Скупчення аж чотирьох команд російської Прем’єр-ліги на Північному Кавказі змушує задуматися – що спричинило такий розмах футболу в цьому регіоні?
«Спартак-Нальчик», «Терек», «Аланія» та «Анжи» вже звично сприймають як клуби вищого класу. Втім якщо придивитися, то ситуація не така й однозначна. Скажімо, «Аланія» торік вилетіла з Прем’єр-ліги, але дала приклад боротьби вищого класу, коли в залитому зливою Владикавказі обіграла стамбульський «Бешикташ». А от «Спартак-Нальчик» явно контрастує на тлі інших кавказьких команд доволі бідною історією та відсутністю бдь-яких досягнень.
Сьогодні ж поговоримо про «Терек».
«Динамо», «Нафтовик», «Терек»
В СРСР «Терек» не був ані відомою, ані сильною командою. Попри те, що на щиті клубу вказано число 1958, футбольний клуб у Грозному з’явився ще 1946 року (на той час у місті вже не зосталося чеченців – їх було депортовано в Середню Азію двома роками раніше). Два роки клуб існував як «Динамо», а наступні десять – як «Нафтовик». Власне після повернення чеченців наприкінці 1950-их клуб змінив назву на «Терек». Відображення цієї дати на емблемі якоюсь мірою можна назвати «патріотичним» рішенням.
Зрештою, справжня історія клубу розпочалася саме в 1960-их (цікаво, що інформації про результати команди до 1957 року просто немає). Тоді в 1960 та 1961 роках «Терек» переміг у зональних турнірах, повторивши цей успіх також у 1970, 1972 та 1974 роках. 1974 рік узагалі став для чеченської команди одним із найуспішніших в історії – окрім уже загаданої перемоги в зональному турнірі, «Терек» виграв чемпіонат і кубок Росії (саме Росії, а не СРСР). 1978 року було ще й п’яте місце в першості СРСР.
Ічкерія та післявоєнний стан
Популярність «Тереку», як і Грозному та Чечні загалом принесли дев’яності. З початком першої чеченської війни клуб припинив участь у чемпіонаті Росії, й під час незалежності Ічкерії виступав у вищій лізі республіки. Цікаво, що команда не здобула жодних успіхів у тому короткочасному турнірі, хоча в її складі грав багатофункціональний польовий командир Шаміль Басаєв.
Після поразки Ічкерії «Терек» повернувся в лоно російського чемпіонату, де розпочав участь із зонального рівня, при чому домашні ігри проводив у різних містах Ставрополля, за триста кілометрів від Грозного.
В новій ситуації команда почала швидко прогресувати: з другого разу виграла зональну лігу, після чого – також із другої спроби – виграла першу лігу, вийшовши до вищого дивізіону Росії наприкінці 2004 року. Навесні того ж року клуб уже прогримів на всю Росію, вигравши кубок країни. Цікаво те, що дорогою до фіналу чеченці не вибили жодного топового клубу, адже їхніми суперниками випадали щонайбільше середняки російського футболу: «Чорноморець» (Новоросійськ), «Кубань», «Ротор» та «Шиннік». Натомість титуловані клуби випали на долю іншого фіналіста – «Крилья Совєтов» вибив «Зеніт», ЦСКА та «Торпедо».
«Терек» після переможного фіналу Кубка Росії 2004
Успіх у Росії забезпечив клубові дебют у єврокубках, де єдиною жертвою «Терека» донині є познанський «Лех». Грозненська команда обіграла поляків в обох матчах – 1:0, 1:0. Проте вже в наступному раунді «Терек» наткнувся на швейцарський «Базель», що завдяки перемозі у Швейцарії пройшов непереможених вдома чеченців. До слова, домашні матчі в єврокубках «Терек» проводив у Москві.
Вишка і застій
2005 року «Терек» дебютував у російській «вишці», а вже наступного року знову грав у першій лізі. 2008 року старт команди був більш успішним. Можливо, на це вплинув дивний збіг фактів: команду очолив українець В’ячеслав Грозний, після чого «Терек» повернувся до рідного міста і вперше за вісім років зіграв на старенькому стадіоні «Динамо» (2009 року йому присвоїли ім’я чеченського парламентаря Султана Белімханова). Клуб втримався у вишці, хоча його успіхи були більш ніж скромними – місця в другій частині турнірної таблиці, виліт із розіграшу кубка на ранніх стадіях.
Нафтодолари і пропаганда
2011 року в Росії знову заговорили про «Терек». Сплеск уваги зумовили дві події. Спершу в березні до Чечні приїхала збірна Бразилії у складі 2002 року (чим, з словами бразильців, вони хотіли привернути увагу до повеней на батьківщині). Кафу і компанія зустрілися з командою Рамзана Кадирова, яку насилу обіграли 4:6 (дубль за господарів виконав сам президент Чечні).
В травні ж відбулося пишне відкриття «Ахмат Арени» – нового стадіону, яким грозненці надзвичайно пишаються. Перший матч на цій арені відбувся між командою «Кавказ», до якої увійшли різного роду функціонери на чолі з Рамзаном Кадировим, та «Збірною світу», на чолі з Дієґо Марадоною (серед інших учасників – Енцо Франческолі, Луїш Фіґу, Франко Барезі, Алессандро Костакурта, Іван Саморано, Фаб'єн Бартез, Жан-П'єр Папен). Звісно ж, переміг «Кавказ».
Звідки в Чечні стільки грошей на футбол – не питання, адже нафтодолари вже кілька років успішно розбудовують нові міфи цього краю. Головним елементом чеченської міфології є культ покійного Ахмата Кадирова, чиє ім’я носить і сам «Терек», і його новий стадіон, і ще купа всього в Чечні. Плекає цей культ його син, політичний спадкоємець і чеченський самодержавець Рамзан, що є зокрема й президентом «Терека». Коли гра команди йде на спад, Рамзан Кадиров приходить поспілкуватися з футболістами особисто.
Рамзан Кадиров: Чому ви мене підставляєте перед народом?
Втім на разі «Тереку» нічим похвалитися. Навесні команда боротиметься за збереження місця в Прем'єр-лізі.
Відкриття «Ахмат Арени» 11 травня 2011
(фото М.Вараєва та М.Нухаєва)