Дмитро Джулай пояснює несподівано ранній виліт португальського квартету із Ліги чемпіонів та Ліги Європи у сезоні 2019/20.
Сезон 1998/99. У Кубку УЄФА у 1/32 фіналу вилітають “Гімарайнш”, “Спортинг” та “Марітіму”. У Кубку Кубків “Брага” протрималася до 1/8. У груповому турнірі Ліги Чемпіонів “Порту” та “Бенфіка” добре виступали вдома (7 очок з 9), але вкрай невдало на виїзді. (Жодного очка у “Порту”, одне у лісабонців). Тож навесні 1999-го жодного португальського клубу в єврокубках не було. Цього сезону історія повторилася. Й вперше за 21 рік жоден представник чемпіонату Португалії не протримався до весни. “Спортинг”, “Порту” та “Бенфіка” синхронно вилетіли з Ліги Європи 27 лютого, приєднавшись до “Браги”, яка зробила це днем раніше.
За ці 20 років португальські клуби привчили до дещо інших результатів у європейських клубних турнірах. “Порту” виграв три трофеї (2003, 2004, 2011). “Спортинг” (2005), “Брага” (2011) та “Бенфіка” (2013, 2014) грали у фіналах. Від “Порту” Жозе Морінью до “Бенфіки” Жорже Жезуша португальський чемпіонат дарував страшенно привабливі команди, за якими приємно було стежити не лише у внутрішніх змаганнях. Що ж сталося? Що саме втратили останнім часом команди Ліги NOS?
Мабуть, одним із найвідчутніших ударів по лідерах португальського футболу була заборона third-party ownership. Дуже часто саме ця третя сторона відігравала важливу ролю у трансферах сильних футболістів до португальських клубів. Згадаймо, що у такому випадку частина або ж усі економічні права на гравця належали агенту чи компанії. Клуб у Португалії був своєрідним трампліном. Після переходу гравця до іншого чемпіонату частину грошей за цей трансфер отримував агент, однак сам футболіст, допомагаючи здобувати титули, зокрема європейські, коли йдеться про “Порту”, сприяв ще й фінансовим успіхам свого клубу. Бо вартість простої участи у Лізі Чемпіонів із кожним роком зростає, що вже казати про вдалий виступ.
Тож введена 2015 року заборона перекрила португальцям один із найефективніших методів роботи на трансферному ринку. Бо інакше їм, навіть грандам, важко протистояти потужним корпораціям, що збільшують фінансову прірву між собою та рештою футбольного світу із кожним сезоном. І за п’ять років після цього вето у складах “Порту” та “Бенфіки” вже немає гравців рівня Лучо Гонсалеса чи Анхеля Ді Марії. Запросити футболіста такого калібру зараз? Купило притупило.
Ще один важливий нюанс стосується тренерів. Серед португальських наставників є чимало сильних методистів, хороших теоретиків, здатних чудово розбирати гру. Дехто з них успішно працює за кордоном. Однак безпосередньо у національній першості бракує колоритних особистостей. Нахаб, a la молодий Морінью, чи запальних навіть у солідному віці, як Жезуш. Тих, хто поєднує аналітичний підхід із нестримним бажанням кидати виклик усьому світу. З цієї точки зору дуже цікаво стежити за першими тренерськими кроками Рубена Аморіма, а поки що можна говорити про певний хороший середній рівень, але без яскравих зірок.
Значно швидше, аніж раніше, португальські гранди втрачають інших своїх зірок. Деякі молоді вихованці залишають рідні клуби, зігравши вкрай мало у першій команді. Ренату Саншеш провів за “Бенфіку” 24 матчі у чемпіонаті, Гонсалу Гедеш – 39, Жуан Фелікш – 26. Діогу Далот лише 6 разів з’явився у Лізі NOS у футболці “Порту”. На цьому тлі 41 матч Андре Сілви та 59 Рубена Невеша можна вважати солідним показником. Безумовно такі трансфери за теперішніх умов стають важливим джерелом прибутку, одначе достатньо уявити обидва клуби з цими гравцями у складі, щоб оцінити, яким би був рівень команд.
Коли зникають успіхи на міжнародній арені, знову стає помітнішою давня й традиційна заїдня грандів. Нескінченні розмови про прихильність суддів (навіть після впровадження VAR), обопільні звинувачення. Зачепити опонента за межами поля стає не менш важливо, аніж обіграти його. Звиклим до цих чвар португальцям воно, може, й не заважає, а сторонньому спостерігачеві саме зараз нагадує каверзи та інтриги у провінційному театрі.
Статусу провінційности португальський футбол позбавили у 1960-х “Бенфіка” у Кубку Чемпіонів та національна збірна на чемпіонаті світу в Англії. Потім були і застій, і нові злети. До згаданих раніше клубних успіхів перших 15 років цього століття додався континентальний титул, здобутий національною командою. І тепер португальський футбол має дещо парадоксальні складові: якісні футболісти, запитані у провідних командах та лігах Європи (а відтак – сильна збірна), й місцеві клуби, що потроху втрачають вагу, яку мали ще з десяток років тому. Остаточно вони її ще не втратили. І потенціялу ще стане на нову спробу підтягнутися до багатіїв хоч би на полі, а не у банку. Адже після успіху “Порту” в ЛЧ-2004 цей турнір вигравали виключно представники найбагатших чемпіонатів.
Більше читайте у блозі Дмитра Джулая Elmundoesbalon.
"Я зрозумів, що попереду в нас великі проблеми": блискавичні тренерські відставки по-бразильськи