Він - тріумфатор Ліги Чемпіонів, Кубка УЄФА та Ліги Європи, Клубного чемпіонату світу. Безпосередній творець «Стамбульського дива».
Поки що останній, при кому левантійські «летючі миші» насправді кусали, а ліверпульські «музиканти» не «фальшивили». Він — іспанець, який не «збивається» на «тікі-таку», а цінує мистецтво тактичної боротьби. Він — Рафаель Бенітес. І саме проти його «Наполі» дніпропетровський «Дніпро» гратиме в ½ Ліги Європи.
Біографія Бенітеса — немов американські гірки: то вверх, то вниз. Головне — мати хороші нерви та вестибулярний апарат. І характер. А він у Бенітеса є. І це попри майже професорську зовнішність. Скажімо, далеко не кожному до снаги вступати у перепалку та навіть сутичку із «залізним» Джоном Террі…
Не було би щастя…
Рафаель Бенітес Маудес родом зі столиці Іспанії. Він справжній мадридець. У футбол грати розпочав іще в школі. Виходило доволі добре. Цікаво, що вже тоді відзначався тактичною грамотністю. Один дуже непересічний та навіть трішки дивний факт: вже у 13 років Рафаель почав тренувати дитячу команду. У 20 років нашого героя навіть прийняли до однієї із юнацьких команд великого мадридського «Реала». Граючи у півзахисті, Бенітес врешті опинився у «Кастільї», фарм-клубі «вершкових».
Паралельно Маудес здобув вищу освіту за спеціальністю «Фізичне виховання».
Рафаеля навіть викликали до складу університетської збірної Іспанії. На світовому чемпіонаті в Мехіко у дебютному матчі за спудейську «червону фурію» Бенітес реалізував пенальті і тим самим доклався до розгрому Куби 4:0. У другому поєдинку наш герой отримав серйозну травму, яка, за великим рахунком, і розбила всі його мрії на великий футбол. Ще декілька років Бенітес «повештався» «маленькими» напівпрофесійними лігами Іспанії та врешті у 1986 році завершив кар’єру гравця.
З Івана…у Валенсію
Майже десять років Бенітес «плавав» системою королівського клубу на різних посадах різних помічників різних тренерів. Терпів, вчився, мотав на вус.
Але з корабля на бал не вийшло. Перші самостійні тренерські пориви Рафаеля були преневдалі. Просто жахливі. Мабуть, навіть курйозніші, ніж перший секс. Перша «любов» — «Вальядолід». Тривала недовго. Всього-на-всього дві перемоги у 23-х матчах не вразили керівництво клубу і Маудеса послали куди подалі.
Далі була «Осасуна». Але це навіть не любов, ну максимум «флірт». 9 матчів — і «до побачення». З третьої спроби Бенітес все ж досягнув успіху. Разом із доволі скромним «Естрамадуром» наш герой вперше піднявся до Прімери. Щоправда, лише на рік.
Рафаель взяв паузу, поїхав вчитися до Італії та Англії, працював на телебаченні та у газетах. У 2000-му році він повернувся до тренерської діяльності. Очолив «Тенеріфе». І вивів команду до Прімери. А далі перше круте підвищення. Бенітеса запросили до «Валенсії». На той час левантійці були майже грандом європейського футболу. На тренерському кріслі «Местальї» наш герой змінив епохального Ектора Купера. І зовсім не зіпсував каші, не дозволив команді, яку вже майже розпродали, впасти в середину турнірки, як, до слова, сталося після прощання із Рафаелем.
Ба більше, Маудес поставив «кажанам» яскравий атакувальний футбол, чим відразу підкорив норовливих іспанських фанів. Не граючи від оборони, «Валенсія» зуміла вперше за 31 (!!!) вибороти чемпіонський титул Ла Ліги! Бенітеса носили на руках! Перше велике визнання.
«Крилаті-зубаті» так святкували, що наступний сезон провалили: 5-те місце у Прімері. А от у Лізі Чемпіонів левантійці дісталися чвертьфіналу, де програли «Інтеру». Пригадуєте то неймовірне післяматчеве побоїще ?!
Ще за рік «Валенсія» знову виграла Прімеру та ще й Кубок УЄФА. Успіх! Але гарячий характер іспанця дався взнаки. Він розсварився із головними «летючими мишами» і подав у відставку.
«Стамбульське диво»
Іспанець перебрався до Англії. Він очолив на той час найтитулованіший клуб Британії «Ліверпуль». Вже тоді «мерсисайдців» фаворитом чи грандом називали радше за інерцією, аніж через силу.
Але Бенітес зміг «збити» насправді міцний колектив, який спромігся по-справжньому вистрілити. У Лізі Чемпіонів. Англійці долізли до фіналу, де зустрічалися із «Міланом» Карло Анчелотті. Це був розквіт кар’єри нашого Андрія Шевченка. Вже за перший тайм вирішального поєдинку італійці заробили собі фору у три голи (Мальдіні, 1; Креспо, 39; 44).
Але після перерви «Ліверпуль» немовби підмінили. За шість хвилин Джеррард, Шміцер та Хабі Алонсо відновили статус-кво. А в додатковий час та у серії пенальті Єжи Дудек просто таки вибив для англійців найпрестижніший клубний трофей світу.
Це був перший та останній великий трофей Рафаеля у місті «бітлів». Живучи минулим тріумфом, «мерсисайдці» та іспанець ще промучилися кілька років, але врешті зі скандалом розійшлися. Сталося це у 2010 році.
Повний «інтернаціоналізм»
Довго Бенітес не сумував і вже через тиждень опинився у міланському «Інтері». Старт італійської частини кар’єри видався просто фантастичним. Перший матч — і відразу ж перший трофей. У поєдинку із «Ромою» «синьо-чорні» вибороли Суперкубок Італії. Потім програли «Атлетико» Суперкубок Європи і понеслося… Все було настільки погано, що Маудес не втримався на «Сан-Сіро» і півроку. На пам’ять залишили бодай ще Кубок тріумфатора Клубного Мундіаля.
Схоже, Бенітесу сподобалося «підбирати» команди, які у минулому сезоні підіймали над головою Кубок Чемпіонів. А це, я Вам скажу, свідчить про те, що іспанець має віру в себе та не має жодних комплексів. Рафаель перебирається до Лондона та очолює «Челсі». Той самий «Челсі», який на «автобусі» «доліз» до тріумфу в КЄЧі.
«Аристократи» тоді вже майже вилетіли у Лігу Європи (донецький «Шахтар» доклався). І вже там Бенітес привів британців до тріумфу. Фінал з «Бенфікою» та вирішальний мах головою Івановіча пригадуєте ? Це все при іспанцеві.
Неаполь
А майже два роки тому наш герой бере шефство над «Наполі». Там пробують побудувати справжній гранд європейського футболу. Беруть зіркового коуча, зіркових виконавців, ставлять зіркові завдання. Неаполітанці виграють Кубок та Суперкубок Італії, інколи навіть псують нерви «Старій Сеньйорі» у боротьбі за Скудетто, але не більше. В Італії хочуть Лігу Європи. Принаймні, цього сезону. Там зараз справжній набіг італійців. І найгрізніший із цих «воїнів» випав на шляху нашого «Дніпра». Ще й веде цього «вояку» досвідчений «вожак» Рафаель Бенітес. Але Мирон Богданович не дасть збрехати, «то таке…»