Екс-захисник "Динамо" та збірної України Владислав Ващук згадав, як покидав київський клуб і переходив у "Спартак".
"2002. Листопад. Чотири місяці після травми – розрив хрестоподібної зв'язки. Хто знає, той зрозуміє. Два місяці на милицях, потім півроку мінімум відновлення. Лобановського вже немає. Тяжко хворіє мама. Рак. Щодня йдуть божевільні суми, рак – страшна хвороба. Місяць намагаюся потрапити до Ігоря Михайловича Суркіса, адже контракт закінчується, а підписувати його продовження ніхто не хоче. Дзвоню щодня до відділу кадрів, а у відповідь – ні, Влад, нічого... Нарешті пробився до Суркіса. Іду з надією попросити про збільшення зарплати – я ж гравець збірної, капітан команди, іноземці отримують в п'ять разів більше, ніж я...
Відповідь була несподіваною і дуже жорстокою:"Контракт??! Який, на*уй, контракт?!? Кому ти, на*уй потрібен, інвалід??! Пішов геть звідси!!!". Як вийшов з кабінету – не пам'ятаю. Що далі робити – не розумію. У "Динамо" я не потрібен, а спробувати себе в інших клубах з травмою – нереально.
У лікарні – мама. І кожен день потрібні ліки. Друзям в Києві розповісти відразу не зміг – від образи і відчаю зводило вилиці. Я віддавав клубу все, що міг. А коли травмувався – викинули, як собаку з перебитою лапою.
З Єгором Титовим ми познайомилися через Парфьонова. Знайшли спільну мову. І у розмові з ним на питання "Ну що там?", видав все. І про інваліда, і про контракт, і про маму в лікарні. Єгор помовчав і сказав: "Давай я спробую у себе в клубі поговорити. Може, заберуть тебе". Набрав він мене у той же день ввечері. Сказав, що мене чекають.
Червіченко не розгубився і відповів: "Ти нам – потрібен. Відновлюйся. Будемо чекати". Через півгодини в кабінеті з'явилися юристи команди, пояснили, що мені потрібно відіслати повідомлення в мою команду поштою і тільки після цього підписувати контракт зі "Спартаком". Приїхав додому, все відправив і став збирати речі в Москву. За тиждень мені ніхто не подзвонив і я щиро радів, що знайшов роботу, хоч і в іншому клубі, але все ж.
Реакція Суркіса була несподіваною і різкою. Десь через тиждень (пошта тоді працювала повільно), пролунав дзвінок. Здавленим голосом секретарка сказала: "Влад, до Ігоря Михайловича терміново". Ігор Михайлович зустрів мене з посмішкою. Сказав: "Ну все, погомоніли і вистачить, йди контракт підписуй". І запропонував зарплату. Точно таку ж, як у "Спартаку".
У футбольному світі секрети тримаються недовго. Я зібрався з думками і відмовив. Ви не розумієте, чого мені тоді це коштувало! Звичка підкорятися сиділа вже на генетичному рівні, пересилити себе тоді було дуже важко. Крик стояв такий, що чути було на всіх поверхах. Але я вже чітко розумів – я вже дав слово і повинен за нього відповідати. Рішення я не зрадив. Та пішов", – написав Ващук на своїй сторінці у Facebook.
Ващук: Ребров – джек-пот для "Динамо", йому не слід покидати команду
А ви що думаєте з цього приводу? Напишіть в коментарях