У спецпроекті "Футбол 24" та каналів "Футбол 1"/"Футбол 2", присвяченому історії єврокубків, пригадуємо величний «Мілан» середини 90-х.
Багато хто вважає революційний "Мілан" Саккі і частково Капелло найкращою командою за усю історію європейського футболу. Сучасне покоління без сумніву назве найкращою "Барселону" – не революційну команду Кройфа, а його спадкоємця Гвардіоли, який сповідував схожі принципи, але з іншим рівнем дисципліни, ретельності і серйозності. Такий розклад багато у чому визначило фінальне зіткнення "Мілана" і "Барселони" у 1994-ому.
Пристрасний реформатор Арріго Саккі змінив "Мілан" та увесь італійський футбол, але надовго його божевільного заряду не вистачило. Випалюючи усе навкруги, випалюєш і себе зсередини. Потрібен був спокійний і прагматичний підхід без ексцесів, щоб продовжувати знімати вершки завдяки попередньому доробку. Фабіо Капелло працював з Прімаверою "Мілану", а на момент запрошення на позицію головного тренера взагалі займав управлінську посаду у хокейній команді. З Капелло "россонері" втратили видовищність, але не перемоги. Проте, більшою мірою, всередині Італії – скудетто 1992, 1993, 1994, 1996 років, а не на міжнародній арені, бо вихід у фінал усе одно до трофеїв не запишеш. Винятком став сезон 1993-94.
Влітку 1993-го завершилась ера голландського "Мілану": Райкаард вирушив завершувати кар’єру у "Аяксі", Гулліт не зумів знайти спільну мову з Капелло і перейшов до "Сампдорії", Ван Бастен залишався, але навіть на лаву запасних не потрапляв через травму. "Россонері" почали передчасно списувати з рахунків. У чемпіонаті Італії, проте, лише старт виявився не з легких, а потім "Мілан" набрав хід і зумів відірватися від головних переслідувачів – "Ювентуса" та "Сампдорії". Саме того сезону голкіпер Себастьяно Россі встановив вічний рекорд, втримавши свої ворота "сухими" 929 хвилин. Європейський тріумф був ще більш важливим, особливо після програного минулорічного фіналу "Марселю". Французька команда участі не брала – отримала дискваліфікацію через скандал з договірним матчем проти "Валансьєна".
Перші два раунди Ліги Чемпіонів "россонері" подолали без суттєвих труднощів ("Арау" 1:0, 0:0 та "Копенгаген" 6:0, 1:0), а у групі зуміли уникнути найскладнішого суперника і головного фаворита турніру – "Барселони" Кройфа. Суперниками стали "Андерлехт", "Вердер" та "Порту". Перший матч у Брюсселі відзначився снігом, і жодна з команд так і не зуміла відкрити рахунок: 0:0. Зустріч з "Порту" довелося провести раніше через підготовку "россонері" до Міжконтинентального Кубку (у якому замінили дискваліфікований "Марсель", щоб поступитися 2:3 "Сан-Паоло"), але втрат через це не виникла, а навіть навпаки – 3:0. Цей матч також відзначив початок виходу Деяна Савичевича на провідні ролі у команді.
Після зимової паузи "Мілан" продовжив переможну ходу у грі з "Вердером", де визначальним став як раз гол Савичевича (2:1). У матчі-відповіді могла статися катастрофа, якби не супер-сейви Россі та знову ж таки точний удар чорногорця (1:1). "Мілан" не зумів обіграти "Андерлехт" і на "Сан-Сіро" (0:0), але неочікуваний розгром "Вердера" зусиллями "Порту" з рахунком 0:5 визначив півфіналістів за тур до завершення групового турніру. Однак питання, хто буде першим і хто другим, залишалося відкритим. Щоб зіграти домашній півфінал (дивний формат турніру передбачав лише один матч між першою та другою командами з різних груп для визначення двох претендентів на титул), "россонері" вистачало нічиєї з "Порту", і вони досягли потрібного результату завдяки надійній обороні: 0:0.
У іншій групі місця розподілилися передбачувано: "Барселона", потім "Монако". Півфінальні зустрічі на "Сан-Сіро" та "Камп Ноу" виявилися абсолютно симетричними: 3:0, 3:0. Героєм міланського поєдинку став Марсель Десайї, який не тільки відкрив рахунок, але й, згадавши минулий досвід, перейшов зі звичної тепер позиції у центрі поля в оборону, щоб замінити Біллі Костакурту, котрий отримав червону картку. Незважаючи на гру у меншості, підопічні Капелло не просто тримали переможний рахунок, а йшли вперед і забивали. Проте жовту картку отримав капітан Франко Барезі, що означало його відсутність у великому фіналі. З урахуванням вилучення "Мілан" мав їхати в Афіни взагалі без основних центрбеків.
"Барселона" – фаворит. Ми укомплектованіші, сильніші та досвідченіші, ніж у 1992 році. У цього "Мілану" немає нічого особливого. Вони грають у захисний футбол, а ми – в атакувальний. Ми підписали Ромаріо, який забив 30 голів у 33 матчах, а вони такі ж кошти витратили на Десаї. З ними усе ясно", – самовпевнено заявляв Кройф перед фіналом. Іншими словами, мотивув футболістів "россонері", як міг (Костакурта зізнавався пізніше, що дуже подіяло), забувши, що у таких випадках доля нерідко карає. Нудний нецікавий "Мілан", змушений грати з Паоло Мальдіні та Філіппо Галлі у центрі оборони, домінував від початку до кінця, не залишаючи жодних шансів для Стоїчкова чи Ромаріо. А місця на полі для Мікаеля Лаудрупа, якого найбільше боявся Капелло, не знайшлося.
Першим влучив у сітку Пануччі, але гол не зарахували через офсайд Даніеле Массаро, після чого сам винуватець взявся до справи, оформивши дубль у першому тайм. Після перерви Савичевич забив гол, який залишився в історії Ліги Чемпіонів: відібрав м’яч у Надаля на правій бровці і після двох відскоків від газону лівою відправив м’яч по неймовірній траєкторії, красиво перекинувши Субісаррету. Сезон чорногорця – крізь терни до зірок: лава запасних, невпевненість, незадоволення, вибух, прорив, злет. Савичевич зумів зламати початкові розклади Капелло, довівши, що його фантазія потрібна "Мілану" – і так став найкращим гравцем турніру як і у 1991 році з "Црвеною Звездою". Крапку у матчі постав не менш визначальний лідер центра поля Десаї. 4:0 – і до скарбниці "россонері" надійшов п’ятий Кубок Чемпіонів. "Барселона" Кройфа після Афін не виграла жодного титулу, а Гвардіола був тоді на полі, щоб отримати важливий урок футболу.
Яна Дашковська