"Футбол 24" знайомить з Віктором Двірником, екс-нападником празької Спарти. Ви, ймовірно, про нього навіть не чули.
Практично всю свою кар’єру Віктор Двірник провів закордоном – у Словаччині, Чехії, Греції та Хорватії. Зіграв 211 матчів, забив 72 голи – для хавбека (згодом форварда) це достатньо пристойний показник. Більше того, він є одним із найрезультативніших українців, які будь-коли виступали закордоном. Тричі брав золото Богемії зі Спартою. Бачив становлення майбутнього володаря "Золотого м’яча". І навіть провів унікальний матч у Лізі чемпіонів. Але про все – за порядком.
Двірник народився у Києві. Прийшов у 1979-му до дитячо-юнацької школи олімпійського резерву Динамо на Нивках (після розвалу Союзу там базувалося Динамо-2). Тренував легендарний динамівець Володимир Онищенко. Разом із Віктором займалися, до слова, майбутні зірки нашого чемпіонату – Анатолій Безсмертний, Віктор Яблонський та Віталій Пономаренко.
"Що розповідав Онищенко? Важко пригадати. Нас більше цікавило те, що він показував на полі, – каже Двірник. – У дитячому футболі багато тренерів, які з футболом на "ви". Вони не можуть пояснити дітям усіх тонкощів гри. Натомість Онищенко тоді тільки-но закінчив грати, перебував у прекрасному тонусі. Він брав м’яч і самотужки демонстрував всі елементи. Від дитячого тренера залежить дуже багато".
Матч от-от почнеться, а чипсів до пива ще немає? Оберіть Lay’s – спонсора Ліги чемпіонів та один з найпопулярніших брендів картопляних чипсів, що живе в серцях споживачів у більш ніж 100 країнах світу. Хрусткі та неймовірно смачні чипси, виготовлені зі 100% якісної української картоплі, додадуть особливої атмосфери при перегляді матчу.
Є Lay’s? Буде футбол!
У середині 80-х Віктор опиняється в "дублі" Динамо, але конкуренція настільки серйозна, що навіть за другу команду він виходить не завжди. "У нас були такі футболісти як Андрій Баль, Володимир Безсонов, Іван Яремчук – у "дублі" вони відновлювалися після травм. Моїм основним завданням було тренуватися, грати і служити в армії…". А ще у тій команді виступали Юран, брати Морози, Заєць, Горілий, Колоколов, Погодін… У дорослому футболі реалізували себе практично всі. Для Двірника перехід на новий рівень відбувся завдяки білоцерківському Динамо та миколаївському Суднобудівнику.
"У Білу Церкву нас перевели дослужувати – залишалося три місяці до дембеля, – розповідає Віктор. – Це була велика група футболістів, серед яких Жабченко, Воротеляк, Пономаренко і ще четверо-п’ятеро. Київському Динамо ми були вже непотрібними. У квітні вийшов приказ, я одразу пішов і звільнився. А через місяць поїхав у Миколаїв. У Суднобудівнику тоді зібралася дуже серйозна компанія – вистачало виконавців, які пограли у Вищій лізі".
Зненацька на горизонті замаячила перспектива перебратися по інший бік "залізної завіси". І Двірник з головою поринув у нову пригоду.
"Початок 1990-го. Я тільки-но приїхав з кримського Місхора, де Суднобудівник завжди проводив збори. Мені зателефонував Михайло Коман і запросив на стадіон Динамо. Ми зустрілися, він пояснив, мовляв, є ось такий варіант. Я погодився. Поїхав у Миколаїв, зібрав речі і вирушив у клуб Хемлон (Гуменне). Там вже виступав Юра Махіня, також вихованець київського Динамо. Це був кінець лютого. Тоді не практикувалося контрактних процедур. "Зарахований на роботу" – і все. Тоді не було такого поняття як контракти чи компенсації. Тим паче, Чехословаччина – це не Франція. А от у грудні того ж року я підписав вже професіональний контракт з Інтером (Братислава). Вони сплатили компенсацію Хемлону", – пригадує наш герой.
До речі, саме головний тренер Хемлона перевів Двірника з півзахисту у напад – і той у стартових восьми матчах забив шість голів. Вдихнувши повітря свободи, 20-річний український легіонер пережив справжній культурний шок. Різниця між СРСР і ЧССР була дуже очевидною.
"По-перше, люди там значно розкутіші, вільніші. По-друге, у магазинах було все, що хочеш. Я такого ще не бачив, щоб на прилавках лежали ананаси, банани, апельсини, мандарини, – розповідав Двірник автору цих рядків у великому інтерв’ю. – У той час в Союзі не було навіть вареної ковбаси – лежала якась морська капуста і все. Відчув здивування: чому тут є, а у нас немає?
За тиждень-два освоївся повністю. Словацька мова – не така вже й складна. Якщо ти не бездарний, то за тиждень-два її вивчиш. Згодом я ще й чеську освоїв і зараз нею дуже часто спілкуюся. Якщо у Словаччині провів сукупно 1 рік і 7 місяців, то у Чехії грав упродовж 8 років. Чеська мова трохи відрізняється від словацької вимовою деяких слів, але обидва народи один одного розуміють прекрасно".
Влітку 1992-го сенсаційного українця підписав флагман чеського футболу – празька Спарта. Двірник каже, що знає про суму трансферу, але афішувати її не хоче. У Празі він перетнувся з багатьма знаменитими персонажами: Хорст Зігль, Іржи Новотни, Петр Коуба, Мартін Фрідек, Владімір Вайсс, Іржи Нємец, Йозеф Хованец, Міхал Білек. Двоє останніх потім очолювали національну збірну Чехії. Окремо у цьому списку виділяється Павел Недвед, володар "Золотого м’яча-2003".
"Те, що він був талановитий і працьовитий – це так. Зрозуміло, що труд приніс свої плоди, тут навіть коментувати нічого. Стати основним гравцем збірної Чехії, Лаціо, Ювентуса – це про щось та й свідчить, правильно? Як у тій приказці: 10 відсотків таланту, 90 відсотків роботи над собою", – вважає Двірник.
Працював над собою і українець, а Спарта була постійним учасником єврокубків. Свій перший міжнародний гол Двірник забив ударом головою у Бремені. Восени 1992-го пражани перестріляли Вердер в 1/8 фіналу Кубка кубків (3:2). Щоправда, потім вилетіли від Парми. А ось через рік, у другому раунді Ліги чемпіонів, Віктор оформив дубль, якого… не було! Спарта поступилася Андерлехту вдома (0:1), тож у Брюссель приїхала лише за перемогою. Потреба атакувати одразу призвела до проблем у захисті – чехи пропустили на другій хвилині. Гра набула максимально відкритих форм, тож бельгійці забили ще тричі. Спарта відповіла, начебто, дублем Двірника. Хоча не все так просто.
"Я забив один гол, але мені приписали ще один, – усміхається Віктор в інтерв’ю для Футбол 24. – Не знаю, чому це трапилося. Можливо тому, що спершу написали у бельгійських газетах, а потім це поширилося. Щоправда, чеські видання подали правильно: інший гол забив Роман Вонашек з мого пасу. Ми з ним візуально схожі були – зріст, зачіска, тож це бельгійців ввело в оману".
На піку кар’єри українцем цікавилися клуби Франції та Бельгії. Але президента Спарти не влаштувала жодна з пропозицій у фінансовому плані. Зрештою, замість топової ліги Двірник невдовзі опинився у вже знайомому братиславському Інтері, потім бігав за чеський Богеміанс і грецьку Ларису, а закінчував кар’ру у скромних хорватських клубах Младость та Істра. Три роки, проведені у Спарті, залишаються головною віхою його життя.
"У Чехії – культ пива, тож коли команда святкувала успіх, воно лилося рікою?", – поцікавився я у Віктора. "Не тільки пиво, а й шампанське, віскі. Святкували ми дуже серйозно. Спершу – на стадіоні. А потім замовляли корабель на ніч і він плавав собі по Влтаві, запливав кудись аж за Прагу. О 9 годині вечора вирушали, о 2-3 ночі прибували назад. Коли поверталися з плавання – декого "вивантажували на сушу", – усміхається Двірник. – Там не було тренерського штабу – суто футболісти і масажисти. Ми у такий спосіб усамітнювались, щоб зробити розрядку, зняти напругу, яка накопичилася упродовж сезону".
Борусія-1997: від власника 4-зіркового готелю до рокера, який забивав Шахтарю – де вони зараз?