Дивовижно красиве місто, що спускається з пагорбів Карсо на узбережжя Адріатичного моря, є точкою перетину трьох світів: італійського, німецького та слов’янського.
Боротьба за Трієст тривала роками і не так давно, а саме 60 років тому, Італія отримала його за результатами Великої війни (Першої світової), хоча подальші конфлікти тимчасово виводили його у Вільну територію під міжнародне управління, яке тривало аж до 1977 року. Тому сучасні трієстінці ніби й відчувають себе італійцями, але не до кінця. А місцевий клуб з першого дня був прийнятий до Серії А виключно з політичних міркувань – адже спорт єднає.
Трієст – багате портове пост місто, яке нещодавно обігнало Геную за вантажообігом та може похвалитися, поміж іншим, таким кавовим гігантом як Illy. Також у Трієсті є красивий 30-тисячний стадіон, а коштів (чи бажання?) на підтримку професійного футболу не вистачає – востаннє місцевий клуб виступав у Серії А в 1959 році, а за минулі 20 років його двічі оголошували банкрутом (1994 та 2012). Останній підйом з поверненням у Серію В пов’язаний з ім’ям нині покійного президента Амілкаре Берті, котрого фани поважають досі, незважаючи на те, що його ресурсів не вистачило на тривалий успіх, а очікувана допомога від сина Муаммара Каддафі Сааді так і не надійшла. З урахуванням майбутніх подій, можливо, і на краще.
Коли Берті пішов, не витримавши лихої долі, почався хаос: одні люди змінювали інших, не залишаючи за собою жодного позитивного сліду. Найдовше серед них протримався Стефано Фантінель – співвласник однойменної винарні, який спочатку врятував клуб від зникнення, але потім теж здався. У 2012 році «Трієстіну» визнали банкрутом, що, за відсутності інших зацікавлених осіб, мобілізувало вболівальників. Вони об’єдналися у Associazione Italiana Triestina Club та стали першими тіфозі Італії, які за 36 тисяч євро викупили права на клубний бренд, клубну символіку. Звичайно, активну роль у зборі коштів відіграли ультрас з Курви Фурлан (названої так в пам’ять про вболівальника Стефано Фурлана, який загинув від рук поліції).
Комусь може здаватися, що цього замало для того, аби, справді, мати вплив. Але, принаймні, історичний символ, дорогий для поколінь вболівальників, точно не потрапить у руки відвертих авантюристів та шахраїв від футболу, яких у останні роки сюди прибувало немало. Що відповіли на моє запитання самі тіфозі «алабардаті»: «Якщо нові власники не здадуться нам гідними «Трієстіни» з економічної та етичної точки зору (ніхто не вимагає запрошення супер-гравців зі старту), ми не передамо бренд у їх тимчасове користування. Тому їх клуб не вважатиметься командою нашого міста, а буде хіба що своєрідною «Анти-Трієстіною» з провінції без вболівальників та будь-якого інтересу до неї. Цього року ми домовилися щодо річного використання символіки, а клубне керівництво має щоквартально надсилати нам звіт про фінансові показники та про розрахунки з боргами колишнього правління».
Щоб було зрозуміліше, підкреслю, що такі домовленості були досягнуті не з першими, хто брався за відновлення «Трієстіни» минулого літа. Бізнесмен-косовар зі Швейцарії Хамді Мехметі з африканським партнером П’єром Мбоком розповідали багато казок (хоча на прес-конференції відмовилися відповідати на питання через відсутність перекладача), але, коли тіфозі їм не повірили на слово і відмовилися від співпраці, їх зацікавленість відразу кудись зникла… Місто уже готувалося до року без команди, коли, у останні дні реєстрації до Серії D, де на той момент мали право виступати «алабардаті», на горизонті з’явилися родина Ді П’єро, бізнесменів з Риму у сфері будівництва. Їх представник Марко Понтреллі заявив: «Мені здається, що ми повернулися у 200-ті роки після Різдва Христового, коли римляни мали вагу у Трієсті». Аудиторія засміялася, але повірила у щирість намірів.
Проте часу продумано будувати команду уже не було, тому гравців зібрали за лічені дні – кого знайшли, кого встигли запросити. Результати відповідні – боротьба за виживання у вищій аматорській лізі Італії. Багато хто з місцевих не може дивитися на такі поневіряння колись славного клубу, який з батьком катеначчо на тренерській лаві Нерео Рокко займав другу сходинку у Серії А, тому на стадіон приходять найвідданіші – ті, хто якраз і не залишив «Трієстіну» у лиху годину. Вони вірять у порятунок, тому що це означає шанс на подальший розвиток – перший маленький крок до повернення у світ великого футболу.