Юрій Мартинов, нападник Зірки, Миколаєва, Нафтовика і збірної України 90-х, пізнав російську окупацію сповна, а у травні цього року вижив лише дивом.
Можна не виграти жодного трофею за кар'єру, але залишити по собі яскравий слід. Футбольний шлях Юрія Мартинова саме такий – справжній олдскул з елементами кіношності. Статус місцевої легенди у Херсоні, любов фанатів кропивницької Зірки, праця на ринку, казковий дебют у збірній з Андрієм Шевченком та життя у російській окупації. Яких тільки сюжетів не підкидає нам доля.
Херсон, 1983-й. У складі тамтешнього Кристала з'являється коренастий футболіст атакувального плану. Він одразу стає своїм – непоступливий, жорсткий та ще й місцевий. "Зріст 180 сантиметрів, вага 83 кілограми – з місця не зсунеш, квадратний", – згадував про свої молоді роки Юрій Мартинов.
Проте замість кроку вгору і логічного розвитку після Кристала у нього розпочалися проблеми. Важка травма ахіллового сухожилля, переїзд у Каховку та виступи на рівні колективів фізкультури, подальший невдалий перехід в Охтирку ("протримався у Нафтовику 15 днів"). Упевний момент футбол узагалі зник із життя Юрія Мартинова.
Легенди Зірки: Юрій Мартинов та Віталій Пантилов
"Якось я отримав ваучер на поїздку в Познань. Там банально торгував на місцевому ринку. Одного дня хтось гукнув – відбувається набір у футбольну команду. Довго не думав, придбав взуття і пішов на стадіон. Я нічого не вигадую, все насправді так і було. У збірній, коли розказував, то Леоненко і Шматоваленко не могли в це повірити, сміялися. Думали, що я байки розказую", – згадував Мартинов про свої поневіряння.
Перезавантажити кар'єру футболістові вдалося у познанській Варті, куди його запросили після того спонтанного перегляду. Пізніше Юрій повернувся у Каховку, а звідти поїхав на оглядини в одеський Чорноморець. Та замість потужної команди Леоніда Буряка гравець опинився у Жовтих Водах, де знову довелося грати на аматорському рівні.
Усе змінив перехід у Зірку 1994-го. Хоч вона й виступала у Другій лізі, однак у випадку з Мартиновим то була ідеальна комбінація. Щороку Зірка підіймалася дивізіоном вище, а Юрій виконував роль ключового виконавця. Головним досягненням кіровоградців стало шосте місце у дебютному сезоні Вищої ліги. Та ще до виходу в еліту про Зірку заговорили у всій Україні. І сталося це завдяки Юрію Мартинову.
Національна збірна готувалася до найвідповідальніших матчів у рамках прем'єрного відбору на Євро-1996. Наприкінці березня 1995-го команда Анатолія Конькова мала зіграти з Хорватією та Італією. І на ці важливі ігри запросили кількох новачків. Четверо з них вийшли на Максімірі: Шевченко, Калітвінцев, Мізін та Мартинов.
Гравець Зірки згадував, що чутки про ймовірний виклик з'явилися ще до офіційної інформації. Перед стартом чемпіонату Зірка брала участь у турнірі в Миколаєві – за ним стежив Коньков. А ще Анатолій Дмитрович раніше виконував функції куратора Другої ліги, де тоді виступав Мартинов. Тож із можливостями гравця він був добре знайомий. Під час закарпатських зборів Зірки до Юрія підійшов тренер Олександр Іщенко і повідомив про виклик. А незабаром представник першолігової команди вийшов у старті на поєдинок у Загребі.
"Нам довелося дебютувати проти дуже потужної команди, яка була однією з найсильніших у світі, – казав Мартинов. – Імена Шукера, Бокшича, Просінечкі, Юрчевіча і Біліча вже тоді знала вся Європа. Десь на 12-й хвилині я вперше зупинився. Доводилося бігати без упину. Я грав на позиції під єдиним форвардом Леоненком. Позаду мене розташувався Калітвінцев. Після першого пропущеного гола я глянув на Юру і побачив, що він шалено втомився. Ми просто не встигали за хорватами. Не було можливості навіть глянути, проти кого граєш. Не кажу вже про те, щоб слово одне одному сказати".
До речі, підтримка хорватських трибун не особливо вразила Мартинова: "Коли пригадую, як у Кіровограді підтримували особисто мене і скандували моє прізвище, то Загреб видавався дрібницею. Наші вболівальники розбалували мене. Кіровоград переживав бум, люди переглядали матчі навіть на деревах. Тому 17 кіровоградських тисяч без проблем могли затьмарити 45 загребських".
Леоненко, Шевченко, Мізін, Мартинов, Коновалов, Букель, Шматоваленко, Телесненко, Калітвінцев, Тяпушкін, Лужний (зліва – направо)
Мартинова замінили у перерві, коли Україна горіла 0:2. У другому таймі господарі забили ще двічі. Утім пригоди кіровоградського новачка не завершилися і після гри – він потрапив на допінг-контроль з Робертом Просінечкі.
"Мене замінили у перерві, я пішов у душ, сходив у туалет. Після гри забігає чоловік у роздягальню і каже: "Номер 4 і номер 6 ходіть за мною, будете здавати аналізи". Юра Букель, який грав під четвертим номером, провів весь матч і був готовий іти відразу. А я з "шісткою" на спині всю справу вже зробив у перерві. Як же я здам аналізи? Хорвати прийшли пізніше, веселі такі. Нам дали по баночці пива. Але мені це не допомагало. Почали про щось говорити. Англійської я не знав, тому обмежився кількома словами. Вирішили з Просінечкі, який нещодавно перейшов у Барселону, обмінятися куртками. Але потім подумав про себе: дебютував, влетіли 0:4, зіграв не найкращий матч, вся команда чекає на мене… Залишалося ще зайти в літак у куртці з хорватськими "шашечками".
Уже через чотири дні Мартинов міг зіграти ще й проти італійців, та цього разу доля була не такою прихильною до нього. Юрій пішов розминатися поруч із Фабріціо Раванеллі, та травма Олега Лужного внесла корективи – екстрено у гру вступив Букель. А через два місяці у матчі Першої ліги проти стрийської Скали Мартинов зламав ключицю вже на 15-й секунді гри: "Виконали подачу з флангу, я побіг на ближню стійку. Хтось позаду підштовхнув і я полетів головою в землю". Сезон було завершено.
Шалена команда Олександра Іщенка (Юрій Мартинов – у центрі фото)
Зрештою, навіть без свого лідера Зірка впоралася із завданням та пробилася до Вищої ліги. Мартинов довго набирав форму і забив лише один гол у рекордному для кіровоградців чемпіонаті, коли Зірка фінішувала шостою. В одному з останніх турів, 5 червня 1996-го, у гості до команди Іщенка приїхало київське Динамо. У свій день народження Мартинов видав феєрію. Вийшов на заміну по перерві, віддав гольову передачу, а на 86-й хвилині приніс перемогу Зірці 2:1. Усю радість того дня влучно описує спогад уродинника: "Мене взяли на руки і понесли. У команді жартували: "Пам’ятник Кірову можна зносити – поставимо монумент Мартинову".
***
Відтоді минуло 27 років, та теперішній день народження не такий радісний для Юрія Петровича. 17 травня у його будинок у Херсоні прилетіла російська ракета. На щастя, за кілька секунд до цього чоловік покинув ту частину домівки, куди припав удар. Проте домівка Мартинова суттєво пошкоджена і потребує серйозного ремонту.
Юрій Петрович не залишав рідне місто з моменту російського вторгнення, пройшов усю окупацію і не збирається покидати дім навіть після його часткового руйнування. Якщо у вас є змога, долучайтеся до збору коштів на потреби Юрія Мартинова. Зробімо невеличкий подарунок у його день народження.
5168 7451 1875 1350 (Мартинов Юрій Петрович)