«Віва, Севілья!» - промовив він з фірмовою усмішкою і, здавалося, сага закінчилася.
Не героїчна, але захоплива сага. Ще є нюанси, адже Ігор Валерійович, провадячи справи, без них, кажуть, не обходиться. Але тепер уже зрозуміло, що Коноплянка хоче грати за «Севілью», а «Севілья» натомість хоче, щоби українець грав у них.
Найбільше, що вразило в цій історії – неготовність української футбольної спільноти до інтересу, що його викликав український гравець у топ-чемпіонатах. Очевидно, з часів переходів Шевченка-Реброва-Лужного минуло занадто багато часу. Та й згадані трансфери обійшлися без такої кількості чуток. Ці чутки викликали кпини вболівальників, подекуди навіть роздратували. І це мені незрозуміло. Десятки тем для обговорення з друзями-вболівальниками поміж скупого на новини міжсезоння, посеред інформаційної засухи. Що може бути кращим?
Ще більше шокували деякі колеги, які піддалися настроям натовпу інтернет-критиканів. Жарти-підколки-меми, втомлене «ах, скільки можна?», скептичні коментарі до чергових трансферних повідомлень. Ви дійсно гадаєте, що саме так спортивна преса повинна реагувати на найгучніший трансфер останніх років в українському футболі? Футбольні екперти, які можуть годину розбирати матч «Іллічівець» - «Говерла», хоча раз поговорили серйозно про перспективи Коноплянки в Європі? Спробувати проаналізувати для якого чемпіонату – Англії, Італії чи Іспанії – найбільше підходить Євгенова манера гри? Подумати кому насправді потрібна людина на лівий фланг, аби відсіяти вартісну інформацію від полови? Подумати з ким доведеться конкурувати українцю в кожному з клубів і спрогнозувати як відбуватиметься ця конкуренція? Ні, навіщо? Легше просто простогнати щось на кшталт «знову Коноплянка, скільки можна?»…
Насправді Коноплянка в Севільї – величезний прорив для всього українського футболу і радіти йому потрібно, незалежно від того любите чи ні Ви цього конкретного футболіста чи, скажімо, ФК «Дніпро». Трансфер Євгена – це намагання вирватися з болота. Десь може навіть пожертвувати фінансами (цифр я не знаю, але українські багатії могли дати цьому хлопцю солідну зарплатню), аби… всього лиш спробувати. Але ця спроба (вдалою чи невдалою вона буде) дозволить Коноплянці бути чесним перед собою, своїми близькими та шанувальниками, перед Богом та природою, які подарували футболістові його талант. Ніколи потім він не шкодуватиме за своїм вчинком, бо шкодують за тим, чого не зробив. Він же ризикує, щоби сягнути вершин. І тому Євген – переможець, незалежно від того чи він у підсумку їх сягне.
Чемпіонат України з кожним роком усе більше нагадує дивний зоопарк. Двері в клітках відчинені, однак звірі з нього не втікають. Навіщо? Адже на свободі, щоби здобути харчі, потрібно буде полювати, працювати. В клітці ж сухо, тепло, багато годують. Навіть росіянам (а чемпіонат там багатший, платня ще божевільніша) вистачало честолюбства для виправ на Захід. Білялетдінов, Погребняк, Павлюченко – ці хлопці були готові грати в не найсильніших клубах, аби не варитися у сокові російського футболу. Українці вперто повторяли: «Все ти брешеш, Рагнаре Лотброк. Немає на заході ніяких багатих земель»…
Життя та кар’єра кожного футболіста – його особиста справа. Кожен ставить перед собою свою мету. Хтось, як Олійник, готовий грати недорого, але в Голландії. Більшості подобається й «Іллічівець», але на оплаті рівня «Шахтаря». І їх не можна засуджувати, це їхній вибір. Але якщо ти вважаєш себе гравцем високого рівня і футбол для тебе – не просто спосіб заробити грошей, то сидіти в першості, де за рік відбувається 26 турів, де матчі переносять на раз-два-три, а на трибунах сидить по 50 людей – несерйозно. Наші футболісти мусять це зрозуміти і перехід Коноплянки стане першим з-поміж багатьох.
А за ним потягнуться й інші. Трохи вище я написав, що Коноплянка буде у виграші перед собою та власною совістю незалежно від того, чи вдалим буде севільський період його кар’єри. Але це не означає, що сумніваюся в Євгенові. Цей період буде вдалим. По-перше, Коноплянка правильно вибрав команду. «Севілья» в минулому сезоні показувала красиву гру. А вливатися в ту команду, яка грає набагато легше, ніж у ту, яка мучиться. Крім того андалусійці гратимуть в Лізі Чемпіонів, де Коноплянки ще не бачили. Але разом із тим у Євгена буде ігрова практика. Справа в активній ротації, яку просто обожнює Унаі Емері. Рідко хто в «Севільї» грає, не відпочиваючи. А відтак і відпочивати, не граючи, не можна. Крім того Вітоло чи Суарес – це не ті люди, конкуренції з якими треба боятися. Особливо найкращому дриблеру Ліги Європи.
Сама можливість пограти в Емері – великий плюс для Коноплянки. Прекрасний тактик хотів українця в свою команду, коли ще тренував у Росії. Відтак придбання Євгена – це ініціатива тренера, а не якась забаганка керівництва клубу. Вінгера тут чекають, він тут потрібен і тут знають як його використовувати. Тому проблем з адаптацією бути не повинно. Тим паче, що сам Коноплянка не складає враження людини, в якої може бути чимало проблем психологічного характеру. В його кар’єрі були спади, було чимало критики. Та позитивний спосіб мислення завжди допомагав футболістові-веселуну боротися з неприємностями. Отож тепер до Прімери їде сформований гравець, стійкий психологічно і готовий до перемог. Він не забиратиме ноги. Він не боятиметься йти в обіграш. Він феєритиме і виблискуватиме, щоб потім покинути «Севілью» і ступити ще на щабель вище – в Андалусії нікого перетримувати не звикли.
І хочеться вірити, що партнери Євгена зі збірної зважаться і візьмуть із нього приклад. Аби не регресувати. Аби згодом не сидіти і не чухати собі потилицю згадуючи «Боруссії» чи «Ліверпулі», як це вже сталося колись із «зірками» ТОГО «Динамо» - імені Лобановського…
Також до теми:
Опитування "Футбол 24": Чи заграє Євген Коноплянка у "Севільї"?