Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із В'ячеславом Богодєловим. У 90-х він захищав ворота Поліграфтехніки, Ворскли та донецького Металурга. А згодом, вже як тренер, виховав не одного топового голкіпера.
Він протягом всього футбольного життя конкурував з провідними воротарями України і боровся з випробуваннями: проблеми із зором, непорозуміння з батьком, власний непростий характер. Навіть за таких обставин В'ячеслав Богодєлов зіграв у єврокубках та видавав класні відрізки, як у Ворсклі чи донецькому Металургу. Проте колишній воротар відверто заявляє, що не задоволений своєю футбольною кар'єрою. Каже, що хоче надолужити втрачене вже у тренерській діяльності. І на прикладі своїх помилок прагне продемонструвати підопічним, чого робити не варто.
У Богодєлова солідний список вихованців: Бойко, Сарнавський, Рибка, Непогодов та ряд інших українських кіперів. Також за його спиною робота у школі Динамо і незабутній досвід у тренерському штабі Віталія Кварцяного. Зараз В'ячеслав Павлович продовжує навчати воротарській майстерності молодих голкіперів, а під час зимової паузи ще й очолює збірну вільних агентів.
"Професію голкіпера порівнюю з роботою водія автомобіля-асенізатора"
– Для мене це п'ятий сезон у якості тренера збірної вільних агентів. Треную її фактично з початку створення. Вперше збірну сформували за ініціативою керівника FIFPro Ігоря Гатаулліна. Маю чимало знайомих, підбираю хлопців, які перебувають у пошуку. Зараз готуємося до участі у меморіалі Макарова.
– Мотивувати вільних агентів важче?
– Перед кожним збором наголошую футболістам – передусім вони зацікавлені у тому, щоб ми виглядали командою і демонстрували змістовний футбол. Багато з них вперше бачать одне одного. Я роблю акцент на дисципліну і відповідальне ставлення до справи. Для нас важливо, щоб гравець знайшов повноцінну команду. Неодноразово футболісти їхали від нас посеред турніру і підписували контракти з новими клубами.
– Кого можна вважати головними зірками вашої збірної?
– Цьогоріч робимо ставку на молодь, адже скасування турніру U-21 негативно впливає саме на цю вікову категорію. Коли проводжу селекцію, то телефоную попередньому тренеру і дізнаюся детальну характеристику на гравця. З досвідчених виконавців у моїй нинішній команді тренуються Денис Притиковський з Карпат і воротар Інгульця Артем Малиш. У попередні роки домовлялися з Максимом Шацьких. Виступав за нас і Володимир Гоменюк – бігав так, що молоді навіть не снилося.
– Паралельно ви займаєтеся з воротарями?
– Працюю у трьох школах: ДЮСШ-17, ДЮСШ-1 та ДЮСШ-26. Головна проблема Києва – поля. Доводиться постійно шукати місця для тренувань. Використовую свою методику, адже за час кар'єри мав вдосталь вільного часу і багато просидів на лаві запасних. Перший пробний досвід отримав у Полтаві з молодим Олександром Мелащенком. Відпрацьовували абсолютно різні моделі та варіанти тренувань "форвард – воротар". Згодом Сашка у Динамо запросив Валерій Лобановський. Пізніше я почав працювати безпосередньо з воротарями, зокрема, з Андрієм Бричком, засновником фірми Bravry, що спеціалізується на виготовленні рукавиць.
– Ви є доволі сучасним тренером, адже свої заняття публікуєте у соцмережах і є активним користувачем TikTok та Instagram.
– Додатково займаюся підготовкою онлайн-платформи – планую запустити офіційний сайт. Там буде необхідна для воротарів методична інформація. Проте не варто забувати про особисті бесіди та стійку психологію. З воротарями треба постійно розмовляти. Якщо на будь-яку проблему подивитися тверезо, то це просто ситуація. Воротар повинен адекватно сприймати свої помилки. Для мене проблем не існує – все вирішується. Єдине, що може зламати – втрата близької людини. Знаєте, професію голкіпера я б порівняв з водієм автомобіля-асенізатора. Ти постійно в лайні: їздиш і викачуєш з ями. Лише вдома після душу стаєш чистим.
– Звідки такі висновки?
– Після помилки приїжджаєш на базу, а тобі сторож каже: "Славо, як ти так зіграв?" Офіціантка в клубному ресторані запитує: "Ну як же так?" Ти постійно сам проти всіх… Тому намагаюся прищепити хлопцям психологічну стійкість. Сучасні діти епохи соцмереж мало комунікують з людьми, вони затиснуті. У донецькому Металургу я йшов серед лідерів чемпіонату за рейтингом газети "Команда" після Шевченка та Белькевича. Зате були і провальні сезони. Пояснюю, чому це відбувалося. Нехай краще навчаються на моїх помилках.
– У вашій кар'єрі таких помилок вистачало?
– У середині 90-х я грав за Поліграфтехніку в Юрія Коваля, ми боролися за вихід у Вищу лігу. Мною цікавилися три команди, зокрема Зеніт. Ми грали з Динамо-2, а на тому матчі були присутні гості з Пітера. Я той поєдинок, м'яко кажучи, завалив – влетіли 1:5. Коли потім мене переглядали представники донецького Металурга, то ми поступилися 1:4 Буковині. На щастя, після провального сезону Сергій Шевченко запросив у Херсон – я приїхав у Другу лігу просто розчавлений. Тренер дуже мені допоміг, а я повернув собі впевненість.
"Петраков кричав: "Ви що, цьому сліпому забити не можете?"
– Ваш батько Павло Богодєлов – колишній нападник київського СКА та вінницького Локомотива, який працював селекціонером Динамо і привіз до Києва Хацкевича, Белькевича та інших зірок. Ви не могли не стати футболістом?
– В основному, мене виховувала мама. Я був домашнім хлопчиком – повненький, добре навчався у школі, йшов на золоту медаль. Тато брав мене на тренування, але я не мріяв про футбол. Товстий не може грати у футбол (Усміхається).
– Який момент усе змінив?
– У 7-му класі я сидів за партою під час контрольної з дівчиною, яка мені подобалася. Я дав їй списати, а після уроку став у проході з надією на приємну розмову. Натомість почув від цієї красуні: "Богодєлов, забери свою товсту дупу". Моя любов одразу перетворилася на ненависть, а ще я попросив батька і ми почали інтенсивно займатися. Через два роки Володимир Онищенко запросив мене у групу 1969-го року, звідки потім вийшли Безсмертний, Пономаренко та Тернавський. Щоправда, через три місяці мене відрахували.
– Не витримали вимог?
– Мій характер не вписався у рамки дисципліни. Я ж у Динамо потрапив, значить тепер чемпіон світу. Поїхали на збори у Виноградове – познайомився з дівчиною, запізнився на "відбій" на 2 години. Повернувся, а мій матрацик вже скручений – Онищенко чекає на розмову. Пробачення я не попросив, тому здав форму і продовжив грати за заводські команди.
– Вони привели вас за сотні кілометрів від дому – у російський Нарт з Черкеська.
– З'їздив на перегляд у Кремінь до Володимира Лозинського, але кременчуцький клуб зробив ставку на Валерія Дудку та Романа Кишпешту. Варіанти у Першій лізі? Я так низько не дивився, адже почував себе зіркою. Про це, до речі, розповідаю молоді. Якщо ти добре граєш, то тебе помітять навіть на першість району. У Черкеськ поїхав ледве не десяток киян, а я з ними.
– У складі цієї команди ви навіть у полі виходили.
– Президент клубу займався бізнесом. Щось пішло не так, його "накрили" ревізійні органи, тому довелося втікати з міста. Щоб Нарт не зняли з чемпіонату, ми мали їхати на виїзд Вологда-Іваново. Керівництво міста назбирало 13 футболістів. У Вологді через кадрові проблеми я зіграв на позиції форварда.
– Ваш батько грав у нападі. Ви ж обрали ворота через фізіологію?
– Через інтенсивне навчання я "посадив" зір. Читав книжки і ховався від батьків. Коли перевірили очі, то встановили катастрофічні показники – мінус 5. Для воротаря це майже кінець. Не збираюся виправдовуватися, та це суттєво відобразилося на моїй кар'єрі. Пригадую, зіграли 0:0 з ЦСКА-2, який тренував Олександр Петраков. Він знав про мою проблему, тому кричав підопічним: "Ви що, цьому сліпому забити не можете?" Проблеми із зором переслідували мене.
– Єдиний вихід – контактні лінзи?
– Ношу їх з 16-ти років і вважаю справжньою мукою: особливий догляд, постійне приховування від оточуючих. Звичайно, таємницю я не вберіг, а в одній команді після провальної гри помічник тренера навіть возив мене до лікаря – перевіряли зір. У мій час був ще один воротар, який перевершив мене за рівнем футбольних здобутків. Йому вдалося засекретити інформацію про свій поганий зір. Він усе життя грав у лінзах – ми обслуговувалися в одного лікаря.
– Кожен батько мріє про особливі здобутки сина. Ваш не був виключенням?
– У нас були дуже складні стосунки. Ми любили одне одного, та все одно суперничали. Тато забороняв мені грати у футбол, страшенно критикував. Словом, великої підтримки я не відчував. Прагнув йому довести, що можу чогось досягти. Це зробило мене сильнішим.
"Гаврилов запитав: "Чого стрибаєш? Ти каратист, чи що?"
– У 1993-му ви дебютуєте у Вищій лізі за тернопільську Ниву. Конкурувати з Дмитром Тяпушкіним було складно?
– У всіх командах "вишки" моїми конкурентами були збірники: Тяпушкін у Ниві, Ковтун у Ворсклі, Горяїнов у Металісті, Вірт у Металургу. В Юри я конкуренцію не виграв, він просто порвав хрестоподібні зв'язки, відтак, я почав грати. Щодо Тяпушкіна, то спершу Діма нагадував скелю. Потім почалися помилки, на які правильно відреагував Леонід Буряк – тренер не став смикати основного кіпера. Лише одного разу Леонід Йосипович не витримав і в Івано-Франківську випустив мене на заміну. Взагалі у Ниві я провів чудовий період. Саме про Тернопіль та Полтаву залишилися фантастичні спогади.
– Найважче для запасного воротаря – це тренування на максимум і усвідомлення того, що гратиме інший?
– Я не з чужих слів знаю, що це таке. Сміюся над собою – напевно, 200 матчів у запасі провів. Однак розслаблятися не можеш навіть на секунду. Ось приклад з мого життя – грає моя Ворскла проти Зірки. В одному з епізодів Андрій Ковтун травмувався. А це остання гра сезону, я сиджу без щитків, гетри приспущені, бутси десь там під лавкою. Раптом Коньков кричить: "Виходь". Я поки одягався і збирався, то почув: "Вже не треба". Воротар має бути постійно у грі. Навіть якщо він прийшов додому о третій ночі і його раптово розбудять, то він повинен з першої спроби вибити м'яч точно на 60 метрів. Ніколи не знаєш, коли доведеться вступити у гру.
– Ви згадували про своїх конкурентів. Товариські стосунки за таких умов можливі?
– Пояснюю молоді, що ніхто нікого не чекає. Ти – основний воротар, у тебе зарплата 10 тисяч доларів, а ще двоє дітей, дружина і налагоджений побут. Тут приходить молодий хлопчик-конкурент. Ти не можеш його любити. Поважати – так, але не більше. Щодо мого досвіду, то з Ковтуном та Горяїновим я близько товаришував. Якщо злився, то скоріше на тренерів. Тяпушкін? Ну де він, а де я… Розумів, що на той момент не можу вважатися конкурентом. Чомусь найчастіше труднощі у мене виникали у стосунках з третіми воротарями.
– Ви неодноразово грали проти Динамо та Динамо-2. Враховуючи роботу батька у структурі київського клубу, по-особливому налаштовувалися на ці поєдинки?
– Я завжди грав невдало проти киян. Можливо, фактор батька давався взнаки. Мені справді хотілося продемонструвати рівень саме у матчах з Динамо. НСК "Олімпійський" та стадіон "Динамо" – це для мене просто катастрофа. Менше чотирьох там, здається, не отримував (Усміхається). Взагалі кожна зустріч з Динамо – це чутки, нібито я здаю гру. Мені не можна було помилятися.
– Напевно, найбільш вдалий період у вашій кар'єрі припав на донецький Металург. Чому розкрилися саме там?
– Вийшов на заміну і став гравцем матчу, потім тричі поспіль грав на "нуль". Просто "перло" і все летіло у мене. Я аналізував той відрізок з точки зору тренерської діяльності і дійшов до висновку, що належу до особливої категорії людей. Вони прогресують тільки в зоні дискомфорту. Якщо дівчинку похвалиш, вона робитиме лише краще. Якщо хвалиш хлопця, то він розслабляється. Психологія… У Донецьку я перебував у страшенно жорстких умовах. Мене там буквально плющив тренер воротарів Володимир Гаврилов. Ставився нереально вимогливо.
– Коли Гаврилов став головним тренером, тиск збільшився?
– У нас був хороший колектив. Проте, якщо нам забивали гол і я протягом першої секунди не знаходив крайнього, то крайнім ставав я. У мене були жорсткі стосунки з усіма захисниками. З Юрою Солов'єнком ми так лаялися на полі! Разом з тим, постійно страхували одне одного.
– Віталій Кварцяний казав, що кіпер за матч повинен втрачати кілька кілограмів і у жодному разі не може бути "німим". Ви ідеально вкладалися у ці канони?
– Говорив я багато. Можливо, у молодості це виглядало дещо безтолково. Але зараз усвідомив, що хороший голкіпер – це той, якому не б'ють по воротах. Треба так розставити людей, щоб м'яч до тебе докотився у крові. Тоді воротар просто підіймає цей м'яч і вводить у гру. Процес управління – запорука успіху. У житті, як і на футбольному полі, є дві позиції: або ти пересуваєш фішки або ти є однією з цих фішок.
– Врешті-решт з Гавриловим ви потім порозумілися?
– Я йому дуже вдячний. Ймовірно, якби не його таке ставлення до мене, то не було би прогресу. Без відвертих принижень, але з постійним пресом і тиском. Готуємося до гри з Динамо, яке напередодні обіграло Прикарпаття 7:0. Сиджу і думаю: "Якщо я "ковтну" сім у Києві, зійду з розуму". На перший тайм Лобановський випустив експериментальний склад – 0:0. По перерві вийшли Шевченко, Ребров та компанія.
– І забили тричі.
– Спочатку забив Каладзе після навісу Калітвінцева. Потім Шевченко б'є, я відбиваю, а Гусін перший на добиванні. А третій гол – це вихід віч-на-віч з Ребровим. М'яч стрибав, мені здалося, що Сергій перекидатиме. Я розкрився, вистрибнув, а він взяв і покотив піді мною.
– Гаврилов мав зауваження?
– Розбирали на теорії той момент разів 15. Теорії взагалі були жахом. У Фоменка, наприклад, на три години затягувалися. Так от Гаврилов при всій команді питає: "Чого стрибаєш? Ти каратист, чи що?" А я молодий, все кипить в душі. Які можуть бути підозри? Те Динамо вийшло у півфінал Ліги чемпіонів – машина просто.
"У нас воротар такий, ніби його з підземного переходу взяли"
– У 1999-му Металург ви змінили на Ворсклу. Запрошував Анатолій Коньков?
– Так. Два роки у Полтаві – найщасливіші у кар'єрі. Ворскла розвалювалася, Коньков привів із собою 12 нових футболістів. Анатолій Дмитрович – надзвичайно правильна людина. Бувало, я ображався, оскільки не потрапляв у склад. Зате команда була єдиним цілим. Постійно збиралися після матчів колективом. Жодних п'янок – просто хороша компанія. Для будь-якого футболіста вважалося честю заплатити за всю команду. Ти підходиш розрахуватися, а рахунок вже закрито. Хлопці моє 30-річчя повністю організували. А вже через три дні ми розірвали Чорноморець – 4:0.
– Хто вважався душею того колективу?
– Ковтун, Костюк, Омельчук. На ювілей Конькову подарували оригінальний посуд, а на графині вигравірували: "У вогонь та воду в житті і кістьми на полі". І так було насправді – на полі ми билися, а в побуті були єдиним цілим.
– Згодом Конькова змінив Сергій Морозов.
– Ми фінішували четвертими. Потім почалися фінансові проблеми. Наприкінці сезону Коньков викликав мене і сказав, що ставку зроблять на третього воротаря – збірника з Латвії Олексія Круца. Проте невдовзі Конькова замінив Морозов і вирівняв ситуацію. А я залишився.
– Саме Морозов поставив вас у стартовий склад на матч Кубка УЄФА проти Боавішти. Заздалегідь готувалися до виходу в основі?
– Ні, я не знав про це. Коли Сергій Юрійович тільки прийняв команду, у нас відбувся величезний конфлікт на тренуванні. Морозов любив брати участь у занятті разом з футболістами і грав у "дир-дир". Я кілька разів віддав м'яч тренеру, а він кожного разу його втрачав. "Горимо" 0:4 і тут Морозов видає фразу на усе поле: "Та що тут скажеш – у нас воротар такий, ніби його з підземного переходу взяли".
– Образилися?
– Ну я ж гордий. Зняв рукавиці і побіг по колу. Наступного дня до мене підійшов тренер воротарів і повідомив: "Славо, тепер ти тренуєшся з Ворсклою-2". А у мене залишається три місяці контракту. Жодних проблем, грав під керівництвом Івана Шарія у другій команді. Ми дуже добре йшли у Другій лізі – взагалі не програвали, а я не пропускав.
– Як ви потрапили з Другої ліги у стартовий склад на матч єврокубка?
– Все завдяки Валерію Кінашенку, асистенту Морозова. Ворскла-2 грала у Макіївці, а Кінашенко поїхав туди автобусом, щоб переглянути мене у справі. Очевидно, Морозов мав сумніви щодо першого номера на Боавішту. Кінашенко провів у дорозі три доби, але привіз головному тренеру інформацію про мій рівень і, можливо, переконав, що варто довіритися саме Богодєлову.
– Цей контраст турнірів змусив сильно хвилюватися?
– Коли ми виходили на поле, то вже знали про те, що Кривбас програв Нанту 0:5. У Кривому Розі була тоді чудова команда, яка Динамо у Києві обігрувала. У Португалії Ворсклу влаштовувала лише перемога, адже у Полтаві Боавішта взяла своє – 2:1. Починається матч, а нас просто розривають. На 28-й хвилині вилучили Сашка Першина і призначили штрафний – я стрибнув, проте м'яч влучив у "дев'ятку". Минуло кілька хвилин і Сергій Черняк збив суперника у штрафному майданчику – пенальті і 0:2. Підіймаюся з газону, дивлюся на табло і сам себе питаю: "Поб'ємо зараз рекорд Кривбаса?"
– Натомість Ворскла забила один у відповідь і програла 1:2.
– Швейцарські арбітри, звичайно, могли трохи по-іншому судити. Я готувався до поїздки на оглядини в Уніон Берлін, тому німецьку вчив. Намагався з суддями сперечатися, та все дарма. Потім Морозов нам усю зиму казав: "А зараз могли грати з Ромою". Боавішта ж потім зустрілася з римлянами.
"Коли Полісся забивало, Авдиш плакав"
– У Німеччину ви не переїхали, зате перебралися у Харків. Період у Металісті – це перебування у тіні Олександра Горяїнова?
– Неоднозначний етап. З одного боку, познайомився з чудовими людьми. Наприклад, завжди захоплювався Сергієм Мізіним. Такого мегапрофесіонала та справедливої людини більше не зустрічав. Однак я не грав і почувався так, ніби батарейка сідає. Команда за іменами сильна: Гецко, Паляниця, Мізін, Кунденок, Леженцев, Назаров… Проте у нас сезон не склався. Далі були шалені збори у Фоменка – там часу навіть посміхатися не було. Зате непогано у чемпіонаті виступили.
– Батарейка остаточно сіла у Житомирі, де ви зіграли останній матч на професіональному рівні.
– Полісся очолював Зая Авдиш. Існує такий тип людей, які фанатично ставляться до справи. Зая Зедович схожий на Кварцяного, у тренерському штабі якого я потім працював. У Житомирі я провів кілька місяців і зрозумів, що настав час закінчувати активні виступи. Авдиш – це емоції. Він страшенно не любив суддів. А ще після поразок влаштовував жорсткі розбори. Зате, коли Полісся забивало, то Зая Зедович плакав. Плакав! Таке не можна штучно викликати чи зіграти.
– Що запам'яталося про роботу з Кварцяним?
– Коли спілкуєшся тет-а-тет, то це нереально освічений чоловік, дипломат. Іншого такого інтелектуала я не зустрічав. Якщо ж ви не самі, то готуватися слід до різного. Граємо з Карпатами, виграємо 1:0. Леандро помиляється, львів'яни виконують навіс з флангу, Віталій Неділько виходить, а Сашко Гладкий забиває. У роздягальні шалений рознос! А я завжди поруч сидів.
– Вам теж дісталося?
– Всі мовчать, а Віталій Володимирович кричить. Раптом повертається до мене і видає: "А ти, шпіоне… Що? Прислали слідкувати за мною?" Та що там я – от гравцям діставалося. Якось Кварцяний кричав до Редвана Мемешева: "Ти так граєш, що в Канаді індіанці у вігвамі сидять і сходять з розуму". Думаю – а й справді корінним населенням Канади є індіанці. Це ж треба, щоб у голові такий калейдоскоп склався. Щоб у такий емоційний момент згадати про це! Дивувало і те, що у критичні моменти, коли людину можна розірвати, Кварцяний міг промовчати. А коли якась дрібниця, він міг рознести усіх.
– Через ваші руки пройшли Рибка, Бойко, Непогодов, Кичак, Сарнавський. Маєте улюбленого вихованця?
– Дмитро Непогодов та Артур Рудько. У моєму житті вистачало непростих моментів, а ці двоє хлопців завжди були зі мною, не відверталися. Це мої діти, моя підтримка. Можливо, без них і мене б не було. Перебуваю на зв'язку також з Рибкою, Шеліховим, Махновським… Просто так сталося, що з тими, у якого я вклав найбільше, у нас стосунки не склалися.
– Рудько і Непогодов допомагали вам у фінансовому плані?
– Мені навіть не доводилося їх просити. Люди приїжджали і робили необхідне. Ти просто знаєш, що у тебе хтось є. Непогодов кожної зими приїжджає, ми тренуємося, дивлюся усі їхні матчі – постійно контактуємо. Намагався передати підопічним ті знання, які отримував у академії Динамо від Лисенка, Хмельницького, Кащея та Петракова.
– У футболі прийнято вважати, що воротарі – особливі люди. Вас це ніколи не ображало?
– Мене тато загартував з дитинства, тому ні, не чіпляло. А дехто боляче реагував – бігали з бутсами за людьми, від яких це почули. Просто воротар завжди наодинці. Проти тебе суперники, судді, інколи твоя команда. Кожен Божий день ти під пресом. Той же Сантьяго Канісарес практично ні з ким не розмовляв. Воротар Філадельфії Флайєрс з НХЛ взагалі облаштував у своєму будинку кімнату з непробивними стінами і спав там перед матчами. Це складне ремесло. Утім я пояснюю своїм вихованцям – існує два види діамантів: одним ріжуть скло, а інший коштує мільйони доларів. По суті вони однакові. Та проблема в огранці.