"Футбол 24" продовжує серію публікацій про збірні-учасниці чемпіонату світу. Сьогодні поговоримо про збірну Уругваю.
Прізвисько: «Селесте», «Чарруас», «Гарра Чарруа»
Кольори: небесно-блакитні
Найбільші стадіони: «Сентенаріо» (Монтевідео, 65 235), «Гран Парк Сентраль» (Монтевідео, 26 500), «Луїс Трокколі» (Монтевідео, 25 000), «Хардінес дель Іподромо» (Монтевідео, 18 000), «Луїс Франсіні» (Монтевідео, 16 000)
Рейтинг ФІФА (станом на травень): 6
Титули: чемпіон світу (1930, 1950), чемпіони Америки (1916, 1917, 1920, 1923, 1924, 1926, 1935, 1942, 1956, 1959, 1967, 1983, 1987, 1995, 2011)
Найвидатніші гравці у історії: Ектор Скароне, Анхель Романо, Хуан Альберто Ск’яффіно, Алсідес Гіджа, Обдуліо Варела, Роке Масполі, Ладіслао Мазуркевич, Педро Роча, Родольфо Родрігес, Уго Де Леон, Карлос Альберто Агілера, Рубен Соса, Енцо Франческолі, Альваро Рекоба
Найкращий бомбардир: Луїс Суарес (38)
Найбільше матчів: Дієго Форлан (108)
Найперша гра: Уругвай – Аргентина – 2:3 (1901)
Найбільша вікторія: Уругвай – Болівія – 9:0 (1927)
Найбільше фіаско: Уругвай – Аргентина – 0:6 (1902)
Топ-досягнення на ЧС: перемога (1930, 1950)
Уругвай на чемпіонатах світу
«Селесте», мабуть, є однією з найбільших загадок футболу. Принаймні, питання, як країні з кількістю населення менше, ніж у Німеччині зареєстрованих футболістів, вдається досягати таких результатів, виникають постійно. Але секрет тут простий: якщо в інших країнах розвиваються різноманітні види спорту, то в Уругваї вибору немає: або футбол, або футбол.
Ретельно підготувавши перший чемпіонат світу у 1930 році, уругвайці, чия країна якраз переживала економічний підйом, вибороли титул завдяки перемозі над постійними суперниками з Аргентини.
У 1950 році незламні «Селесте» зруйнували мрію інших сусідів – бразильців, для яких та історія сприйнається не інакше як «Трагедія на Маракані».
Враховуючи різницю між сучасним та піонерським футболом, коли на мундіаль їхали за запрошенням, дехто вважає, що півфінал 2010 року не менш, а може й більш важливе досягнення, ніж ті давні перемоги.
Дорога до Бразилії
Особливістю відбірного раунду у Латинській Америці є той факт, що усі збірні змагаються між собою у рамках єдиного турніру без поділу на групи.
1 тур
Уругвай – Болівія – 4:2 (Суарес, 3, Лугано, 25, 71, Кавані, 34 – Кардосо, 17, Мартінс 87, пен)
2 тур
Парагвай – Уругвай – 1:1 (Ортіс, 90+2 – Форлан, 68)
3 тур
Уругвай – Чілі – 4:0 (Суарес, 42, 45, 67, 73)
5 тур
Уругвай – Венесуела – 1:1 (Форлан, 38 – Рондон, 84)
6 тур
Уругвай – Перу – 4:2 (Суарес, 15, Перейра, 29, К. Родрігес, 62, Егурен, 90+3 – Годін, 40, а, Герреро, 47)
7 тур
Колумбія – Уругвай – 4:0 (Фалькао, 2, Гутьєрес, 47, 52, Суньїга, 90)
8 тур
Уругвай – Еквадор – 1:1 (Кавані, 66 – Кайседо, 7, пен)
9 тур
Аргентина – Уругвай – 3:0 (Мессі, 65, 79, Агуеро, 74)
10 тур
Болівія – Уругвай – 4:1 (Сауседо, 5, 50, 54, Мохіка, 26 – Суарес, 80)
11 тур
Уругвай – Парагвай – 1:1 (Суарес, 81 – Е. Бенітес, 85)
12 тур
Чілі – Уругвай – 2:0 (Паредес, 10, Варгас, 77)
14 тур
Венесуела – Уругвай – 1:2 (Кавані, 27)
15 тур
Перу – Уругвай – 1:2 (Фарфан, 84 – Суарес, 43, пен, 67)
16 тур
Уругвай – Колумбія – 2:0 (Кавані, 77, Стуані, 80)
17 тур
Еквадор – Уругвай – 1:0 (Монтеро, 30)
18 тур
Уругвай – Аргентина – 3:2 (К. Родрігес, 6, Суарес, 34, пен, Кавані, 49 – М. Родрігес, 14, 41)
Результат: через традиційно невпевнену гру протягом відбірного турніру Уругвай з великими труднощами зайняв пяте місце і змушений був грати стикові матчі з Йорданією. Звичайно, то була формальність, враховуючи різницю у класі азійських та південноамериканських команд:
Йорданія – Уругвай – 0:5 (М. Перейра, 22, Стуані, 42, Лодейро, 69, К. Родрігес, 78, Кавані, 90+1)
Уругвай – Йорданія – 0:0.
Тренер
66-річний Оскар Вашингтон Табарес буде найдосвіченішим наставником бразильського мундіалю. За довгі роки карьєри він пережив і моменти невдач, наприклад зі своєю європейською карьєрою у «Мілані», і моменти найбільших тріумфів як у 2010 році у ПАР з рідною збірною. «Маестро» працює з «Селесте» з 2006 року – жоден інший тренер чемпінату не перебуває на посаді так довго! – досягаючи поставленної з самого початку мети: змінити стуртуру місцевого чемпіонату так, щоб найкращі місцеві виконавцям потрапили у гранди європейського футболу. Але, при цьому, вони не мають забувати про національну команду та під час виступів за неї демонструвати максимальну самовіддачу.
Капітан
Функції капітана збірною Уругваю виконує 33-річний Дієго Лугано. Гра цього центрального захисника базується не на техніці, а на силі та характері: б’ється за кожен м’яч до останнього та намагається задушити опонента навіть своєю присутністю. Лугано є справжнім уособленням того, що називають «гарра чарруа», тобто незламності духу уругвайців, змушених протистояти таким гігантам як Бразилія та Аргентина – і у футболі, і взагалі.
Зірка
Луїс Суарес – один з найсильніших футболістів атакувальної ланки у світі, який вміє і завершувати, і створювати. Нещодавно отримав нагороду як найкращий гравець англійської Прем’єр ліги – більше десяти років там ніхто не міг подолати планку у 30 голів за сезон. Має не надто добру репутацію через власну надмірну емоційність, а також несприйняття Англією з її джентельменською культурою уругвайського принципу – усе заради перемоги. Заради мізерного шансу на перемогу – згадайте хоча б що Луїс зробив для своєї країни у матчі проти Гани на минулому чемпіонаті світу. Але тоді головним героєм все-таки був Дієго Форлан – прийшов час Суареса?
Команда
Головною ознакою гри команди Табареса є прагматичність, а побудову визначатиме необхідність моменту – цей спеціаліст схильний до гнучкості. Базовою схемою має бути 4-4-2 з Фернандо Муслерою («Галатасарай») чи Мартіном Сільвою («Васко да Гама») у воротах, в залежності від того, як складатиметься у голкіперів з травмами. У обороні справа наліво: Максі Перейра («Бенфіка»), Дієго Лугано («Вест Бромвіч Альбіон»), Дієго Годін («Атлетико»), Хорхе Фусіле («Сантос») або Мартін Касерес («Ювентус»). Центр поля – це пітбулі Ехідіо Аревало Ріос («Мореліа») та Дієго Перес («Болонья»), хоча може з’явитися Вальтер Гаргано («Парма») чи навіть Альваро Гонсалес («Лаціо»). На флангах можливими варіантами є Крістіан Стуані («Еспаньйол»), Крістіан Родрігес («Атлетико») та Альваро Перейра («Сан Паоло»). Ніколасу Лодейро («Ботафого»), якому б грати під форвардами, ймовірно, доведеться пристосовуватися. Попереду, без сумніву, побачимо великого та страшного Луїса Суареса («Ліверпуль»), а також Едінсона Кавані («ПСЖ»). Дієго Форлану («Сересо Осака») треба змиритися з роллю запасного. Тим більше, що є Абель Ернандес («Палєрмо») – надія уругвайського футболу.
Прогноз
Ніхто з уругвайців не вірить у можливість повторення чогось на кшталт «Мараканасо» 1950 року, але десь на підсвідомому рівні така надія є. У команди буде шалена підтримка вболівальників, також не сумніваюсь, що футболісти гратимуть по-уругвайськи, тобто на 110% від власних можливостей. Думаю, цього вистачить, аби пройти далі з так званої «групи смерті». А от чи вдасться виступити хоча б (хоча б!) не гірше, ніж у Південній Африці, – велике питання.
Яна Дашковська, спеціально для "Футболу 24"