"Футбол 24" відзначає українських футболістів, які стали призерами інших чемпіонатів або змагалися за кубки зарубіжних країн у сезоні 2014/2015.
Сезон, який щойно завершився, багато українців провели за кордоном. Про найуспішніших вітчизняних легіонерів та вихованців українського футболу говоримо далі, відзначаючи тих, кому вдалося завоювати медалі або безпосередньо позмагатися за кубки інших країн у фінальних матчах.
Чемпіони
Росія
Анатолій Тимощук («Зеніт» Санкт-Петербург) – 11 матчів (353 хвилини), 1 жовта картка
У статусі живої легенди російського гранда Анатолій здобув іще один титул чемпіона Росії (попередній був 2007 року) в додаток до двох золотих медалей чемпіонату України й стількох же – Німеччини. Звісно, як для свого поважного віку (36 років), Тимощук награв не так мало зустрічей. Однак цьогоріч двічі з’являвся на полі, вийшовши з перших хвилин лише одного разу під кінець сезону. Старанність, сумлінність та професіоналізм українського легіонера робили його все ще потрібним команді – на довжині всього сезону універсал з величезним досвідом додавав Віллаш-Боашу кадрової варіативності. Проте, судячи з останніх повідомлень, нового контракту ветерану не запропонують. Хоча сам Тимощук, за повідомленнями російської преси, повернувся в Санкт-Петербург на певні переговори.
«Наша перемога в чемпіонаті – довгоочікувана, бо ми здобули «зірочку» на футболки. Вона буде чудово виглядати на нашій формі!», – радісно рапортував Анатолій після здобуття чергового титулу в своїй тривалій кар’єрі.
Македонія
Артур Міранян – Вірменія («Вардар» Скоп’є) – 12 матчів (284 хвилини)
У Міраняна цікава історія – уродженець Вірменії є вихованцем «Шахтаря», подавав великі надії, грав у юнацькій ЛЧ, викликався у юнацьку збірну України. До слова, міг би грати у Новій Зеландії у складі команди Петракова, однак обрав історичну батьківщину. Нині Артур – гравець молодіжної збірної Вірменії й кандидат до національної. Розійшовшись із «Шахтарем» минулого літа, він довго шукав оптимальний варіант, але в підсумку перебрався аж у Македонію. Разом зі своїми більш досвідченими одноклубниками Гораном Поповим (екс-«Динамо») та Бобаном Грнчаровим (екс-«Сталь» А та «Металург» Д) Міранян став чемпіоном країни. А очолює «Вардар» уродженець Луганська, колишній нападник збірної СРСР Сергій Андреєв (нині проживає у Ростові та має російський паспорт).
Що ж стосується самого Міраняна, то він лише набирається досвіду. 19-річний форвард досить регулярно виходить на поле, хоча в більшості випадків – з лави запасних. «У чемпіонаті Македонії стиль більше силовий, усі команди налаштовуються на «Вардар» як на гранда. Тут є кілька відомих гравців, зірок – як мій одноклубник Попов. Думаю, я можу багато чого тут навчитися», – вважає екс-українець.
Віце-чемпіони
Молдова
Максим Гавриленко («Дачія» Кишинів) – 16 матчів (1198 хвилин), 1 гол, 5 жовтих карток
Сергій Загинайлов («Дачія» Кишинів) – 6 матчів (177 хвилин), 1 гол
Володимир Заставний («Дачія» Кишинів) – 22 матчі (1796 хвилин), 2 голи, 5 жовтих карток
У чемпіонаті Молдови боротьба розгорнулася надзвичайно напружена – перед останнім туром відразу три команди претендували на титул, і перед заключним туром «Дачії» було достатньо грати внічию в гостях з «Мілсамі». Але оргеївська команда зуміла переграти столичних футболістів – 2:1. Тож замість золотих медалей «даки» приміряли срібні. Під керівництвом уродженця Одещини, екс-гравця збірної Росії Добровольського (він очолив команду у квітні після двох тренерських відставок) грало відразу троє наших земляків.
Володимир Заставний
Оборонець Заставний зі Львівщини після ФК «Львів» перейшов у чемпіонат сусідньої країни. З 2012 року він грав спершу за «Ністру», тепер – за «Дачію». Є гравцем основи, який може зіграти як ліворуч, так і в центрі. До речі, в активі Володимира – надважливий гол в переможному матчі з «Шерифом». Центрхав Гавриленко до переходу в «Дачію» грав за першоліговий ПФК «Суми», ще раніше – за клуби рідної Одеси (дубль «Чорноморця», СКА, ФК «Одеса». Це його перший сезон в Молдові – й відразу медалі. Третій українець – Загинайлов, який може зіграти як в півзахисті, так і в нападі, ще восени грав за МФК «Миколаїв». Йому було важче всіх – невеличка травма, серйозна конкуренція, але до кінця сезону він встиг навіть відкрити лік своїм голам.
Переходячи в «Дачію», Загинайлов так пояснив свій вибір на користь молдавського чемпіонату: «В Україні зараз великі фінансові проблеми, команди не можуть платити своїм футболістам, які грають у борг». А тим часом у його новому клубі, нагадаємо, власником є крупний російський бізнесмен.
Бронзові призери
Азербайджан
Дмитро Безотосний («Габала») – 15 матчів (1305 хвилин), 8 пропущених, 1 червона картка
Олексій Гай («Габала») – 16 матчів (1440 хвилин), 4 голи, 2 жовті картки
Володимир Левін – Азербайджан («Габала») – 15 матчів (627 хвилин), 1 гол, 2 жовті картки
Руслан Фомін («Габала») – 15 матчів (627 хвилин), 1 гол, 2 жовті картки
тренерський штаб у складі Романа Григорчука, Михайла Савки, Степана Матвіїва та Андрія Глущенка (усі – «Габала»)
Коли Григорчук очолив «Габалу» в середині грудня минулого року, від нього чекали чудес. На той час оголошувалося, що український фахівець підписав півторарічний контракт на півмільйона євро. Один за одним провідні гравці «Чорноморця» «сваталися» в новий клуб свого тренера, однак у підсумку було запрошено лише кілька гравців, серед яких – українці Безотосний, Гай і Фомін. На той час у заявці команди ще лишався, але вже не грав у основі Левін – вихованець українського футболу, який багато років грав у чемпіонаті Азербайджану та за місцеву збірну.
Треба визнати, що старт «Габалі» не вдався. Після перемоги над бакинцями – домашня поразка від АЗАЛу, виїзна – від «Сімурга» з вилученням Безотосного, потім – домашня від «Нефтчи». Після невдалого старту новий клуб Григорчука побував і на шостому місці. Преса серйозно критикувала український тренерський штаб, і багато хто прогнозував його ранню відставку. Однак український спеціаліст зумів вирівняти гру команди, й у підсумку вивів її на третє місце. Дуже важливими стали виїзні перемоги над майбутнім чемпіоном і срібним медалістом – «Карабахом» та «Інтером», а також впевнені матчі з безпосередніми конкурентами у боротьбі за бронзу. Хоча бронзові медалі не відповідають амбіціям клубу, загалом, преса стала лояльнішою до Григорчука, а фахівці відзначають, що футбол «Габали» став привабливішим, ніж у часи Мунтяну чи Сьоміна.
З наших гравців найстабільніше виступали досвідчені Безотосний та Гай (в активі останнього – низка важливих голів у матчах з сильними суперниками), а от Фомін трішки загубився і в підсумку перебрався у казахстанський «Атирау». Шукатиме нове місце роботи й 31-річний Левін – його замінить інший захисник, Вернидуб із «Зорі». Нагадаємо, що на заміну Фоміну прибув ще один наш легіонер – форвард Антонов (колись виступав за «Чорноморець» та збірну України), котрий недавно звільнився з «Актобе». А чутки направляють в Азербайджан ще й Мілевського…
«Рівень у чемпіонаті Азербайджану справді високий, у наш час навчилися грати вже практично скрізь», – оцінив місцевий чемпіонат Григорчук. Однак наступний сезон буде ще складнішим – у місцевий футбол за останні роки прийшло багато інвестицій. Спершу тут раділи просто виходу «Нефтчи» в груповий турнір ЛЄ, а минулого сезону до останнього туру боролися за вихід з групи з «Дніпром» та «Інтером» з Мілану. Зважаючи на успіхи дніпрян, місцеві любителі футболу чекають від клубів Азербайджану повторення успіхів українців, «адже на їх місці могли бути й вони».
Польща
Тарас Романчук («Яґеллонія» Бялисток) – 27 матчів (1476 хвилин), 4 голи, 5 жовтих карток
Зовсім недавно на нашому сайті виходило велике ексклюзивне інтерв’ю з Романчуком – ми розповіли про унікальний шлях хлопця із Волині, котрому вдалося з обласного чемпіонату через другу польську лігу вибитися в бронзові призери Екстракляси. Він починав сезон у резервній команді, спершу виходив на заміни, пробувався на кількох різних позиціях – але в підсумку довів тренерам свій рівень і в останньому турі забив один із голів на радість заповненому вщерть стадіону. Романчук – це живий докір нашій селекції: хлопець побував на перегляді у складі кількох професіональних клубів (у тому числі – й Прем’єр-ліги), але був «забракований». А тепер заграв у Польщі, і ним, кажуть, тепер зацікавився навіть дехто із числа українських «майже_грандів».
«Я підписав новий контракт на п’ять років з «Яґеллонією», і мені здається, це дуже добре. Тренери, керівництво, вболівальники до мене добре ставляться. Команду я дуже люблю. Відступні у контракті прописані – якщо буду розвиватися й далі, може, хтось і запросить із грандів. Але спершу хочеться з «Яґеллонією» зіграти в єврокубках, щоб на фоні сильних суперників об’єктивно оцінити свої сили. «Дніпро» довів, що навіть у єврокубках трапляються чудеса», – резюмував Тарас. Додамо, що ці бронзові медалі стали першими у досить великій, багаторічній історії клубу «Яґеллонія».
Росія
Андрій Дикань (ФК «Краснодар») – 25 матчів (1305 хвилин), 17 пропущених, 2 жовтих картки
У свої 37 років Дикань зберігає високий спортивний гарт. Екс-воротар збірної України та «Спартака» провів із краснодарцями повноцінний, барвистий сезон. Просто чудово грав у єврокубках, де його клуб зумів здивувати багатьох. У чемпіонаті ж він з особливим завзяттям провів матчі проти «Спартака», звідки, на думку багатьох експертів, Карпін «прибрав» його передчасно. У підсумку важко звинуватити його в особливо провальних матчах, а от коли у Санкт-Петербурзі вже на 9-й хвилині вихованець харківського футболу залишив поле через травму – його змінник у підсумку пропустив чотири м’ячі без відповіді. Бронзова медаль – заслужена винагорода для Диканя і його команди, хоча вони до останнього боролися з ЦСКА за друге місце.
Хорватія
Артем Мілевський («Хайдук» Спліт) – 21 матч (627 хвилин), 3 голи, 7 жовтих карток
Важко оцінити цей сезон для Артема однозначно. Почавши із «розкачки», він довго набирав форму. Розігрався уже ближче до завершення першої частини сезону, забив кілька м’ячів, видав кілька шикарних передач, граючи в улюбленій манері з глибини. За грою, звісно, Мілевський виглядав значно цікавіше, ніж у «Газіантепспорі». Однак кілька пошкоджень по ходу сезону вибивали його з колії, та й сам чемпіонат Хорватії був би цікавий радше юним початківцям. Тому нема нічого дивного, що гравця з зірковим статусом все частіше відправляють чи то в Азербайджан, чи то в Казахстан. Головне для нього – що в цій команді він набрав форму й навесні нерідко грав без замін, підтягнувши фізичні кондиції. Якщо навіть він залишить «Хайдук», у хорватському гранді будуть наші земляки – приходять захисник Білий із «Зорі» та крайній форвард Радченко із «Говерли». От тільки часи у «гайдуків» не найкращі – бронзові медалі для команди, яка є грандом, не є межею амбіцій.
Володарі кубка
Росія
Тарас Михалик («Локомотив» Москва) – в запасі
Іще один екс-динамівець завоював черговий титул, навіть не зігравши у фіналі. 31-річний Михалик зіграв 16 матчів у чемпіонаті, 1 – в єврокубках, а ще 3 – в кубку. Однак у фіналі з «Кубанню» «залізничники» справилися без його безпосередньої допомоги. Тарас здобув Кубок Росії, був корисний, підстраховуючи основних в потрібний момент (майже як Лужний в «Арсеналі»), але, на жаль, найяскравішою особисто для нього миттю залишиться прикрий автогол в матчі з «Уралом».
Фіналісти кубка
Білорусь
Василь Кобін («Шахтар» Солігорськ) – 90 хвилин
Ярослав Мартинюк («Шахтар» Солігорськ) – вийшов на заміну, 20 хвилин
Артем Старгородський («Шахтар» Солігорськ) – 90 хвилин, жовта картка
Для білоруського футболу прихід українських висококласних легіонерів став одкровенням: якщо раніше скромніші клуби на кшталт «Бєлшини» чи могилівського «Днєпра» запрошували гравців з нижчих ліг, то «Шахтар» ризикнув взяти досвідчених Галюзу й Старгородського й не прогадав – при феєричній грі наших хавбеків солігорці переграли в гостях навіть бельгійський «Зульте-Варегем», що для сусідньої країни було великим святом.
Нині екс-луганець уже в іншій команді, а от до Старгородського додалися двоє екс-карпатівців – Мартинюк і Кобін. Вся ця компанія привела «Шахтар» до фіналу Кубка Білорусі, от тільки в фіналі солігорців чекав розлючений невдачами БАТЕ. Борисівці каменя на камені не залишили від суперника – 1:4. Додамо, що Старгородський виводив команду на поле з капітанською пов’язкою, а Кобін, який відзначав у той день 30-річчя, під кінець матчу міг забити дальнім ударом.
В цілому, приїзд таких українських легіонерів викликав у сусідній країні певний ажіотаж. Того ж Кобіна називали найстатуснішим гравцем місцевого чемпіонату з часів Сичова, який невдало пограв за мінське «Динамо», та Глєба, котрий ненадовго повертався у БАТЕ. Василь став найкращим гравцем травня у своєму клубі. Та й сам Кобін видав білоруському футболу парочку компліментів: «Чемпіонат Білорусі на рівні, тут зовсім інший, ніж в Україні, стиль. Білоруси часто недооцінюють свій футбол – він хорошого рівня».
Молдова
Гавриленко Максим («Дачія» Кишинів) – вийшов на заміну, 82 хвилини
Загинайлов Сергій («Дачія» Кишинів) – замінений на 23 хвилині
Заставний Володимир («Дачія» Кишинів) – 120 хвилин
Максим Гавриленко
У драматичному матчі з «Шерифом» кишинівці поступалися у два м’ячі (ще при мінімальному рахунку був замінений наш Загинайлов), а під кінець матчу Гавриленко, який вийшов на заміну, отримав травму, й через вичерпаний ліміт замін «дакам» довелося догравати у меншості. Тим не менш, вони боролися до останнього. Були шанси врятуватися від поразки, та все ж – 2:3. Тріо українців під керівництвом уродженця Марківки Одеської області Добровольського стали лише фіналістами кубка Молдови.
Росія
Владислав Кулик – Росія («Кубань» Краснодар) – вийшов на заміну, 15 хвилин
В Україні небагато хто знає цього полтавця, а між тим Кулик у Росії зробив непогану кар’єру, погравши за «Терек», «Крилья Совєтов», «Кубань» та «Рубін». Після повернення в краснодарську команду він дійшов з нею до фіналу, вийшов на вирішальні хвилини екстра-тайму, однак не зміг допомогти їй виграти трофей – тріумфував «Локомотив» із Михаликом у запасі.
Відзначимо наостанок ще такий момент. Екс-форвард ПФК «Олександрія» та алчевської «Сталі» В’ячеслав Шевченко розпочинав минулий сезон у складі «Біркіркари», яка у підсумку стала бронзовим призером чемпіонату Мальти. Проте наш нападник залишив команду ще взимку, зігравши в її складі 4 матчі. Чи вважати Славу медалістом мальтійської першості? За загальновживаними правилами – ні (треба було або зіграти більше половини матчів, або завершувати сезон у складі «Біркіркари»). А ось що з цього приводу говорить мальтійський регламент?.. У будь-якому випадку, медалі він не отримав. Подібне буде стосуватися й декількох інших українських гравців, які по ходу сезону розсталися зі своїми попередніми командами. Незважаючи на місцеві особливості регламенту, все одно будемо послуговуватися загальновизнаною практикою.
Артур Валерко