав жодного наміру образити Юрія Аркадійовича.
Отже, поїхали ми на збори в Закарпаття, по графіку поселившись у готелі. До речі, жили ми певний час поруч з музикантами "Території А": Віктором Павліком, Ані Лорак… Там теж є що згадати, але я розпочав тобі розповідати про запіканку.
На сніданок нам приготували згадані политі сметаною сирні запіканки. Я був тоді молодим та голодним, а запіканка вельми смачною. Звісно, що захотілося добавки. Питаю в офіціантки, чи можна отримати ще порцію, але та відповіла, що зайвих немає. А часто траплялося, що тренери не завжди смакували готельною їжею. Ну я і надумав взяти запіканку головного наставника, який завжди запізнювався на сніданок. На місце смаколика поклав звичайну мочалку, обливши її сметаною – від справжньої запіканки не відрізниш.
Через трохи часу до їдальні заходить Юрій Аркадійович в спортивних штанах, туфлях, сорочці, краватці. Скажу тобі, він був інтелігент інтелігентом, ніколи не матерився, обідав у хороших ресторанах, і тому подібне.
Отже, Аванесов нас запитує: "Ребята, как вам завтрак? Вкусно? Ну, и хорошо". І, на лихо, він вирішив скуштувати свою порцію запіканки. Бере до рук ножа та ріже, а вона, зараза, ну ніяк не ріжеться. Упрілий Юрій Аркадійович звертається до адміністратора команди Миколи Шершуна (батька Богдана Шершуна, – прим. авт.): "Коля, у тебя нормальная запеканка? Нормальная? А почему моя какая-то твердая?".
Футболісти вже душаться від сміху, а тренер все не заспокоюється. Підкликає офіціантку: "Что вы мне несвежую дали?". І вже та жіночка мучиться, розрізаючи її.
Наступного дня ми мали товариський спаринг із ризькою командою. Аванесов перед матчем мене запитує: "Сережа, вот ты меня обманул, думаешь, я тебя на матч поставлю? Пока не докажешь хорошей игрой – буду всю жизнь это помнить".
Спілкувався Андрій Соколовський