"Футбол24" пригадує історію одного з найуспішніших тренерів в історії футболу, з яким "Ліверпуль" виграв 20 різноманітних титулів, серед яких шість чемпіонських в Англії та три у Лізі Чемпіонів.
Містер "Ліверпуль" - претендентами на таке прізвисько позачергово могли б вважатися Біл Шенклі і Кенні Далгліш. Перший в шістдесятих повернув "червоних" з другого дивізіону до серйозних висот, а другий - і як гравець, і як тренер вписав чимало славних рядків у клубну історію. Але в історії "Ліверпуля", між двома безумовно знаковими фігурами закрався один з найуспішніших тренерів в історії футболу, чиє ім'я не звучить настільки голосно лише через людську скромність.
Роберт Пейслі або просто Боб все життя присвятив на благо "Ліверпуля", з яким в якості тренера тричі виграв Кубок Європейських Чемпіонів і безліч інших трофеїв. Англійці говорили про Пейслі: "Ординарна людина, яка добилась екстраординарних результатів". Він соромився об'єктивів телекамер і навіть спочатку відмовився прийняти клуб від Біла Шенклі, оскільки боявся підвищеної уваги до своєї персони.
Боб присвятив "Ліверпулю" всю ігрову кар'єру. Закінчивши виступи в середині 50-их Пейслі не став просити для себе адміністративних посад, а вивчився на фізіотерапевта і зосередився саме на цій роботі. У 1959 році Біл Шенклі зробив Боба своїм помічником і не прогадав - удвох вони домоглися не тільки перемог на внутрішній арені, а й виграли перший в історії клубу європейський трофей - Кубок УЄФА.
Прийти на місце живої легенди, що уособлювала ім'я команди впродовж 15-ти років було вкрай непросто. В перший рік після відходу Шенклі Боб відчував себе не дуже впевнено і не зумів виграти жодного з чотирьох турнірів, в яких брав участь.
"Ми ніколи не святкуємо друге місце", - заявив Боб після свого дебютного сезону у керма "Ліверпуля". Наступні вісім сезонів стали для "Ліверпуля" роками тріумфу - "червоні" жодного разу не залишалися без трофеїв, переживши по-справжньому золоті часи.
Другий сезон Боба Пейслі приніс "Ліверпулю" чемпіонський титул і другу перемогу в Кубку УЄФА. Наступного року "Ліверпуль" захистив титул чемпіона Англії, а у фіналі Кубка Європейських Чемпіонів була обіграна менхенгладбахська "Борусія" (3:1 ), що на ту пору стало найвищою точкою в історії клубу.
"Я провів у "Ліверпулі" 38 років, і сьогоднішня перемога варта цього часу, - сказав тоді Пейслі.
Як тренер Пейслі показав відмінні результати у відкритті талантів. Середні гравці під його керівництвом ставали хорошими, хороші - видатними, а видатні перетворювалися на легенд (Кевін Кіган, Кенні Далгліш…). Він не боявся міняти позиції гравцям у пошуках максимальної користі - так зоряний нападник "Арсенала" Рей Кеннеді ніяк не міг прижитися в атаці "червоних", а ставши півзахисником багато років був незамінний в "Ліверпулі". І це лише один з безлічі прикладів. Незважаючи на скромність в пресі, всередині команди Пейслі не соромився застосовувати владу, якщо хтось не приділяв достатньо часу спільній справі - на лавку міг сісти будь-хто. Була у Боба і своя формула ідеальної команди, яку він розкрив вже після закінчення кар'єри:
"Моя політика - мати п'ять або шість гравців у віці близько 26 років, декілька молодих гравців, декілька у віці 28-ми і одного або двох за 30. Команда повинна бути досить досвідченою, але і не дуже старою"
Кінець 70-х - початок 80-х стали розквітом англійського футболу, на європейській арені крім мерсисайдців виблискували "Ноттінгем Форест" і "Астон Вілла". За вісім тріумфальних сезонів Пейслі в "Ліверпулі", "Ноттінгем Форест" і "Астон Вілла" на пару взяли три Кубка Європейських Чемпіонів, але лише по разу змогли стати першими в Англії - інші титули дісталися "червоним".
Друга перемога Пейслі в головному європейському турнірі відбулася вже через рік після першої. Незважаючи на те, що команду залишив Кевін Кіган, "Ліверпуль" повторив римський успіх. На шляху до фіналу мерсисайдці знову здолали менхенгладбахську "Борусію" у півфіналі, а у вирішальному матчі розібралися з бельгійським "Брюгге" (1:0). Єдиний гол у тому матчі забив Кенні Далгліш, який проводив свій перший сезон у "Ліверпулі".
У 1981 році Пейслі увійшов в історію, вигравши Кубок Чемпіонів втретє. У фіналі з мінімальним рахунком був обіграний мадридський "Реал". Єдиний гол тоді забив захисник Алан Кеннеді.
Всього через два роки Боб Пейслі завершив активну тренерську діяльність. Він залишив команду своєму помічникові Джо Фегану. При цьому Пейслі залишився працювати в адміністрації клубу поки дозволяло здоров'я (до 1992 року). Далі справлятися з хворобою Альцгеймера, яка давала про себе знати ще в сімдесятих і при цьому плідно працювати було вже неможливо. У 1996 році у віці 77 років Боба не стало.
Після відходу Пейслі з тренерського містка відразу вісім фахівців впритул підібралися до його рекорду в Лізі Чемпіонів. У минулому розіграші Ліги чемпіонів до стадії чвертьфіналів добралося двоє з них: Жозе Моурінью, який перемагав з "Порту" та "Інтером" і Карло Анчелотті - двічі з "Міланом".
Головним же переслідувачем рекорду Пейслі вже багато років були не вони, а Алекс Фергюсон, який намагався як і Боб добиватися успіхів з однією командою. Разом з "Манчестер Юнайтед" він поставив за мету перекрити всі досягнення "Ліверпуля", і якщо на внутрішній арені йому це вдалося, то в Європі успіхи мерсисайдців залишилися нескореними. У 2008-му сер Алекс вдруге виграв головний єврокубок, після чого ще двічі був у фіналі, але обидва рази програвав "Барселоні" Хосепа Гвардіоли.
Втім, навіть падіння цього рекорду ні на йоту не применшить заслуг Роберта Пейслі - великого Містера "Ліверпуль" і скромного Боба одночасно.
Андрій Бешлей, Футбол24