Команда Андрія Шевченка провела добротний матч й реабілітувалася за нічию в минулій грі проти Саудівської Аравії.
Порівняно з поєдинком проти аравійців, Шевченко провів 6 замін – в основі залишилися лише Ракицький, Степаненко, Зінченко, Марлос і Коноплянка. Команда ожила – чи то пертурбації допомогли, чи то відсутність обіцяного дощу. Звісно, не обходилося без ляпів й помилок. Це не дивно – на полі зустрічалися команди приблизно однакового рівня.
Загальна картина, правда, доводила протилежне. Україна грала краще, швидше й цікавіше. Тривалі рейди Коноплянки тривалий час не приносили результату. Включився Ракицький, який протягнув м'яч до штрафного суперника й зарядив – рикошет від Уеди відправив шкіряного в сітку. "Блакитно-жовті" й далі контролювали гру, та ... пропустили. Банальна подача зі штрафного поставила оборону в ступор, Маліновський впустив Макіно і той головою пробив Пятова.
Збірна України не знітилася і не посипалася. Другий тайм показав, що ми можемо показувати стабільну ігру, не дивлячись на обставини. Коноплянка вкотре протягнув м'яч лівим флангом і цього разу викотив його на лінію штрафного. Караваєв, який замінив Бутка, ввірвався у вільну зону та потужно пробив у дальній кут – це перший гол капітана Зорі за національну команду.
Та куди ж без проблем? Наприкінці зустрічі підопічні Шевченка чомусь не продовжували почате, а збилися на сумбур. Не було ні контролю м'яча, ні спокою. Бєсєдін не замкнув простріл Циганкова, а японці відповіли серією змарнованих нагод. Цього разу нам пощастило. Ходять чутки, що подібне трапляється з сильнішими. А як насправді?
Коноплянка – гравець матчу
Байдуже, що Євген не має ігрової практики в Бундеслізі, а правий захисник японців Сакаї – навпаки. Коноплянка відвозив суперника в хвіст і гриву. Наш хавбек був швидшим і технічнішим. Цього виявилося цілком достатньо, щоб створювати купу гостроти біля воріт Кавасіми. Справа не лише в голі Караваєва, а й постійній напрузі, в якій перебували опоненти Коно під час всієї гри. Він обігрував один-в-один, класно забігав за спину й прострілював-прострілював-прострілював. Це таки принесло результат.
Без Ракицького ніяк
Справа не в тому, що Ярослав забив. Він починав гру збірної. Точно й виважено. Тільки звично не обходилося без обрізок в простих ситуаціях. Що тут ж поробиш? Головне, що саме рейди Ракицького між лініями створювали хаос в рядах японців, які не встигали перебудуватися й знищувати простір між лініями. Гравця з аналогічним набором якостей у нас просто нема.
Було видно філософію тренерського штабу Шевченка
Короткий пас, відсутність сумбуру й вибивань м'яча, вдалий вихід з-під пресингу. Все це вдавалося. Епізодами. Головне – Україна не боялася. Яскравий приклад – мяч у Пятова, на якого летить суперник. Воротар замість виносу дає приховану передачу на Бутка, а той замість виносу віддає Ордецю, який пасує Коноплянці. Атака розпочинається. Як по нотах. Цей момент, а не перемога й забиті м'ячі – індикатор успіху роботи Шевченка. Ще б стабільності.
Україну ніяк не можна назвати класною командою
Ми забиваємо. Ми контролюємо гру. Ми не даємо японцям ні-чо-го. І пропускаємо! Звичайна подача, звичайний рух назад і крок вперед від Макіно. Гол. Класні команди не пропускають такі м'ячі. Коли в класних команд іде гра, вони закривають її й знімають всі питання. У нас це поки не виходить.
Ми знову забиваємо. Далі показуємо хорошу гру. До кінця матчу 5 хвилин, а ми починаємо сипатися. Дивні втрати м'яча без жодного контролю й змісту. Це ледь не привело до пропущених голів. Ще трохи і про ніяку перемогу не було б мови. Про штамповані концентрацію чи втому смішно говорити. Причина таких дій дуже проста – нам поки бракує майстерності, щоб вигравати матчі з кадрово рівними командами на класі.
Товариський матч
Україна – Японія – 2:1
Голи: Ракицький, 21, Караваєв, 69 – Макіно, 41.