Юрій Гудименко, атакувальний екс-хавбек Таврії та збірної України, розповів про український футбол початку 90-х.
Про святкування перемоги над Динамо у "золотому матчі"-1992: Нічого надзвичайного – я одразу після цього двобою вирушив у розташування збірної України, – пригадує Юрій Гудименко в інтерв'ю Football.ua. – Ми випили трохи шампанського і пива в Сімферополі. Кожен святкував по-своєму, загальних гулянь не організували. Не пригадую, які преміальні ми отримали. Закарбувалися у пам’яті лише два телевізори: один маленький, а інший великий. Можливо, ще якісь гроші дали, не пам’ятаю.
Про титул найкращого бомбардира Вищої ліги-1992 (12 голів): Заяєв поставив нам завдання – потрапити в Кубок УЄФА, і ми жили цією ідеєю. Зрештою, моїм партнером був Сергій Шевченко. Він вирізав такі передачі, з яких забивав би кожен. Взагалі про звання бомбардира я дізнався тільки тоді, коли чемпіонат закінчився. Не здогадувався, що Гусейнов відстає на один гол. Моя позиція у тій Таврії – відтягнутий півзахисник, я не вважався чистим нападником. Я звик спускатися донизу, шукати м’яч, а тоді з глибини атакувати.
Про виклик у збірну України: Коли їхав у національну збірну, то Анатолій Заяєв дістав зі своєї кишені тисячу доларів і сказав: "Це, щоб тобі нудно не було у збірній". Але не знаю, чи можна прив’язати це якось до мого бомбардирства. Гроші Заяєва я навіть витратити не встиг. Другий запланований спаринг з Канадою не відбувся. Назад ми летіли окремо – я з хлопцями з Шахтаря добирався додому через Москву.
Про любов до України: Я завжди вважав Україну великою футбольною державою. Не всі погоджуються з цим твердженням, але це факт. Три українські володарі "Золотого м’яча", проти одного Льва Яшина у Росії.
Окрім Таврії (1992-93 роки), Гудименко виступав за Дніпро (1990 рік). У складі збірної України провів 2 матчі, забив 1 гол. Зараз 54-річний екс-футболіст, який родом з Киргизії, мешкає у Росії.