Історія має властивість повторюватися, однак не сьогодні. Сподіваємось...
Реванш. Наш футбол пов'язаний як із цілим рядом успіхів, так і невдач, яких за нашу недовготривалу історію незалежності назбиралось вдосталь. Зокрема, останні у нашій свідомості найчастіше асоціюються із провалами національної збірної у відборах до найпрестижніших футбольних форумів. Cамо собою, що тут можна про це писати, писати й ще раз писати, адже за останні 16 років головна команда країни брала участь у 5 раундах плей-офф, які неодмінно завершувались невдачею для різних поколінь наших збірників.
Починаючи від дивом не зарахованого голу Косовського у ворота хорватів у 98-му, й закінчуючи катастрофою у нещодавньому плей-офф із французами, коли вперше в історії цього раунду, із двома голами переваги після першого матчу в підсумку команда залишилась вдома. Прикро, але терпимо. Терпимо лише до певного моменту, моменту, який дозволяє вже, звичайно, не переписати історію, однак дає можливість створити абсолютну нову віху у ній.
Цьогорічний черговий відбір завершився для нас досить звично - знову плей-офф та ще й проти старих знайомих словенців. Словенців, для яких у засніженому листопаді 99-го Україна стала черговим прохідним суперником, що дозволив "хлопцям" (так прозвали словенців на батьківщині) потрапити у фінальну частину ЧЄ-2000.
Щоправда, до цієї заслуги долучились й самі українці, а саме Олександр Шовковський, який припустився жахливої помилки у першому стиковому матчі, що в кінці кінців вартувало найдорожчого - виходу на єврофорум. Проте не варто спускати всіх собак на СаШо, він ще своє покаже, згадайте бодай фантастичну серію пенальті у фінальній частині Чемпіонату світу у Німеччині, де Олександр залишив свої ворота абсолютно сухими, не дозволивши грізним швейцарцям забити хоча б один м'яч. Що ж тут скажеш - легенда!...
Хоча більшість тодішніх збірників вже остаточно завершила свою футбольну діяльність - пам'ять живе, вона коливається у крові нового покоління, яке тоді із щирим серцем чекало на перемогу ще у віці дітей й підлітків. Що у свою чергу не применшує болю цієї "дітвори" й мільйонів українців за втратою під назвою Чемпіонат Європи-2000, а радше навпаки.
Свято, яке повинне було через чотири дні після першої зустрічі у Словенії стати для України реальністю, не відбулось.
Виняток із правил. Словенці у своїй групі виступили на дуже пристойному рівні, забиваючи практично у кожному матчі, за винятком лише одного. Звичайно, що першочергово в голову приходить гра із збірною Англії, але це не так. Єдиною командою, якій не змогла забити Словенія у цьому відборі, виявилась скромна Естонія, яка, до слова, окрім сухих воріт залишила за собою у тому матчі три очки. До слова, словенці обирають тактику відходячи від стилю гри суперника, роблячи ставку на командні дії без яскраво виражених індивідуалістів. Одним словом, Михайле Івановичу ваш хід й давайте цього разу без консерватизму, зробіть виключення із правил - здивуйте усіх.
Львів. Ще ніколи місто Лева не ставало частиною такого відповідального поєдинку для нашої національної команди. Тим не менш українські футбольні боси на цей раз не закрили очі на так звану фартовість західноукраїнського міста, й дали добро на проведення матчу року саме у столиці Галичини.
Такий розвиток подій виглядає абсолютно логічним, адже на сьогодні двома найбільшими й найпалкішими футбольними серцями України є Львів і Київ. Столиці України, як звично було приділено вдосталь уваги у плані найважливіших ігор ще у відборі до єврофоруму, коли львів'яни змушені були задовольнятися доволі прохідними, але від того не менш цікавими поєдинками. Однак тепер фартовість на пару із підтримкою галицького стадіону повинні стати ледь не вирішальним факторами у першому домашньому поєдинку зі словенцями.
Можливо з позиції здорового глузду чути слова про фортуну й так далі - безглуздо. Проте тринадцять поспіль безпрограшних ігор національної команди у Львові (11 перемог і 2 мирові) не здатні бути випадковістю - то ж чому не використати один із головних козирів у своєму рукаві, тим паче, що до невдач збірної львівське панство не навчене.
Коноплянка як ключ до успіху. Саме Євген повинен стати одним із найголовніших діячів на футбольному полі у цьому матчі. Таку роль українському вінгеру "Севільї", зважаючи на чудові виступи у складі андалусійців, відведемо абсолютно закономірно. Однак тут варто усвідомлювати, що атакувальна лінія іспанського клубу куди розкутіша й еластичніша, ніж у нашої команди. Тому Конопі все ж доведеться звично для себе тягнути ковдру самому, не завжди сподіваючись на допомогу від партнерів по збірній. Хоча в останніх, завдяки прискіпливому ставленню до персони Євгена зі сторони словенців, в перспективі є можливість залишитися без опіки й вирішити долю зустрічі самотужки.
Звичайно що в першу чергу йдеться про Ярмоленка, який повинен своєю грою доводити, що він заслуговує грати у топ чемпіонаті. Особливо, розраховуємо на Андрія у плані забитих голів, адже неоднозначна ситуація із форвардами збірної викликає безліч запитань, на яких відповідей немає.
Будемо сподіватись, що потуги головних українських гравців із феєрії минулого вікенду, коли Коноплянка віддав два асисти, а Ярмоленко оформив дубль, поєднаються між собою у цей футбольний вечір і подарують нам лише позитивні емоції.
Дмитро Гончар, Футбол 24