Українська Прем'єр-ліга запалює нові імена! Одним із таких у 18 турі став Іван Головкін, хавбек Інгульця. Ексклюзив "Футбол 24".
У неділю Інгулець несподівано програв Чорноморцю. Після двох перемог (у тому числі, й над Динамо) від Сергія Ковальця та його хлопців чекали більшого. Проте на перерву петрівці пішли, поступаючись у рахунку 0:2. Повернув надію Інгульцю вихід на поле 22-річного Івана Головкіна. За 25 хвилин хавбек створив кілька класних моментів і встиг забити дебютний для себе гол в УПЛ. Утім на більше Інгулець не спромігся – 1:2.
Головкін вперше зіграв у Прем’єр-лізі ще у 2021-му, тривалий час не виходив на поле, а зараз має в активі 9 поєдинків у найсильнішому дивізіоні (сумарно Іван провів на полі менше 100 хвилин). Влучний удар по воротах Дмитра Непогодова джокер Інгульця відсвяткував по-особливому.
Про послання батькові, звивистий шлях у футболі та мрію про зустріч із кумиром Іван Головкін розповів у інтерв’ю Футбол 24.
"Хотів показати, що готовий до конкуренції"
– Іване, перші емоції після поєдинку з Чорноморцем вже вляглися. Які висновки зробили?
– Інгулець та Чорноморець – рівні суперники. Знаєте, такі матчі називають іграми за 6 очок. Ми поступилися, але на цьому не зупиняємося і сподіваємося взяти своє у наступних матчах.
– Погодьтеся, після перемог над Динамо та Металістом усі чекали іншого.
– Безперечно, у всіх був чудовий настрій і ми налаштовувалися на те, щоб продовжити серію. Попри поразку, голову ніхто не опускає. Попереду ще вдосталь матчів, у яких ми зобов’язані виконувати завдання та зберегти місце в УПЛ. Трагедії немає, треба провести роботу над помилками.
– Ви вийшли на заміну дуже вмотивованим. У цьому сезоні ви провели лише кілька хвилин компенсованого часу проти ФК Львів. Відчували брак ігрової практики?
– Раніше я мало грав через травму – під час передсезонної підготовки зазнав ушкодження. Зараз Інгулець очолив новий тренер, який має свій погляд. Напевно, я на зимових зборах доволі непогано себе проявив. Тож Сергій Ковалець довірив мені певний час. Я вийшов максимально зарядженим, хотів показати, що готовий до конкуренції, що готовий грати. Сподіваюся, надалі гратиму ще більше та допомагатиму Інгульцю.
– Ковалець робив експрес-оцінку вашого виступу?
– Тренер привітав мене з дебютним голом. Сказав, що все буде гаразд, що варто продовжувати працювати. Думаю, після вихідних на розборі матчу з Чорноморцем поговоримо більше.
"Лупашко часто підказує: "Не треба бити на силу"
– У поточному сезоні ви часто потрапляли у заявку на матчі Прем'єр-ліги – загалом 10 разів. Не складно виконувати стабільну роль запасного?
– Кожен футболіст важко сприймає такі речі. З одного боку, відчуваєш себе готовим до гри, але на поле не виходиш. Однак це футбол, тут ти маєш постійно конкурувати. Значить таким було бачення тренерів. Можливо, я не заслуговував на місце у складі.
– В Інгулець ви перейшли у часи тренерства Сергія Лавриненка. Утім з довірою від тренера виникли проблеми?
– Я прийшов з Першої ліги, був молодим хлопцем. Потрапляння в Інгулець – своєрідний аванс для мене. У минулому сезоні ми боролися за виживання, тому Сергій Дмитрович робив ставку на досвідченіших виконавців. А я виходив на поле тоді, коли результат значення не мав. Наприклад, з Металістом при рахунку 0:4 отримав 20 хвилин, в інших поєдинках грав по 5-10 хвилин. Довіри не було, та я вдячний Лавриненку за шанс, за те, що взяв у команду. То був певний поштовх для мене.
– Повертаючись до поєдинку з Чорноморцем. Ви не були схожим на футболіста, який давно не грав. Натомість постійно загострювали, йшли в обіграш, били по воротах.
– Я є вихованцем академії Шахтаря, де сповідують атакувальний футбол. Можна сказати, що це у моєму ДНК закладено. Намагаюся не відходити від цього стилю. Коли граю, то хочу загострити, додати креативу, не грати від простоти.
– Ви забили після точного, але несильного удару в кут. Цілили саме туди?
– На тренуваннях ми багато працюємо над ударами. Наш тренер Владислав Лупашко часто підказує: "Не треба бити на силу. Старайтеся вдарити влучно". Я спершу пробив на силу, пристрілявся. А другий удар вийшов більш технічним та точним.
"Тато обожнював футбол"
– Дебютний гол ви відсвяткували емоційно та заздалегідь підготували футболку з написом для батька.
– Я присвятив гол своєму татові, який помер 21 листопада. Він боровся з раком протягом року. У батька була остання стадія захворювання. На жаль, ми не змогли його врятувати – він пішов з життя. Тато зіграв ключову роль у моїй кар’єрі – саме він завів мене на футбол. У дитинстві я був активною дитиною, цікавився спортом.
– Батько був тією людиною, яка вас направляла?
– Так, він записав мене ще й на великий теніс та хокей. У певний момент я займався трьома видами спорту водночас. У підсумку я обрав футбол. І усе, чого я досягнув у футболі – батькова заслуга.
– Його можна було назвати палким футбольним вболівальником?
– Тато займався бізнесом, стосунку до спорту не мав, але обожнював футбол. Приблизно з чотирьох років я почав відвідувати з татом стадіон – він дуже любив Шахтар. Пам'ятаю ті походи на футбол: спочатку РСК "Олімпійський", потім і "Донбас Арена".
– Мабуть, ваші спогади особливо яскраві. То був Шахтар, який розпочинав свій злет.
– Так, клуб переживав розквіт, а за Шахтар грали Фернандінью, Вілліан, Дуглас Коста… Ми, малі хлопці, рівнялися на цих зірок. Однак найбільшим прикладом для мене завжди був Даріо Срна. Власне, не тільки для мене, а й для усіх вихованців академії. Нам завжди ставили у приклад Даріо, а також Ярослава Ракицького, який закінчив академію. Проте Срна – це мій кумир з дитинства.
– До речі, в УПЛ ви дебютували у матчі з Шахтарем. А ще наприкінці минулого року Інгулець зустрічався з "гірниками". Словом, у вас було достатньо нагод, щоб перетнутися з кумиром.
– Ми не знайомі, він не знає мене. Перед останньою грою ми просто привіталися. Я не став розповідати Даріо про те, що він – мій кумир (Усміхається). Але якби була така можливість, то неодмінно сказав би йому про це. Можливо, колись така нагода у мене буде. До речі, в Інгульці я виступаю разом з Андрієм Коробенком, який грав за Шахтар з Даріо. Так от він казав, що Срна – це чудовий футболіст та чудова людина.
"Донецьк – це моє дитинство, моє становлення, мій дім"
– Ви згадували про академію Шахтаря. Хто з тренерів мав на вас найбільший вплив?
– Починаючи з команди U-8, я працював з Олександром Алімовим та Оскаром Ратулутрою, які зараз тренують юнацьку команду. Також я займався з Олексієм Бахарєвим. Недовго, протягом року, але навіть за цей час Олексій Олександрович заклав у мені характер. Бахарєв хвалив мене і часто повторював, що я схожий на нього. Це теж повпливало на моє футбольне мислення.
– Представники вашого випуску 2000 року народження вже відомі усій країні, зокрема, Криськів та Бондаренко. Хто на юнацькому рівні вважався топом?
– Когось одного не можу виділити. У нас загалом була потужна команда. З часом нас підсилив Артем Бондаренко з Києва, харківські хлопці приїхали: Діма Криськів, Максим Івахно та Артем Холод, а також Ілля Шевцов, який за Десну грав. Ми конкурували з Динамо в ДЮФЛ, утім двічі їм поступилися.
– Яким Донецьк залишився у ваших спогадах?
– Востаннє я був удома наприкінці 2021-го. Їздив до тата. Також нині у Донецьку мешкають мої тітка та дядько, брати, бабуся. Донецьк – це моє дитинство, моє становлення, мої батьки, мій дім, Шахтар, "Донбас Арена"… Наприклад, під час єврокубкових матчів я виводив на поле футболістів. Ці спогади назавжди зі мною.
– У ваших словах відчувається біль.
– Я хочу, щоб все було, як колись. Без війни та жертв. Через війну я давно не бачив своїх рідних, я не можу спокійно поїхати додому. Тому у мене одне бачення та бажання – Донецьк це частина України, як і Крим. Вірю, що одного дня вони повернуться.
– Ви розповіли про дитячі спогади та супровід зірок на поле. З ким доводилося виходити за руку перед матчем?
– Переважно це були бразильці Шахтаря: Дуглас Коста, Фернандінью… Але мої друзі виводили на поле Каріма Бензема, коли той за Ліон грав, та Ліонеля Мессі. Здається, то був 2009-й. До речі, я теж був на цих матчах.
"Хотів спробувати себе у дорослому футболі і поїхав у Херсон"
– У 2017-му ви переїжджаєте у херсонський Кристал. У Шахтарі залишатися більше не могли?
– Я закінчив навчання в академії, команда U-17 трансформувалася у U-19. Тренер Сергій Шищенко не бачив мене у своїй команді, тож мені та ще кільком хлопцям просто не запропонували контракт. Це сталося за п’ять днів до початку чемпіонату. Я поїхав у Білу Церкву в Олімпік U-19, який тренувався на синтетичному полі. Подивився на це і ухвалив рішення – хотів спробувати себе у дорослому футболі. Отримав пропозицію з Кристала і поїхав у Херсон, де виступав на аматорському рівні.
– Далі був Маріуполь, у складі якого ви навіть потрапили у заявку на матч УПЛ. Проте на більше розраховувати було важко?
– Я виступав за юнацьку та молодіжну команди. На той момент я ще не був готовим до Прем'єр-ліги. Невдовзі поїхав у першолігову Волинь. Щоправда, тренер у моїх послугах не був зацікавлений. Тому я зіграв один матч на Кубок України та повернувся у Херсон. Тоді Кристал вже виступав у Першій лізі. Після сезону у Херсоні я підписав контракт з Інгульцем.
– У команді з Петрового ви, здається, нарешті знайшли стабільність.
– Сподіваюся, що далі буде тільки краще – я працюватиму, а тренер довірятиме. Хочу зростати і приносити користь своїй команді. Вірю, що це лише початок.