"Футбол 24" оспівує епічну кар’єру Руслана Любарського – українського бомбардира, який став легендою у Словаччині.
Серпень 1997-го. Київське Динамо, натхненне поверненням з Близького Сходу великого Лобановського, прокладає собі шлях у груповий турнір Ліги чемпіонів двоматчевою дуеллю з данським Брондбю (4:2, 0:1). А паралельним курсом рухалося "словацьке диво". Клуб Кошіце розібрався у попередньому раунді з ісландським Акранесом (3:0, 1:0) і потрапив на московський Спартак.
Вдома, на затишному стадіоні Локомотив, над трибунами якого нависала гігантська голова тигра, Кошіце сенсаційно прибив команду Романцева – 2:1. Два голи у ворота Філімонова (тоді ще чубатого) організував атакувальний хавбек під сьомим номером. Він настільки затероризував "м’ясних" набігами з обох флангів, що коментатор видав фразу: "Його привид стоятиме перед очима московського захисту як мінімум до матчу-відповіді". Героєм Словаччини виявився українець Руслан Любарський.
…Перші кроки у професійному футболі уродженець вінницького Поділля зробив у Києві. Там Любарський проходив військову службу, а паралельно грав за ЦСКА-2 у Другій лізі. Наближався дембель. Саме в той момент до наставника "армійців" Володимира Безсонова звернувся рідний брат Андрія Баля – Орест, який на початку 90-х виступав за словацький Хемлон. Керівництво клубу попросило Баля-молодшого знайти дешеве, але ефективне підсилення в Україні. Вибір зупинився на Любарському.
Матч от-от почнеться, а чипсів до пива ще немає? Оберіть Lay’s – спонсора Ліги чемпіонів та один з найпопулярніших брендів картопляних чипсів, що живе в серцях споживачів у більш ніж 100 країнах світу. Хрусткі та неймовірно смачні чипси, виготовлені зі 100% якісної української картоплі, додадуть особливої атмосфери при перегляді матчу.Є Lay’s? Буде футбол!
У 1993-му Хемлон якраз піднявся в елітний дивізіон, укладений контракт виявився профітом для усіх сторін. Руслан швидко став лідером команди, часто забивав і навіть здобув із новими партнерами Кубок Словаччини. У 1996-му він привернув увагу основного гранда регіону – празької Спарти. На берегах Влтави ще свіжими були спогади про ратні подвиги іншого українця – Віктора Двірника, тож у клубі сподівалися, що Любарський продовжить його справу.
Не склалося. До колективу він доєднався під закінчення міжсезонних зборів, склад уже був награним і зіграним, тому новачку відвели роль резервіста. З’являючись на заміну, Руслан не переконав, і вже через пів року повернувся до Словаччини – цього разу в Кошіце. Президентом обох клубів, до слова, була одна людина.
Тут і розпочалася найяскравіша сторінка біографії Любарського. Після резонансної перемоги над Спартаком, словаки вирушили у Москву на матч-відповідь і відстояли вигідний для себе рахунок (0:0) під шквалом настирних, але абсолютно беззубих атак. Вперше в історії словацький клуб потрапив до групового етапу Ліги чемпіонів. "За нас вболівала вся країна", – пригадував Любарський. Жереб подарував Кошіце розкішних суперників – МЮ, Ювентус та Фейєнорд. Було зрозуміло, що вище голови андердогу не стрибнути. Залишалося насолоджуватись процесом.
Еволюціонували словаки від матчу до матчу: МЮ – 0:3, Фейєнорд – 0:2, Ювентус – 0:1. А тоді приїхали в Турин, щоб зіграти свій найкращий поєдинок проти Зідана, Дель П’єро, Конте і Піппо Індзагі. Там Любарський забив у ворота Перуцці перший м’яч словаків в історії групових раундів ЛЧ. Через кілька хвилин Чіро Феррара відзначився автоголом – Кошіце покинув поле з високо піднятою головою (2:3). Очолював ту банду Ян Козак, якого пам’ятаємо по роботі з національною збірною Словаччини 2010-х.
Українець ще запише до свого активу два голи в наступному розіграші чемпіонської ліги – північноірландському Кліфтонвіллу. Але Кошіце до групового етапу уже не потрапить. Двічі постраждав від Любарського і вірменський Арарат – у кваліфікації Кубка УЄФА. Та казка команди зі сходу Словаччини завершувалася. Виникли серйозні фінансові труднощі, провідні виконавці розбігалися хто куди. Любарський знайшов для себе затишну гавань у Нетанії, підписавши контракт з місцевим клубом Маккабі.
Статистики підрахували, що за чотири сезони в Ізраїлі українець провів 148 матчів, забив 32 м’ячі в усіх турнірах. У березні 2004-го виникли чутки, що Любарський близький до повернення на Батьківщину. Начебто Дніпро пропонує йому вигідний контракт, де сума одних лише підйомних – 150 тисяч доларів. Згодом футболіст підтвердив: інтерес від команди Кучеревського справді був, але до конкретики справа не дійшла.
Того ж року Руслан таки повернувся в Україну, уклавши угоду із запорізьким Металургом. Тут провів під сотню матчів, зокрема зіграв у фіналі Кубка-2006 (поразка від Динамо – 0:1), але його результативність була аномально низькою у порівнянні з попередніми роками. Очевидно, ані Яремченко з Чанцевим, ані Грозний із Ященком (наставники Металурга того періоду) так і не навчилися використовувати найсильніші чесноти Любарського. Весною 2008-го він спакував валізи і поїхав додому – у… Словаччину.
Там, у місті Гуменне, за кількадесят кілометрів від українського кордону, Руслан звив своє сімейне гніздечко. За жону взяв словачку Моніку, яка народила йому сина (вже давно повнолітній) та доньку (зараз їй близько тринадцяти). "Вдома ми, зрозуміло ж, розмовляємо словацькою, – розповідав Любарський в одному з інтерв’ю десять років тому. – Хоча навчаю дітей української та російської. Зрештою, я й іврит непогано освоїв".
Після повернення на Пряшівщину, яка, до слова, є українською етнічною територією, зірковий ветеран відіграв сезончик за рідний Хемлон, який вже був перейменований на ФК Гуменне і виступав лише у третьому за силою дивізіоні Словаччини. Наступний рік провів за Земплін в аналогу нашої Першої ліги. Лише опісля зрозумів, що втомився від життя поза домом, тому остаточно осів у Гуменному. Намагався витягти з трясовини той клуб, який свого часу дав йому головний імпульс у кар’єрі. Був там граючим тренером – взував бутси і продовжував забивати аж до 2015-го, коли йому "стукнуло" 42. Удвічі молодші партнери (та й суперники) дивилися на Любарського, як на бога.
Так склалася доля, що черговий український самородок не досягнув визнання вдома, проте сповна отримав його за кордоном. Про землю предків у його досьє нагадують лише ЦСКА-2 та запорізький Металург. І ще – членство в символічному бомбардирському клубі Олега Блохіна. У Любарського нарахували 107 забитих м’ячів на профі-рівні. Це більше, ніж у Заварова, Буряка чи Тімерлана Гусейнова. Це лише на один гол менше, ніж у Леоненка, на три – ніж у Старухіна. Легенда!
Борусія-1997: від власника 4-зіркового готелю до рокера, який забивав Шахтарю – де вони зараз?